Микола Джеря - Нечуй-Левицький
- Доставай сiрникiв! Свiти свiтло? - шепотiв вiн сливе нишком бурлакам. - Будемо гамселить при свiтлi… що бог дасть!
Кавун дiстав з кишенi сiрники, тернув сiрником об стiну. Огонь спахнув - i бурлаки вгледiли порожнє лiжко, а в прихожiй вербiвського осавулу долi. Осавула лежав на спинi i спав мiцним сном, аж рота роззявив i вищирив зуби. Бурлаки без сорому засвiтили свiчку, миттю кинулись на осавулу i почали його лупцювать кулаками. Кавун накинув йому на голову свиту, ще й сам сiв зверху. Переляканий осавула тiльки харчав пiд Кавуном.
Бжозовський, сидячи на горищi, почув те страшне харчання. Один бурлака вгледiв одчиненi дверi, догадавсь, де подiвся Бжозовський, i почав дертись по дверях на горище. Бжозовський схопився з мiсця, мiж латами продер кулики видерся на покрiвлю i стрибнув з стрiхи додолу. Пiд стрiхою стояв воловий вiз. Вiн потрапив на вiз, страшенно обiдрав собi литку об полудрабок, скочив з воза й побiг через двiр. Перескочивши в город через тин, вiн присiв пiд тином i боявся бiгти далi. Йому здавалось, що бурлак повний двiр, повний город, що вони позасiдали на засiдки скрiзь попiд вiкнами, попiд стайнею, поза тинами. Йому здавалось, що от-от знов на його спину плигне Джеря i почне лупцювать його в груди кулаками.
- Тiкаймо звiдцiль, браття! - промовив Микола. - Тiкаймо! Вислизнув жмикрут з наших рук! Не животiти теперечки нам на свiтi.
Один бурлака схопив з стола золотий годинник i хотiв сховати його в кишеню.
- Не зачiпай! Це наша кров! - крикнув Микола несамовито, видер з рук годинник i брязнув ним об помiст з усiєї сили. Годинник дзенькнув i розбився на дрiб'язки. Микола вискочив через вiкно надвiр; за ним почали плигать другi бурлаки. Свiтло погасло. Пан бачив, як блиснуло свiтло, як бурлаки стрибали з вiкна надвiр, i з переляку дременув просто через грядки, нахиляючись при самiй землi. Його ноги грузли в м'яких грядках. Грудки землi летiли на всi боки. Молода кукурудза лущала пiд ногами. Бжозовський вбiг у молодий бур'ян i прилiг у йому на саму землю.
Бурлаки зникли. Надворi стало тихо. Тiльки осавула в хатi охав та стогнав. Довго Бжозовський лежав у бур'янi та прислухавсь. Вiн втратив памороки i тiльки тодi опам'ятався, як почув, що в його все тiло труситься од холоду, а зуби аж цокотять.
На селi десь далеко заспiвав пiвень. Той пiвень неначе розiгнав дiдькiв для Бжозовського. Вiн набрався смiливостi, пiдвiвся, глянув на небо i побачив, що забiг таки далеченько. Грудки муляли в босi ноги, а холодна земля обсипала ноги, наче снiг. Вiн прийшов до заїзду, побудив жидiв i звелiв погоничевi зараз запрягать конi. Осавула ледве ворушився од стусанiв.
Пан ще вдосвiта рушив в дорогу з Стеблева. А тим часом бурлаки були вже далеко од Стеблева. Йдучи шляхом темної ночi, вони все бiдкались, що їм не спосудилось добре оддячить своєму пановi. Вони брались не на пiвнiч, де було так само багато сахарень, а на пiвдень. Туди їх тягло почування волi на степах; туди, далеко на степи, їх надила якась невiдома сила, на тi шляхи, на тi степи, де колись ховалась воля українського народу, невважаючи на другу пащеку страшного степового звiра - татар. Та й цей степовий звiр, мабуть, не був такий страшний, як свiй небезпечний звiр домашнiй, котрий катував їх i знущався над ними без жалю.
В той час Бжозовський вертався до Вербiвки. Четвiрня добрих коней несла легенький фаетон нiби на руках. Осавула ледве поспiшав за ним маленькою бiдкою. Бжозовський згадував про бурлак, про Джерю, i вся кров кидалась йому в голову, заливала його очi. Вiн почував на своїх грудях бурлацький кулак, i йому здавалось, що саме в тому мiсцi пекло його нiби вогнем. Вiн пригадував, як втiкав через горище, як скакав з покрiвлi на землю, як лежав у бур'янi, i ввесь його шляхетський гонор пiднявся з самого дна, кипiв, клекотiв у його душi. Вiн догадувавсь, що й погонич, певно, знає про те дiло, знає й осавула, знає й увесь Стеблiв, знатиме й уся Вербiвка i всi пани-сусiди. Од помсти вiн усе штовхав погонича кулаком у спину, як тiльки той не потрапляв на добру дорогу, як тiльки фаетон нахилявся набiк. Погонич од злостi передавав тi стусани коням, лупцював їх немилосердно гарапником попiд черево, а конi передавали злiсть панському фаетоновi, хвицали по йому заднiми копитами й трохи не поносили.
Вже свiнуло надворi, вже й зiйшло сонце, а бурлаки йшли й не спочивали. Вони поминули багато сiл, багато сахарень та суконних фабрик, нiде не спочивали i не ставали, їм усе здавалось, що Бжозовський буде гнаться за ними. Опiвднi вони звернули в лiсок, з'їли по шматку хлiба, напились з кринички погожої води i помандрували далi. Ввечерi з'явилось на долонi велике мiстечко з двома бiлими мурованими церквами. За мiстечком осторонь стояли здоровi сахарнi з високим чорним стовпом. Вiтер повiвав од заводу, i далеко на полi було чути препаскудний противний сморiд од перепалиних кiсток, од гнилого малясу.
Сонце сiло за горою. Череда йшла в мiстечко. Потомленi бурлаки ввiйшли в мiстечко. То була Черкащина.
- Ставаймо тут на роботу в сахарнi, - промовив Джеря. - Ми зайшли вже далеко од Вербiвки. Тут не знайде нас пан.
- Де пристанемо, там i на роботу станемо, - сказав Кавун. - Сахарень є доволi; ми вже поминули їх по дорозi бiльше десяти. Про мене, зоставаймось тут.
Але треба нам десь переночувать.
- Просiмося на нiч до людей: може, нас будлi-де й пустять, - промовив Джеря.
Бурлаки сiли на окопi коло царини, трохи одпочили, з'їли по шматку хлiба та по цибулi i ввiйшли в мiстечко.
- Чи будемо проситись до багатих, чи до бiдних? - обiзвався один бурлака.
- Спробуємо переднiше до багатих, - сказав Микола.
Бурлаки повернули повернули до великої хати i ввiйшли у двiр. На просторному дворi мекали вiвцi, стояли потомленi воли. Молодиця доїла корову. Старий чоловiк порався в загородi.
- Добривечiр вам! З понедiлком будьте здоровi! - сказали бурлаки до хазяїна, пiднявши трошечки шапки. - Будьте ласкавi, пустiть переночувать!
- А хто ж ви такi; звiдкiля бог несе? - спитав хазяїн.
- Ми йдемо здалека на заробiтки й хочемо стати на роботу в сахарнi, - сказали бурлаки.
Хазяїн бистро кинув на їх оком i задумався. Перед