Людина, яка зуміла подолати страх і стала вільною - Власюк Анатолій

Декілька з них виступають свідками у цій справі. Чи справедливо засуджувати до смертної кари людину, якщо виникають сумніви у скоєнні ним цього злочину?

На детективному тлі ми спостерігаємо за драмою в сім'ї судді. Його дружина вже декілька років лежить у ліжку. Що за дивна хвороба в неї, про яку він навіть не здогадується?

Суддя – живий чоловік. Йому подобаються одні жінки, але дружині він зраджує з іншими. І, якщо щось з нею станеться, суддя готовий піти до тієї, з якою в нього склалися стабільні інтимні стосунки – по п'ятницях, хоча він думає, що в інші дні тижня в неї бувають й інші чоловіки.

"Людина, яка має совість" – так по-іншому можна було би назвати цей роман Жоржа Сіменона. Мова про суддю. Він переводить процес у зовсім іншу площину, ніж сподівалися прокурор і навіть адвокат. Можливо, цьому виною стала висока температура, бо суддя захворів саме під час засідань. Він марить, і йому вважається, що судять його. Ніби він причетний до смерті дружини. Докази нанизуються – і всі не на його користь. Невже йому винесуть смертний вирок?

Суддя прокидається. Хвороба ще остаточно не покидає його, але почався процес одужання. Суддя розуміє, що це був лише сон. Він ставить себе на місце людини, яку може незаконно засудити.

Жорж Сіменон так і не дає нам прямої відповіді, хто ж насправді вбив жінку. Кожний читач має право на власну версію.

15 вересня 2016 року

ІЛЮЗІЯ АМЕРИКАНСЬКОЇ МРІЇ

Теодор Драйзер. Американська трагедія.

Цю трилогію вважають центральною у творчості американського письменника-класика.

Двадцятиоднорічний юнак намагається пробитися в світ сильних світу цього, а закінчує життя на електричному стільці. Суд присяжних виносить йому смертний вирок за вбивство дівчини, яка кохала його.

Гучна назва трилогії, на перший погляд, є невиправданою. Звичайна кримінальна драма. Убивця знайдений і справедливо покараний з точки зору людської моралі. Але в тому й суть американської трагедії, яка є актуальною і в наші дні, бо так звана американська мрія – це ілюзія, жертвами якої стали мільйони американців.

Письменник скрупульозно описує шлях молодого чоловіка, який хоче вирватися з тенет бідності й стати багатою та впливовою людиною. Прикладом служить брат його батька. Працюючи в нього на фабриці, він би міг зробити кар'єру. Але все, на думку юнака, відбувається занадто повільно. Звісно, він ще багато чого не знає, але вважає, що міг би зайняти більш впливове становище у суспільстві.

Розваги, великосвітське життя вкрай збивають його з пантелику. У цьому він починає вбачати сутність існування на білому світі. Щоби бути, як всі, треба стати багатим, а він бідний, як церковна миша.

Великим випробуванням для нього є кохання. Він думає, що щиро закоханий, – але до того часу, поки розкіш ровесників не засліплює йому очі. Кохання до звичайної та бідної дівчини швидко зникає. Він захоплюється іншою – донькою багатих і відомих батьків. Та теж відповідає йому взаємністю, розуміючи, однак, що важко буде ввести бідного юнака у їхнє коло.

Попереднє кохання стає йому на заваді. Щоб позбутися його й увірватися до світу багатіїв, юнак зважується на вбивство молодої жінки, яка завагітніла від нього.

Письменник детально описує лицемірство судової системи. Адвокати прагнуть переконати суд присяжних винести виправдувальний вирок їхньому клієнтові, але на заваді стають пристрасті прокурора, який мріє про політичну кар'єру. В результаті юнак стає жертвою двобою між цими силами, і закономірно перемагає сильніший, на боці якого – людський осуд натовпу.

Релігійна складова у трилогії теж постає лицемірною, і мова йде радше не про спасіння душі вбивці, а про власне сумління тих, хто має намір йому допомогти.

Письменник не дає однозначних оцінок, а ніби запрошує читача до співтворчості.

Теодорові Драйзеру вдалося показати глибинні пласти так званого американського способу життя. За великим рахунком, мало що змінилось і зараз. Якщо хочете зрозуміти, в чому ілюзія американської мрії, почніть з "Американської трагедії" Теодора Драйзера.

30 вересня 2016 року

ВТЕЧА ВІД ЗЛА

Ерл Стенлі Гарднер. Справа трьох символічних мавпочок.

Це – класичний детектив. Ім'я убивці ми дізнаємося на останніх сторінках, хоча цю особу автор згадує не один раз у романі.

А до цього упродовж двох сотень сторінок нам вішають локшину на вуха, підсувають то одного, то іншого ймовірного убивцю, заводять у глухий кут, звідки, здається, нема виходу.

Як і в інших романах Гарднера, вбивство розкриває адвокат Мейсон, випереджаючи на крок поліцейського, який розслідує цю справу, і фактично воюючи проти прокурора, який хоче засадити за грати, а то й відправити на електричний стілець невинну людину. Маємо також чесного суддю, який симпатизує Мейсону і діє у рамках закону, а також помічницю Мейсона і приватного детектива, яким адвокат не поспішає розкрити всі секрети розслідування.

Червоною ниткою крізь увесь детектив проходить лейтмотив утечі від зла. Не всім це вдається, як, наприклад, письменниці Мід. Вона стала жертвою мафії, втягнувши у свої оборудки секретарку, яку й звинувачують у вбивстві. Саме на шарфі письменниці вибиті три мавпочки, які символізують втечу від зла, – не бачити зло, не чути його, не говорити про нього.

