Домбі і син - Чарльз Діккенс

Містер Турбот чистив складаним ножичком нігті і, усміхаючись, дивився, на капітана, що стояв коло дверей.

- Мені страшенно жаль бідолашного Гея,- сказав Турбот,- та й усю команду. Наскільки мені відомо, ми серед них втратили кількох наших кращих людей. Так завжди буває. І в багатьох була родина. Єдина втіха в тім, що бідний Гей не мав родини, капітане Катле!

Капітан тер собі підборіддя й дивився на управителя. Той глянув на нерозпечатані листи в нього на столі й узяв газету.

- Чим можу служити вам, капітане? - спитав він поверх газети, посміхаючись і красномовно зиркнувши на двері.

- Я хотів би, щоб ви заспокоїли моє сумління в тому, що його мучить,- відповів капітан.

- Та ну! - вигукнув управитель.- У чому ж це? Кажіть, капітане Катле! Прошу вас поквапитися,- у мене багато роботи.

- Слухайте-но, сер,- сказав капітан, поступаючи крок уперед.- Перед тим як мій друг Уол-р вирушив у цю вашу катастрофічну подорож...

- Ну-ну, капітане Катле,- перебив його усміхнений управитель.- По які ще «катастрофічні подорожі» мова? Ми нічого спільного з катастрофічними подорожами не маємо, приятелю. Ви, певне, вже встигли перебрати норму, капітане, якщо ви забули, що всі подорожі - і морські, і сухопутні - пов’язані з риском. Чи не мучить вас думка, що молодий як-його-там загинув од урагану, якого наслала на нього наша контора? Фі, капітане! При таких муках найкращі ліки - сон і вода з содою.

- Слухайте, хлопче,- повільно мовив капітан,- бо ви майже хлопчак проти мене, і я не прошу вибачення, що прохопився цим словом,- якщо подібні жарти справляють вам приємність, то ви, значить, не джентльмен, за якого я вас мав, а якщо ви не джентльмен, за якого я вас мав, то, мабуть, мене недарма мучить сумління. А тепер ось що, містере Турбот. Перед своїм од’їздом бідний хлопець казав мені, що їде не задля власного добра чи там підвищення по службі, і свідомий цього. Я мав думку, що він помиляється, і так йому і сказав, але прийшов сюди, коли вашого головного не було, щоб цілком увічливо поставити вам одне-два запитання й заспокоїти своє сумління. На запитання ці ви відповіли - відверто. Тепер же, коли все скінчено і коли годі журитися тим, що не може змінитися,- ви людина вчена, самі знайдете це місце й занотуєте його,- я все-таки, щоб полегшити сумління, хотів би знати, що я не допустився помилки, що не зрадив свого обов’язку, замовчавши перед старим те, що говорив мені Уол-р, і що він справді відплив до Барбадосу під попутним вітром. Містере Турботе,- мовив добродушний капітан,- коли я був тут в останнє, ми з вами дуже приязно побалакали. І якщо я не надто приязний з вами сьогодні, то це через бідного хлопця, а якщо мене й допекло якесь ваше слово і я не стримався, то я, Едвард Катл, прошу вибачення.

- Капітане Катле,- з усією можливою гречністю сказав управитель.- Мушу попросити вас зробити мені одну послугу.

- Яку саме, сер? - спитав капітан.

- Ласкаво забратися звідси,- відповів управитель, простягаючи руку,- і правити вашу тарабарщину деінде.

Всі гудзи на вузлуватому обличчі капітана побіліли з несподіванки та обурення,- навіть червона смужка на лобі зблякла, мов веселка між хмар.

- Ось що я вам скажу, капітане Катле,- покивав йому пальцем управитель, виставивши усі свої зуби, але й далі мило посміхаючись: - Минулого разу я був занадто лагідний з вами. Ви належите до категорії хитрих і зухвалих людей. Я, аби вашого як-його-там не вигнали втришия звідси, терпів вас, любий капітане, але це було раз, і тільки раз. А тепер ідіть собі, приятелю!

Капітан стояв мов укопаний, позбувшись мови.

- Ідіть собі,- добродушно повторив управитель, підібравши поли фрака й розставивши ноги.- Ідіть собі, як людина розважлива, щоб ми не виставляли вас за двері чи вдавалися до будь-якого іншого насильства. Був би тут містер Домбі, то з ним, мабуть, ви б зазнали ще більшої ганьби, капітане. А я кажу тільки: ідіть собі!

Поклавши важезну руку собі на груди, щоб легше було звести дух, капітан оглянув містера Турбота з голови до п’ят і перебіг очима по кабінетику, немов не міг дійти тями, де він і в чийому товаристві.

- Ви підступний, капітане Катле,- провадив Турбот далі з невимушеністю та щирістю світської людини, котра надто добре знає світ, щоб перейматися кожним неподобством, яке її безпосередньо не стосується,- та не настільки, щоб вас не можна було викрити. І вас, і вашого відсутнього приятеля. Що ви зробили з вашим відсутнім приятелем? Га, капітане?

Капітан знову поклав руку на груди, знову глибоко вдихнув і сказав собі: «Тримайся!». Правда, пошепки.

- Обидва ви снуєте гарненькі маленькі змови, влаштовуєте гарненькі маленькі наради, призначаєте гарненькі маленькі побачення й приймаєте гарненьких маленьких одвідувачів,- га, капітане? - сказав Турбот, насупивши брови, але нітрохи не зменшивши блиску своїх зубів.- І після цього всього приходити сюди? Надто сміливий крок, капітане! Така необережність вам не до лиця. Вам - змовникам, затворникам і втікачам - слід краще на цьому знатись. Чи будете ласкаві піти звідси?

- Слухайте, хлопче,- ледве видихнув капітан здавленим і тремтячим голосом, і його важкий кулак якось дивно задвигтів,- я хотів би вам не одне слово сказати, та не знаю, куди вони заподілися. Мій юний друг, Уол-р, для мене потонув тільки вчора вночі, і я, як бачите, мало що тямлю. Але ми з вами ще зустрінемося, хлопче,- мовив капітан, підносячи вгору свого гачка,- якщо будем живі.

- Це аж ніяк не буде розважливо з вашого боку, приятелю,- з тією ж щирістю відповів управитель.- Будьте-бо певні, чесно застерігаю вас, що я вас викрию і виведу на чисту воду. Я зовсім не прагну бути добропоряднішим, ніж мої сусіди, любий капітане, але доки в мене вуха та очі, я не дозволю неславити і підривати добре ім’я цієї фірми чи будь-кого із співробітників цієї фірми. На все краще! - сказав містер Турбот, кивнувши головою.

Капітан Катл, пильно дивлячись на нього (містер Турбот не менш пильно дивився на капітана), вийшов з кімнати, а управитель так і лишився стояти врозкаряч коло каміна, такий же спокійний та погідний, наче на душі в нього було не