Людина, яка зуміла подолати страх і стала вільною - Власюк Анатолій

Це споконвічний друг-суперник, а деколи й ворог Карналя. Вони разом пройшли жахіття концтабору, але кожний вів себе по-різному в смертельних умовах. Волею долі змушені були навіть породичатись, але так і не стали близькими людьми. Завдяки посаді, Кучмієнко опікувався Карналем, але ця опіка була настирливою, нещирою, нагадувала собою стеження за кожним кроком академіка. Коли Кучмієнко хоче захистити докторську дисертацію, Карналь противиться цьому, бо розуміє, що нічого нового в науці той сказати не може.

Роман "Розгін" складається з чотирьох книг, кожна з яких написана у своїй тональності і з того чи іншого боку висвітлює образ Карналя. Майже 600 сторінок тексту буде важко подолати сучасному читачеві, звиклому до низькопробних літературних підробок у телеграфно-кінематографічному стилі. А тут Загребельний розписався, його думка багатослівна і, здається, не має дотичності до основної ідеї роману. Але це лише на перший погляд. Бо за філософськими розмірковуваннями письменника стоять життєвий досвід, розуміння реалій життя, погляд у майбутнє.

Червоною ниткою крізь "Розгін" проходить тема Кохання з великої літери. Спочатку це кохання Карналя до Айгюль, яка трагічно гине, а потім до журналістки і колишньої модельки Анастасії. Ви не прочитаєте в романі порнографічно-сексуальних сцен, але любовні виписані з почуттям міри і заворожують своїми натяками на велике і незнищенне. Загребельний ніби закликає читачів стати співавторами зародження чистого почуття в душах людей.

"Розгін" та інші романи доби соціалістичного реалізму були своєрідним перехідним періодом у творчості Павла Загребельного. Це вже потім, у добу національного відродження і незалежності України, він напише свої найвідоміші романи. Тому до "Розгону" слід ставитися саме так, а не інакше, не перевищуючи заслуг письменника, але й не зневажаючи його. Зрештою, це романтичний твір про епоху брежнєвського застою – найбільше, що в тих умовах міг сказати геніальний письменник, творчий доробок якого ми ще належним чином не оцінили. Як на мене, Павло Загребельний мав би належно представляти українську літературу на світовому рівні.

20 квітня 2016 року

БЕЗЦІННІСТЬ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ

Джон ле Карре. Маленька барабанщиця

Любителі політичного детективу із задоволенням прочитають цей роман.

У центрі розповіді – історія англійської акторки Чарлі. Вона живе у своєму віртуальному світі. Проте реалії життя виявляються суворими, і головна героїня мало не божеволіє.

Чарлі закохується в Йосифа. Той виявився агентом ізраїльських спецслужб. У нього для Чарлі є особлива роль, яка має стати найвизначнішою в її житті. Акторка має перевтілитися в коханку арабського терориста, яка буцімто знищує німецького професора з метою підібратися до лігвища палестинців.

Письменник майстерно показує шлях перевтілення Чарлі. До цього вона не цікавилася політикою. Тепер вона не лише розбирається в сутності протистояння між арабами та євреями, Палестиною та Ізраїлем, але вже не знає, на чий бік пристати. Коли на її очах вбивають головного палестинського терориста, на слід якого вона й вивела ізраїльські спецслужби, Чарлі відштовхує від себе Йосифа, бо, здається, це саме він знищив останню її надію.

Джона ле Карре багато хто вважав антисемітом, хоча радше він був анти-сіоністом. Йому вдалося за допомогою художнього зображення показати трагедію протистояння і відповісти на просте й таке складне водночас запитання: чому палестинці стали терористами? Євреї задля створення Держави Ізраїль зігнали їх зі споконвічних земель. При цьому було знищено сотні тисяч, якщо не мільйони палестинців. Точної статистики жертв нема й досі. Десятки мільйонів змушені були шукати захисту в сусідніх державах, розсіялися по всьому світу. Тероризм, знищення невинних людей заради утвердження Палестинської держави став єдиною їхньою зброєю. І тут вже не має значення, хто перший почав.

Німецький професор, який мав стати жертвою Чарлі, теж єврей. Але він не страждає сіонізмом. Він бачить, що Ізраїль проти палестинців проводить ту ж політику, що і гітлерівська Німеччина здійснювала стосовно євреїв. Виступаючи проти цього, стає ворогом номер один, як не дивно, саме для палестинців, хоча й євреї не можуть його підтримати, особливо ті, які сповідують офіційну політику Держави Ізраїль. Палестинці вважають його мало не провокатором, який роздмухує протистояння між ними і євреями.

Головний палестинський терорист, якого вбив Йосиф, мріє про той час, коли араби будуть при владі в Європі та США. Тоді політика терору, на його думку, відпаде сама по собі. Мабуть, це наївні сподівання, бо світом керують не ідеологічні чи національні інтереси, а великі гроші. Тому не має значення, хто знаходиться при владі.

У романі Джона ле Карре "Маленька барабанщиця" ви знайдете всі атрибути, притаманні детективам, – погоні, вбивства, перестрілки, перевдягання і таке інше. Але письменник, віддаючи данину традиції, все ж змушує читача заглянути в душі своїх героїв. Стає зрозумілим, що не має значення, хто перед тобою, – єврей чи палестинець. Насамперед ти людина, і людське життя є безцінним.