Гарднер зображає Мейсона не супергероєм, а звичайною людиною. Щоправда, адвокатові притаманне логічне мислення. Він бачить те, на що інші не звертають увагу. Зрештою, Мейсон і виходить на убивцю. З'ясовується, що все до банального просто і мова йде про звичайний любовний трикутник, хоча на початках заповідалося мало не на політичне вбивство.

У звичайній справі письменник бачить філософський підтекст. Адже якщо людина втікатиме від зла, то багатьох проблем у її житті взагалі не буде. І, навпаки, чим більше ми стикаємося зі злом, тим міцніше воно прив'язує нас до себе, роблячи співучасником темних справ. Таким чином Гарднер ставить під сумнів активну позицію тих, хто бореться зі злом, ніби натякаючи на те, що все одно це не призведе до позитивних результатів. Натомість адвокат Мейсон близько не підходить до зла, але всі його дії скеровані на те, щоби це зло побороти.

Зрештою, зло покаране, невинна секретарка на волі, але все одно не відчувається оптимістичного завершення дії. Відрубана лише одна голова, а на її місці виростають інші. Мейсон знову іде у бій і розкриває нові злочини. Боротьба зі злом триває – як і втеча від нього. У цьому – філософський парадокс.

11 жовтня 2016 року

КРИМІНАЛЬНЕ ЧТИВО НА ШКОДУ ХУДОЖНІМ ЯКОСТЯМ

Пітер Чейні. А дамам на все наплювати.

Федеральний агент Леммі Кошен, шукаючи фальшивомонетників, виходить на слід убивць. Здавалось би, це не його справа, бо для цього є поліцейські. Але ж ми маємо справу з крутим хлопцем, якому все під силу.

Звісно, Пітер Чейні – визнаний автор детективного жанру. Він уміло заплутує сліди. Тільки-но ми думаємо, що знаємо, хто вбивця, як нам пропонують іншу кандидатуру на цю роль. Віримо, що це вже точно злочинець, – а ні, є ще й інші варіанти. Зрештою, з'ясовується, що вбили зовсім іншу людину, а не ту, про яку ми думали, а зробила це його чарівна дружина. І зовсім не та, про яку нам стільки говорив автор.

І лише Леммі Кошен, від імені якого ведеться розповідь, знає від самого початку, хто вбивця. Просто йому треба зібрати всі докази, аби довести вбивцю до електричного стільця. А для цього всі засоби згодяться – він б'є і вбиває поганих хлопців, закохує в себе чарівних жінок. Навіть потрапляючи в пастку до злочинців, федеральний агент вміє гідно виплутатися зі складної ситуації й врятувати власне життя.

А ще він мстить за вбивство свого колеги. Це, мабуть, основний мотив, який виправдовує його дії. Леммі Кошен – це просто чесна людина, яка хоче підсмажити злочинців на електричному стільці. Заради цього він долає усі перешкоди, не піддаючись на спокуси чарівних жінок. У нього великий життєвий досвід, і він знає, що якби не жінки, на світі, мабуть, зовсім не було би злочинів.

Пітер Чейні ідеалізує тих, хто веде боротьбу зі злочинним світом. Всі вони у нього гарні хлопці, які прагнуть справедливості. Натомість злочинці теж на одне обличчя – жорстокі, кровожерні, здатні убити будь-кого, хто трапиться на їхньому шляху. Така поляризація навряд чи може свідчити про художність твору, але згодиться як для кримінального чтива, коли захоплюєшся майстерністю автора у викладенні хитросплетінь сюжету.

12 жовтня 2016 року

ЧОРНИЙ ГУМОР І ПАРОДІЯ НА ДЕТЕКТИВ

Картер Браун. Через добро сердечне.

Якщо ви любите детектив і маєте почуття чорного гумору, то цей романчик для вас.

Керівник секретної служби однієї південноамериканської країни приїжджає у США і випадково вбиває бізнесмена, який мав намір надати кредит його країні. Тепер у нього лише одне завдання – сховати труп, щоби його ніхто не знайшов.

Ситуація доведена до абсурду й могла би видатись комічною. Але справа набагато серйозніша, ніж ми думаємо. Тут все поставлено з ніг на голову. Убивця відомий, але, з'ясовується, що не він злочинець, та й і не злочинець зовсім, бо йому вдалося викрити змову.

Компаньйони детективного агентства допомагають південно-американцю виплутатись з усіх карколомних хитросплетінь. Їм часто і самим доводиться ризикувати власним життям. Зрештою, все закінчується добре. Одні злочинці вбиті, інші заарештовані.

Якось збоку в цій ситуації залишається поліція. Вона ніби присутня, але суттєвого впливу на події не має. Натомість мафія активно співпрацює з поліцією і виходить сухою із води.

За великим рахунком, це пародія на детективний роман. Автор сміливо обігрує штампи детективних сюжетів. А чорний гумор дозволяє іронічно все сприймати.

Загалом із класичного детективу тут майже нічого не залишається, тому любителі Агати Крісті й інших визнаних майстрів цього жанру будуть розчаровані. Але ж детектив – це не застигла маса, а організм, який розвивається. Кожний автор вносить у нього щось своє.

Слід звернути увагу ще на одну обставину. Українському читачеві важко зрозуміти американський гумор. Тому розкидані по всьому тексту смішинки ще треба вміти, що називається, проковтнути.

Розповідь у романі ведеться від імені жінки, компаньйонки детективного агентства.