Мартін Іден - Джек Лондон
Минув полудень, надходив вечір. Забувши про їжу, Мартін усе шукав книжок про те, як треба поводитися в товаристві. Крім вибору кар’єри, його непокоїло одне просте й конкретне питання: коли ти познайомишся з дівчиною і вона запросить тебе заходити до неї, через скільки днів можна це зробити? Але коли він таки натрапив на потрібну полицю, то все одно даремно шукав там відповіді. Його приголомшила складність світського етикету, і він заплутався у правилах обміну візитівками. Нарешті, він дав спокій пошукам. Хоч він і не знайшов того, чим цікавився, зате зрозумів, що наука про пристойне поводження забрала б у нього весь час. Щоб опанувати її, треба було б йому ще одне життя.
- Ну, що, знайшли те, що вам треба? - спитав чоловік, що сидів за столом, коли Мартін зібрався йти.
- Так, сер,- відповів той.- У вас тут чудова бібліотека.
Чоловік кивнув головою.
- Будемо раді бачити вас тут частіше. Ви моряк?
- Так, сер,- відповів Мартін.- Я ще прийду.
«Звідки він знає, що я моряк?» - питав він сам себе, спускаючись сходами.
Опинившись на вулиці, він перший квартал ступав рівно, випростовуючись, і якось незграбно, а потім, замислившись, ізнов пішов своєю звичайною ходою, трохи перевальцем.
РОЗДІЛ VI
Тривожний, схожий на голод, неспокій охопив Мартіна Ідена. Він палко жадав побачити дівчину, яка з несподіваною силою захопила своїми ніжними руками все його життя. Але відвідати її у нього не вистачало духу. Він боявся прийти занадто скоро після запросин і порушити ті приписи, що звуться етикетом. Цілі години він просиджував в Оклендській та Берклейській бібліотеках, записався сам, записав обох сестер, Гертруду й Мерієн, і навіть Джіма, від якого домігся згоди, щедро почастувавши його пивом. Беручи книжки на чотири абонементи, він допізна палив газ у своїй комірчині і щотижня сплачував за це містерові Хігінботему п’ятдесят центів.
Але книжки, які він перечитував, тільки збільшували його неспокій. Кожна сторінка тих книжок була просвітом у царство знання, і що більше він читав, то жадібніше поривався до науки. Крім того, він не знав, з чого починати, і мучився від своєї непідготовленості. Він не розумів найпростіших речей, доступних кожному читачеві. І так само було з поезією, якою він захоплювався до нестями. Із творів Свінберна він прочитав не тільки те, що дала йому Рут,- він прочитав і все зрозумів у «Долорес». «А Рут, певно, не розуміє цього твору,- подумав він.- Та й як могла вона зрозуміти його, живучи таким витонченим життям?» Потім він натрапив на поезії Кіплінга і був зачарований ритмом, музикою, піднесеністю, в які той убирав найбуденніші життєві явища. Вражала його Кіплінгова залюбленість у життя і тонке розуміння людської психології. «Психологія» - було нове слово в лексиконі Мартіна. Він придбав собі тлумачного словника, чим підірвав свої поточні фінанси і прискорив день відпливу для здобуття нових. Та й розгнівив містера Хігінботема, котрий волів би одержати ці гроші як комірне.
Удень Мартін не насмілювався ходити там, де жила Рут, але зате вночі, немов злодій, снував коло дому Морзів, крадькома поглядаючи на освітлені вікна, і навіть стіни, що оточували її, були йому любі. Кілька разів він мало не наскочив на її братів, а то якось пішов по вулиці слідом за містером Морзом і при світлі ліхтарів вивчав його обличчя, ревно бажаючи, щоб виникла яка смертельна небезпека, коли б він міг вихопитися і порятувати її батька. Одного вечора його було нагороджено - у вікні другого поверху промайнула тінь Рут. Він бачив тільки її голову, плечі й підняті вгору руки, бо вона поправляла перед дзеркалом зачіску. Це тривало одну мить, але й цього було досить, щоб уся кров, наче вино, заграла йому в жилах. Дівчина опустила штору. Але тепер він знав, де її кімната, і відтоді цілі години простоював у затінку дерева по той бік вулиці, випалюючи безліч цигарок. Раз удень він побачив, як її мати вийшла з банку, і ще раз упевнився, яка величезна безодня відділяла Рут від нього. Вона належала до того класу, що мав справи з банками. Він же й разу в житті не був у банку і думав, що такі установи відвідують тільки дуже багаті й могутні люди.
В певному розумінні він зазнавав цілої моральної революції. Її чистота, тілесна й духовна, викликала в ньому переможну жагу до охайності. Він повинен це осягти, якщо хоче бути гідним дихати одним з нею повітрям. Він чистив зуби, а руки шкріб кухонною щіткою, аж поки побачив в аптечній вітрині щіточку на нігті і здогадався, для чого вона. Коли він купував її, продавець, глянувши на його нігті, запропонував і пилочку; отже, він придбав ще одне туалетне приладдя. У бібліотеці він переглянув книжку про гігієну тіла і невдовзі дуже вподобав обливатися щоранку холодною водою. Це страшенно здивувало Джіма і завдало мороки містерові Хігінботему, який не співчував таким великопанським витівкам і серйозно почав подумувати, чи не стягувати йому з Мартіна ще й платню за воду. Далі Мартін звернув увагу на свої зім'яті штани. Набивши око в цьому ділі, він тепер одразу ж помітив, що в робітників на колінах завжди мішки набігають, а в людей з вищих кіл зверху донизу йде пряма складка. Зміркувавши, що тут і до чого, він пішов до сестри на кухню і розшукав праску та дошку до прасування. Попервах йому не пощастило, бо він спалив свої штани і