26 квітня 2016 року

ДАЛІ, НА ЖАЛЬ, БУДЕ…

Ольга Каліновська, Олег Криштопа, Євген Назаренко, Валентин Трохимчук, Дарина Феденко. Неоголошена війна. Невідомі факти і хроніки АТО.

Той, хто постійно стежить за російсько-українською війною, не знайде невідомих фактів і хронік АТО у цій книзі. Або це своєрідний піар-хід видавця, або чтиво призначене для непідготовленого читача.

Книга написана журналістами 5 каналу, який належить Петрові Порошенку. Президент постає у ній білий і пухнастий – і це ще один доказ відсутності свободи слова в Україні. Тепер можна чекати подібної книги від журналістів "Еспресо", де білим і пухнастим буде Яценюк, чи від журналістів телеканалу 1+1, де білим і пухнастим буде Коломойський, чи від журналістів телеканалу "Україна", де білим і пухнастим буде Ахметов, чи від журналістів ISTV, де білим і пухнастим буде Кучма, і так далі. Чий засіб масової інформації – того й свобода слова.

В "Неоголошеній війні" – чимало помилок, і це радше відсутність належної уваги не з боку літературного редактора, а коректора. Крім того, спостерігаємо за ляпсусами в перекладі з російської на українську, а ще за калькою і суржиком – і це вже, схоже, стало нормою для "Клубу сімейного дозвілля", а саме в цьому видавництві вийшла книга.

Це з негативного. Але все-таки переважає позитив. Авторському колективові вдалось упіймати дух війни, вміло поєднуючи хроніку війни з розповідями про безпосередніх учасників бойових дій.

У книзі червоною ниткою вперто проходить думка, що це війна, а не антитерористична операція, і війна російсько-українська, а не громадянська.

А ще ця книга містить аналітику, хоча "Велика політика" Валентина Трохимчука на 5 каналі видається якіснішим продуктом. Можливо, справа у візуальному сприйнятті. Але навіть і в такому вигляді це дозволяє зрозуміти механізм військових дій, усвідомити логіку війни, хоча, здається, яка вже там логіка може бути у війни.

Від захоплення Криму до подій у Дебальцевому – саме такий відтинок часу показано в книзі. Цілком очевидно, що можна писати продовження, хоча автори, як самі зізнаються, "хотіли б закінчити нетиповим "ДАЛІ НЕ БУДЕ". Але ми розуміємо, що далі все-таки буде, бо Путін на цьому не зупиниться. Його метою, за великим рахунком, є не Крим і Донбас, і навіть не Україна. Новітній фюрер націлився на Європу, аби встановити паритет зі Сполученими Штатами Америки.

Усі геополітичні зазіхання сильних світу цього розбиваються об мужність і несхитність простого українця. Ні Путін, ні лідери Європи та США не робили на це похибки – а даремно. Саме мужність і несхитність простого українця, а ще не досліджена українська містика, яка йде з часів козацтва, робили те, чого, здається, у звичайних умовах зробити неможливо. Тому й досі ніхто не може достеменно пояснити, як Україні вдається протистояти Росії.

Сила народу не безмежна, і це повинні розуміти українські політики, які розкрадають державу. Ця сила поволі вичерпується – і на це розраховують сильні світу цього, для яких Україна є дрібним пішаком на геополітичній шахівниці. Цією фігурою вони запросто можуть пожертвувати заради досягнення своїх дріб'язкових цілей. Українці для них – не нація, а підручний матеріал, який сміливо можна кинути у горнило війни.

Книга написана людьми з українським майбутнім, хоча багато хто з них мав російське минуле. Вона позбавлена зайвого оптимізму, бо люди розуміють, що може статися, коли Путін усе-таки вдасться до повномасштабної війни. Але немає в ній і лякливого песимізму, бо всі розуміють, що наша перемога – у наших руках. Можна скільки хочеш сподіватися на допомогу західного світу, але без мобілізації внутрішніх резервів, коли буквально кожний українець працюватиме на перемогу, нічого путнього у нас не вийде.

Мабуть, це найважливіший підсумок книги, звернений до кожного читача: щодня працюй на перемогу, бо від цього залежить не лише майбутнє України, а й твоє особисте майбутнє.

4 травня 2016 року

ДИВО ПІД СИЛУ ЛИШЕ МУЖНІМ, ВІЛЬНИМ І КРАСИВИМ ЛЮДЯМ

Жоржи Амаду. Мертве море

Море дає життя рибалкам і їхнім сім'ям. Водночас воно і забирає життя у тих, хто хоче прогодувати своїх рідних.

Жоржи Амаду відтворює легенди, які чув у дитинстві. Під пером романіста вони перетворюються на життєві історії, де вимисел переплітається з реальністю, а читач вірить у цю казку.

Лівія і Гума – головні герої роману – хочуть бути щасливими. Проте море тому й мертве, аби їхні мрії не здійснились. Красуня Лівія весь час переживає за свого мужнього чоловіка. Їй постійно ввижається, що його принесуть додому мертвого, діставши із глибин моря. Але навіть цього їй не судилося. Гума гине, рятуючи інших, а його тіла не знаходять. За легендою, він стає коханим Ієманжі, морської богині. І щоб перемогти її, повернувши собі кохання Гуми, Лівія сама керує ботом і сміливо вирушає на боротьбу зі стихією. Позаду – страхи за сина, якого вона хотіла назавжди відлучити від моря. Лівія не сміє зрадити Гумі і бере в свої руки справу його життя.

Письменникові вдалося розбудити любов до фольклору.