Люди Великого Серця - Чуб Дмитро
Фото 1886 р.
Багатьох, зрозуміло, цікавить також, яку наша поетеса дала вдачу, які мала смаки, кого з письменників найбільше шанувала, як поводилась серед людей, як до неї ставились
глядачі.
Леся навчилась читати й писати, коли мала 5 років, а за рік вона вже написала свого першого листа до свого дядька іУїихайла драгоманова, що виїхав як політичний еміґрант до оолгарії. По десятому рощ Лесю з братом Михайлом привезли на зиму вчитися до Києва. На тій самій вулиці, що звалась тоді Мала Благовіщенська, а тепер вулиця Саксагансь-
ського, жили недалеко від Косачів родина композитора Лисенка, Старицькі. Вони майже щодня бачились, а особливо аіти, а дружина Лисенка вчила Лесю музики. Дочка драматурга й письменника Михайла Старицького, Оксана Стешен-ко, змалечку приятелювала з Лесею. Вона згадує про Лесю, що вона завжди багато розповідала цікавого, особливо про інші країни, куди вона часто їздила на лікування. Поява Лесі завжди притягала увагу всього їхнього товариства.
Коли Лесі було ще 10 років, у Києві працювало об'єднання культурних діячів, що мало назву "Стара громада". Воно доручило кільком членам Громади скласти українського словника, до групи,що складала "Словник української мо-ьи", входили Михайло Стсфицький, Микола Лисенко, Володимир Антонович, Павло Житецький, О. Косач, М. Комаров га інші. Вони щосуботи збиралися у Старицьких і працювали над словником. Пізніше він ліг в основу словника Б, Грін-ченка. Вони цікавились, зрозуміло, й літературними Справами, збагаченням мови. Михайла Старицького прозвали тоді "ковалем" за те, що він творив нові слова. Із слова байдуже він, наприклад, створив іменник "байдужість", чого ще не
було в українській мові. Дехто дивувався з того, кажучи: "Подумати тільки, що Старицький встругнув! Народне слово "байдуже" єсть — що й казати; але слово "байдужість" — це ж просто сміх.'"
Ці розмови про мову, про творення нових слів, про переклади захоплювали й молодь. Там же вони часто влаштовували літературні вечори, де Леся була центром уваги. Вони вибирали собі жюрі і писали на конкурс. Це робилося так: говорилося якесь слово, наприклад, "пізно", або "ніч" і за дві —три години твори мали бути написані. Оксана Стешенко пригадує, що Леся на таких конкурсах за короткий час дістала дві нагороди. Там же вони часом ставили навіть невеликі п'єси. У них Леся була і режисером, і декоратором, і костюмером.
Оксана Стешенко пише також про зовнішність Лесі Українки в ті часи. "Коли Леся сиділа мовчки, — згадує вона, — зовнішність її не приваблювала, але досить було їй чимсь за-
95
палитися, як вона робилась надзвичайно привабливою. Леся мала— "їк дехто згадує, сірі, чудові променисті очі; вони ви —промінювали з себе таку силу ясного розуму, що все обличчя сяяло внутрішньою красою".*
Оксана Стешенко не раз гостювала у Косачів у Колодяж-ному, куди всі вони приїздили на літо. Там вона довідалася, що Леся чудово вишиває, і до шитва має великий хист. Які чудові сорочки вона вимережувала! Вона часто шила собі й своїм сестрам щось з убрання. А змалечку шила убрання своїм лялькам.
Недалеко від Колодяжного було село Люботів, де був великий ставок. Туди вони часто їздили купатися. Тут Оксана вперше побачила, як гарно Леся плаває. Вони часто плавали наввипередки, і хвора Леся плавала краще від них здорових. Леся, жартуючи, порівнювала себе з Байроном:
— От Байрон, — казала Леся, — кажуть, з хворою ногою перепливає цілу протоку морську, ну, а я — цей ставок. Хіба ж це не однакової — сміялася вона, коли Оксана вихваляла її за плавання.
Агатангел Кримський, відомий сходознавець, що знав дуже багато мов, згадує, як у 1887-му році він познайомився з Лесею українкою, якій було тоді і о років. Стільки ж тоді було Кримському. Агатангел тоді був студентом колегії Павла і'алагана. Один із студентів, Тучапський, якось розповів, що він має вірші Лесі Косач, що вона дещо вже друкувала. І він показав и переклади з і аине. серед них був вірш — " 4.ого так поблідли ті рожі ясні", який їм дуже сподобався. Кримський переписав кілька віршів і показав іншим студентам. Вони захопились ними, а один студент написав і музику до вірша "Чого так поблідли ті рожі ясні", і скоро всі почали співати цю пісню. Через якийсь час композитор Лисенко давав концерт у Києві в приміщенні російської драми. Там Кримський зустрівся з іучапським і розповів, який успіх мають Лесині вірші серед студентів.
— Дай я поведу тебе до їі матері. Напевне, їй буде любо це почути, — сказав він, — і вони відразу пішли за лаштунки, і там Тучапський, що був старший за Кримського, підвів Ага-тангела до гарної літньої дами і каже:
— Ольго Петрівно, Лесині вірші таке враження справили, що в колегії їх всі співають.
* Сестра Лесі Українки, Ізидора Косач-Борисова, каже, що очі в Лесі були ясноблакитні, а перед смертю стали цілком сині. (З її листа до автора цього видання).
Невже так усі справді захоплюються? Тучапський це потвердив.
Ну, коли так вам той вірш сподобався, то ось вам і ав-
торка, познайомтесь.
[ивлюсь, — згадує Кримський, — якась дівчинка: їй було тоді 16 років, але на вигляд можна було дати років 14.
Обоє вони дуже зніяковіли і тільки після нагадування Ольги Петрівни подали один одному руки...
Після цього знайомства Агатангел Кримський був у дружніх взаєминах з Лесею до останніх днів її життя. Вона часто давала йому читати свої твори ще перед друком. І Кримський підкреслює, що він не наважиться назвати іншого письменника, який би з такою відповідальністю ставився до своєї праці, як Леся Українка. Готуючись писати твори "У катакомбах" та "Адвокат Мартіян", Леся звернулась до Кримського по наукові праці про християнське підпілля. І все їй
було мало. Вона просила оригінальних документів. Тоді Кримський післав Лесі величезну дисертацію Орала "Переслідування християн Римською імперією", написану французькою мовою. Але, прочитавши цю книжку, вона замовила ще низку книжок, тоді Кримський післав їй цілу бібліотеку на цю тему. І Кримський зазначає: — "Якби якийне-будь приват-доцент стільки прочитав, скільки вона! А вона стільки працювала лише для того, щоб написати дві коротесенькі одноактові драми".
— Без перебільшення можу сказати, — зазначає академік
кримський, — що Леся Українка була справжнім ученим-до-
СЛіДНИКОМ.
що
рліну на операцію, і о п^ред від'їздом сказала йому;
Думок, задумів, тем у мене дуже оагато. Якщо мене там :олі заріжуть, то перед смертю я собі скажу так: "Прий-прокш — кипів окріп. Пішов Прокіп — кипів окріп...
шов
українська література й без мене перебудеться".
У цих же спогадах є цитата з російського чорносотенного
