Домбі і син - Чарльз Діккенс
Містер Тутс сидів мовчки та все згортав і згортав газету на колінах, немов хотів зробити її якнайменшою.
- А Сол Джілс! - мовив капітан,- дивлячись у вогонь.- Бідний старий Соле, сиротино! Куди ж ти заподівся? Він доручив мені доглядати тебе, його останні слова були: «Пильнуйте мого дядька». Що ж з тобою сталося, Соле, відколи ти пішов, попрощавшися з Недом Катлом? І що я маю сказати йому про тебе, чим оправдатися перед ним, адже він усе зверху бачить? Соле Джілсе, Соле Джілсе! - похитав головою капітан.- Трапить тобі на очі оця газета, коли ти далеко від дому і нема нікого, хто знав би Уол-ра, аби словом перемовитись,- проломиться борт твого серця, і ти підеш на дно!
Важко зітхнувши, капітан повернувся до містера Тутса і прийшов до повного усвідомлення присутності цього джентльмена.
- Хлопче мій,- сказав капітан,- ви повинні чесно сказати молодій дамі, що це їхнє фатальне повідомлення аж надто правдиве. Таких речей, бачте, не вигадують. Це записано в корабельному щоденнику, а корабельний щоденник - найправдивіша з книг, які може написати людина. Завтра вранці,- сказав капітан,- я піду сам розпитаюся, але добра з того не буде. Не може бути. Як заглянете завтра по обіді, то знатимете, що я почув, але нині скажіть молодій дамі від імені капітана Катла, що це кінець. Кінець! - І капітан, знявши гачком лискучого капелюха, витяг з нього хусточку, розпачливим жестом витер скуйовджене волосся і з байдужістю приреченого вкинув її назад.
- О, мені страшенно шкода, запевняю вас,- мовив містер Тутс.- Слово честі, шкода, хоч я й не знав того, про кого мова. Як ви думаєте - міс Домбі буде дуже боляче, капітане Джілс?.. тобто містере Катл?
- Аякже, боже ж ти мій? - відповів капітан, дещо співчуваючи містеру Тутсу з його наївністю.- Та вона ще отакенька була, коли вони вже любилися, як два голуби.
- Що ви кажете! - обличчя містера Тутса помітно витяглося.
- Вони були створені одне для одного,- журно промовив капітан.- Але яке це тепер має значення?
- Слово честі,- вигукнув містер Тутс і почав скоромовкою, вкупі з предивною комбінацією незграбного хихотіння та щирого хвилювання,- мені ще страшенніше шкода! Ви знаєте, капітане Джілс, я... я буквально обожнюю міс Домбі... я... я просто душі в ній не чую! - Стрімкість, із якою це признання вирвалося з уст безталанного Тутса, свідчила про палкість його почуттів.- Та чого було б варте моє обожнювання, якби я не жалів її, коли їй боляче,- байдуже, від чого. Моя любов, знаєте, не себелюбна,- промовив містер Тутс, що, відколи став свідком капітанових страждань, проникся довір’ям до нього: - Такий вже я є, капітане Джілс, що якби задля міс Домбі мене переїхали возом, або... або потоптали ногами, або... або скинули з якогось дуже високого поверху, я вважав би це за найбільше щастя для себе.
Все це містер Тутс говорив, стишуючи голос, аби він не дістався ревнивого вуха Курчати, що не визнавав усяких там чулостей. Прикладені з цією метою зусилля, підкріплені силою його почуттів, примусили містера Тутса розчервонітися до кінчиків вух, і в результаті явили очам капітана Катла такий зворушливий образ безкорисливої любові, що добряга капітан утішливо поплескав юнака по спині й порадив не зневірятися.
- Спасибі, капітане Джілс,- сказав містер Тутс.- Дуже приємно почути це від вас, хоч у вас і своєї журби вистачає. Дуже, дуже вдячний. Я казав уже, що мені бракує друга, і був би дуже радий заприятелювати з вами. Хоч я, на позір дуже здоровий,- енергійно сказав містер Тутс,- але ви не уявляєте, яке я нещасливе створіння. Безмозка юрба, знаєте, бачить мене з Курчам чи з іншими видатними особами його рівня, то й думає собі, що я щасливий, але життя моє гірке. Я страждаю через міс Домбі, капітане Джілс. Я не можу їсти, мене не тішить мій кравець, я часто плачу, коли буваю сам. Запевняю вас, я з радістю повернуся сюди завтра і ще п’ятдесят разів.
З цими словами містер Тутс потиснув руку капітанові і, ховаючи всі сліди хвилювання, які можна було сховати отак на ходу, від проникливого ока Курчати, приєднався до цього славетного джентльмена. Курча, що ревниво охороняв свій пріоритет, доволі несхвально дивився на капітана, коли той прощався з містером Тутсом, але вийшов услід за своїм покровителем, не виявивши своєї незичливості в якийсь інший спосіб, і покинув капітана в пригніченому настрої, а Роба-Точильника - в піднесеному, оскільки останній протягом півгодини мав честь спостерігати зблизька переможця Ноббі Шропшира Першого.
Ще довго по тому як Роб заснув під прилавком, капітан сидів перед каміном і дивився в огонь. І ще довго по тому як не стало вогню, дивився він на заржавілі грати, і смутні думки про Уолтера та старого Сола снувалися йому в голові. У гримучій кімнатці на горищі він теж спокою не знайшов і встав ранком сумний та невиспаний.
Щойно установи в місті почали працювати, капітан подався до контори «Домбі й Сина». Тільки в крамниці мічмана цього дня було замкнено. Роб-Точильник з наказу капітана навіть віконниць не відчиняв, наче всередині лежав покійник.
Сталося так, що капітан Катл підійшов до контори водночас із містером Турботом. Мовчки вклонившись на привітання управителя, капітан Катл сміливо рушив за ним до його кабінету.
- Ну, капітане Катле,- мовив містер Турбот, зайнявши своє звичайне місце коло каміна й не скидаючи капелюха,- справа кепська.
- Ви вже знаєте про те, що було надруковано у вчорашній газеті, сер? - спитав капітан.
- Так,- ствердив містер Турбот,- знаємо. Все подано дуже докладно. Страхова компанія зазнала чималих збитків. Нам дуже прикро. Та нічого не
