Домбі і син - Чарльз Діккенс

- Я виклав свої умови,- сказав капітан,- якщо вони заважкі для вас, братику,- а таке може бути,- то обійдіть їх, одчалюйте і бувайте здоровенькі!

- Капітане Джілсе,- відповів містер Тутс,- сам не знаю чому, але після того, що ви сказали мені, коли я був тут уперше, я... по-моєму, мені буде приємніше думати про міс Домбі у вашому товаристві, ніж говорити про неї в чиємусь іншому. Отже, капітане Джілсе, якщо ви дасте мені втіху бути знайомим із вами, я буду щасливий пристати на ваші умови. Тільки я хочу бути чесним, капітане Джілсе,- і містер Тутс забрав назад уже простягнену руку,- тож мушу сказати вам, що не думати про міс Домбі мені не під силу, і обіцяти вам цього я не зможу.

- Хлопче мій,- сказав капітан, в очах якого містер Тутс значно підріс після цього щиросердого зізнання.- Думки людські, як вітер, і поручитись за них не може ніхто. А в нашій умові йдеться про слова.

- Коли йдеться про слова, то я, гадаю, можу поручитися.

І містер Тутс тут же подав капітанові руку, а капітан ласкаво й великодушно офіційно потвердив, що ощасливлює його своїм знайомством. Містерові Тутсу явно відлягло від серця, і він так радів своєму щастю, що хихотів нестямно цілий вечір, аж до відходу. Капітан, своєю чергою, теж був не проти опинитись у ролі покровителя і лишився надзвичайно вдоволений з власної розважності й передбачливості.

Та хоч яка розвинута була в ньому ця остання прикмета, а того ж вечора його чекала несподіванка, та ще й з боку такого щирого й простосердого хлопця, як Роб-Точильник. Цей простодушний хлопець, що попивав чай за одним столом з капітаном і, чемно схиляючись над чашкою і тарілочкою, скоса поглядав на свого хазяїна, який, натягнувши окуляри, з великими труднощами і з не меншою повагою читав газету, раптом порушив мовчанку і сказав:

- Ой! Вибачте, капітане,- але вам часом не потрібні голуби? Потрібні, сер?

- Ні, хлопче,- відповів капітан.

- Бо я хотів би збутися їх, капітане,- пояснив Роб.

- Що-що? - скрикнув капітан, ледь підвівши свої кущуваті брови.

- А те, що я, з вашого дозволу, йду від вас, капітане.

- Ідеш? Куди ж це? - спитав капітан, витріщившись на нього поверх окулярів.

- Як? Ви не знали, що я збираюся йти, капітане? - облудливо посміхнувся хлопець.

Капітан поклав газету, зняв окуляри і прикипів очима до дезертира.

- Атож-бо, капітане, і я оце попереджаю вас. Я думав, що ви, певно, вже знаєте,- сказав Роб, потираючи руки, й підвівся.- Мені було б дуже на руку, коли б ви могли якнайскорше знайти собі когось, капітане. Боюся, що до завтрашнього ранку вам не вдасться нікого знайти,- як ви гадаєте, сер?

- То ти свій прапор збираєшся зрадити, хлопче? - мовив капітан, добре роздивившись його обличчя.

- Ох, як це тяжко, капітане,- вигукнув вразливий Роб, що миттю почувся ображеним і обуреним,- коли хлопець чесно попереджає, а на нього дивляться вовком і називають зрадником. Ви не маєте жодного права, капітане, обзивати отак бідолашного хлопця. Коли я наймит, а ви - господар, то мене вже й обмовити можна? Що я поганого зробив? Ну-бо, капітане, скажіть, у чому я завинив, га?

Вражений в серце Точильник заплакав і заходився терти очі полою куртки.

- Ну-бо, капітане,- пхинькав покривджений,- в чім же моя вина? Хто я такий і чого накоїв? Вкрав щось? Будинок підпалив? Якщо так, то чого ви не викажете мене, не віддасте під суд? Але неславити хлопця, що вірно служив вам, тільки за те, що він не хоче собі шкодити ради вашої користі,- яка це кривда і яка погана віддяка за добру службу! Ось через що хлопці псуються і збиваються з пуття. Ви дивуєте мене, капітане, просто дивуєте.

Все це Точильник проскиглив повним сліз голосом, обережно задкуючи до дверей.

- Ти, значить, знайшов собі іншу стоянку, хлопче? - пильно подивився на нього капітан.

- Так, капітане, кажучи вашими словами, я знайшов собі іншу стоянку,- скиглив Роб, задкуючи далі.- Кращу, ніж у вас, і таку, де я обійдуся без вашого доброго слова, капітане, і це велике щастя для мене, після всього того бруду, який ви вилили на мене тільки тому, що я бідний і не можу собі шкодити заради вашої користі. Так, я знайшов собі іншу стоянку, і якби не те, що ви не маєте заміни, я б уже там був і не слухав би, як ви мене лаєте тільки тому, що я бідний і не можу собі шкодити заради вашої користі. Чого ви кривдите бідного хлопця, за те, що він не може собі шкодити заради вас, капітане? Як ви могли опуститися до цього?

- Слухай-но, хлопче,- мовив миролюбний капітан,- годі вже теє... розкидатися словами.

- То годі і вам накидатися, з вашими словами,- відрубав розгніваний праведник, задкуючи вже в крамниці й заскімливши ще голосніше.- Хай би ви вже вбили мене, ніж мали так знеславити!

- Бо,- лагідно провадив далі капітан,- ти, певно, чув про таке, як ліньок?

- Я? Про таке? - глузливо перепитав Точильник.- Ні, не чув. Ніколи не чув про таке.

- Ну, то, гадаю, дуже скоро відчуєш на собі, як не будеш пильнуватися. Я добре бачу твої сигнали, хлопче. Можеш іти.

- Ох, я можу йти вже зараз, капітане? - вигукнув Роб, зрадівши своєму успіхові.- Тільки глядіть, капітане, я не просився йти вже. І щоб ви мене потім не обмовляли, бо відпускаєте самі, з власної волі. І грошей моїх щоб не затримували!

Хазяїн його розв’язав це питання, видобувши свою бляшанку і виклавши на стіл, монета за монетою, всю належну Точильникові платню. Хлипаючи та шмигаючи носом над кожною монетою, ображений в найкращих своїх почуттях, Роб зібрав їх одну по одній, зав’язуючи кожну вузликом у хусточку; далі він видерся на дах і понапихав голубами всі свої кишені та капелюх; ще далі поліз під прилавок і згорнув свою постіль у клунок, та