Домбі і син - Чарльз Діккенс
Поки капітан перебирав ці думки, зажурено стоячи коло мічмана та поліруючи його почасти з симпатії, а почасти з неуважності, хтось постукав у двері, спричинивши нервовий тік у Роба-Точильника, який весь цей час сидів на прилавку і, вп’явшись у капітана великими очима, разів п’ятсот питав себе, чи не вбив когось капітан, що його аж так гризе сумління і він постійно ховається.
- Що таке? - стиха промовив капітан.
- Хтось стукає, капітане,- одповів Роб.
З присоромленим, винуватим виглядом капітан навшпиньки заслизнув до вітальні й зачинився на ключ. Роб, відкривши двері, повинен був розмовляти з одвідувачем з порога, якщо б той мав жіночу подобу. Виявилось, проте, що відвідувач був чоловічої статі, тож Роб широко відчинив двері й пустив його досередини, куди той похопився ввійти, радий, що втік з-під зливи.
- Ну, і клопоту ж буде Берджесові й К°! - сказав одвідувач, співчутливо озираючись на власні ноги, геть мокрі й забризкані болотом.- О, як-сь-мате, містере Джілс?
Привітання було адресоване капітанові, що виринув з вітальні, цілком явно й зовсім надаремно удаючи, ніби вийшов звідти ненароком.
- Спасибі,- не переводячи духу, вів далі той самий джентльмен.- Я почуваюся дуже добре, вельми вам вдячний. Звати мене - Тутс: містер Тутс.
Капітан пригадав, що бачив молодого джентльмена на вінчанні, і вклонився. Містер Тутс у відповідь хихикнув і, як завжди, ніяковіючи, сопів та довго ручкався з капітаном, а тоді, через брак інших можливостей, напався на Роба-Точильника і якомога бурхливіше і тепліше поручкався з ним.
- Слухайте! Я хотів би сказати вам два слова, містере Джілс, якщо дозволите,- сказав нарешті Тутс з дива гідною сміливістю.- Слухайте! Міс Д.-О.-М... знаєте?
Капітан з відповідно поважним та таємничим виглядом показав гачком у бік маленької вітальні, куди містер Тутс і пішов, слідом за ним.
- О, перепрошую,- промовив містер Тутс, усівшись навпроти каміна на стілець, поставлений для нього капітаном, і дивлячись на нього знизу вверх.- Ви не знаєте часом Курчати, містере Джілс?
- Курчати? - сказав капітан.
- Бойового Курчати,- сказав містер Тутс.
Капітан похитав головою, і містер Тутс пояснив, що згадана особа - відомий громадянин, який вкриє славою себе й свій край, перемігши Ноббі Шропшира Першого, але ця інформація, здавалось, не дуже просвітила капітана.
- Просто він є тут, на вулиці,- сказав містер Тутс.- Та це пусте. Може, він не дуже змокне.
- Зараз я йому скажу,- похопився капітан.
- Та я буду радий,- захихотів містер Тутс,- якщо ви тільки дозволите йому посидіти в крамниці разом із вашим хлопцем. Він-бо, знаєте, дуже вразливий, і вогкість протипоказана для його організму. Я його сам покличу містере Джілс.
З цими словами містер Тутс скерувався до вхідних дверей і випустив у темряву особливий посвист, що породив стоїчного джентльмена в білому волохатому пальті та в капелюсі з пласкими крисами, з гирявою головою, перебитим носом і чималими клаптями неродючих, лисих грунтів за кожним вухом.
- Сідай, Курча,- сказав містер Тутс.
Лагідне Курча виплюнуло кілька соломинок, якими воно ласувало, і всунуло до рота нову порцію з тих запасів, що були в нього в руці.
- А чи нема тут чим закропитися? - між іншим спитало Курча.- Там тече, як з-під опусту, і тому, чиї заробітки залежать від здоров’я, нині непереливки.
Капітан Катл налив склянку рому, що її Курча, закинувши голову, перелило у себе, як в бочку, проголосивши коротеньке: «За наше»! По чому капітан з містером Тутсом повернулися до вітальні, сіли там само, перед каміном, і містер Тутс почав:
- Містере Джілс...
- Заждіть! - сказав капітан.- Моє прізвище Катл.
Містер Тутс вельми спантеличився, а капітан урочисто продовжив:
- Ймення моє - капітан Катл, Англія - моя батьківщина, це ось - оселя, в якій живу, благословенне будь творіння. Іов, 47 - сказав капітан, посилаючись на цитоване джерело.
- Ох! То чи не можу я бачити містера Джілса? - спитав містер Тутс.- Через те, що...
- Якби ви могли бачити Сола Джілса, хлопче,- значущим тоном сказав капітан, кладучи свою важку руку Тутсові на коліно,- ви - старого Сола, і саме бачити - на ваші власні очі, сидячи там, де ви сидите,- то ви були б мені любіші, ніж вітер для заштиленого корабля. Але ви не можете бачити Сола Джілса. А чому ви не можете бачити Сола Джілса? - повторив капітан, спостерігши з обличчя містера Тутса, що справив велике враження на цього джентльмена.- Бо він - незримий.
Від хвилювання містер Тутс ледве не бовкнув, що то пусте, але поправився і мовив: «Боже милий»!
- Цей чоловік,- сказав капітан,- листом попросив мене жити тут, але хоч ми з ним були майже як побратими, я знаю про те, куди він подівся і чому він зник, не більше, ніж ви. Може, він подався шукати свого небожа, а може, щось йому збурилось у голові,- хтозна. Одного дня, на світанку, він вискочив за борт, без плеску, без сліду на воді, Я шукав цього чоловіка скрізь і всюди, але відтоді не бачив і не чув про нього нічогісінько.
- Господи, міс Домбі ж не знає...- почав був містер Тутс..
- А навіщо, спитаю я вас як чуле серце,- стишив голос капітан Катл,- їй про це знати? Навіщо давати їй знати про це, доки ще не всі надії втрачено? Вона, це миле створіння, ставилась до старого Сола з такою ніжністю, з такою увагою, з такою... та що казати! Ви ж її знаєте.
- Сподіваюся, що так,- захихотів містер Тутс, і все обличчя йому стало червоне.
- І прийшли сюди від неї?
- Гадаю, що так,- захихотів містер Тутс.
- Тоді, мушу зауважити, ви знаєте янгола, і янгол вас зафрахтував,- сказав капітан.
Містер Тутс зараз же вхопив капітанову руку й
