Мартін Іден - Джек Лондон

тлі стіни. Він сам працював усе життя,- перші його спогади пов'язані з працею, і вся родина його теж працювала. Або ось Гертруда. Руки в неї або шкарубкі від нескінченної хатньої роботи, або розпухлі й червоні, наче варене м’ясо, під прання. А його друга сестра, Мерієн? Цього літа вона працювала на консервному заводі, і її маленькі гарненькі рученята геть укрилися порізами від ножів, якими крають помідори. А минулої зими на картонажній фабриці машиною їй відтяло кінчики двох пальців. Він пригадав шкарубкі руки матері, як вона лежала в труні. Батько теж працював до останнього дня; коли він помер, мозолі на ного руках були в півдюйма завгрубшки. А в неї руки ніжні, і в її матері, і в братів. Це блиснуло йому несподівано, як страшний доказ їхньої належності до вищої касти і тієї величезної віддалі, що лежать поміж нею і ним.

Гірко посміхаючись, він знову сів на ліжко і роззув, нарешті, черевики. Ото дурень! Сп’янів від жіночого личка й білих м’яких рученят. І вмить перед його очима на брудній стіні виринуло ще одне видиво. Ніч. Він стоїть перед похмурим будинком з дешевими кімнатами у лондонському Іст-Енді, а поруч нього - Марджі, маленьке фабричне дівча, років п’ятнадцяти. Він проводжає її додому після вечірки. Вона живе в цій похмурій брудній оселі, гіршій навіть за хлів. Він подає їй на прощання руку, але вона підставляє губи для поцілунку. Йому не хочеться цілувати її, він її якось боїться. Тоді вона хапає його за руку й гарячково стискає. Мартін відчуває шорсткість її долоні на своїй руці, і його раптом заливає могутня хвиля жалю. Він бачить її сумні, голодні очі, бачить кволеньке тіло, для якого несподівано скінчилася пора дитинства й настала страшна, жорстока зрілість. У пориві співчуття він обіймає дівчину й цілує в губи. У вухах бринить її радісний скрик, і він відчуває, як вона притуляється до нього, немов кошеня. Бідне, голодне малятко!

Він вдивлявся в тінь давноминулого, схвильований так само, як тієї ночі, коли дівчина пригорнулася до нього, і серце його розтануло з жалю. Як тоді сіро було довкруг, і на брудне каміння тротуару сіявся дощ. І враз на стіні спалахнуло променисте сяйво, і, стираючи сумний і посад, заясніло її блідаве обличчя під короною золотого волосся, далеке й недосяжне, мов зоря.

Він узяв зі стільця книжки Браунінга й Свінберна і поцілував їх. Але ж вона сказала ще заходити, подумав він і, знову глянувши на себе в дзеркало, дуже врочисто промовив:

- Мартіне Ідене, завтра вранці ти найперше підеш до бібліотеки й почитаєш, як треба поводитись у товаристві. Зрозумів?

Він погасив газ, і пружини зойкнули під вагою його тіла.

- Та й з лайкою треба скінчити, Мартіне. Так, брате, треба скінчити,- голосно сказав він.

Потому він заснув і бачив сни такі сміливі й незвичайні, як бувають у курців опіуму.

 

РОЗДІЛ V

 

 

Прокинувшись другого ранку, Мартін з рожевих снів одразу перенісся в задушну атмосферу мила, брудної білизни, шарварку злидарського повсякдення. Не встиг він вийти з своєї кімнати, як почув плюскіт води, гострий оклик і звук ляпаса, що ним сестра засвідчила своє роздратування одному з численних нащадків. Плач дитини різонув його, мов ножем. Тут усе, навіть повітря, яким він дихав, гидке й нечисте. Як це все не схоже на красу та спокій дому Рут. Там панувало духовне, а тут саме низьке й матеріальне.

- Іди сюди, Альфреде,- покликав він скривджену дитину і сунув руку в кишеню штанів, де були гроші. До грошей він ставився недбало, і в цьому теж виявлялася його широка натура. Він дав хлопчикові монету - чверть долара - і потримав його трохи на руках, щоб заспокоїти.- Ну, а тепер біжи купи собі цукерок та не забудь поділитися з братиками й сестричками. Гляди ж, вибирай такі, щоб вистачило якнайдовше.

Сестра, схилена над балією, підвела на мить розчервоніле обличчя і глянула на нього.

- Досить було б і десяти центів,- сказала вона.- І завше ти такий, не знаєш ціни грошам. Дитина тільки об’їсться.

- Нічого, сеструню,- весело відповів він.- Мої гроші самі знають собі ціну. Якби тобі не було так нíколи, я б тебе поцілував на добридень.

Йому хотілося бути ласкавим до сестри,- серце в неї було добре, і вона по-своєму, він це знав, любила його. Щоправда, з роками вона поволі змінилася, стала якась дратівлива. Це, певно, тяжка праця, ціла купа дітей та вічна докучливість чоловікова так змінили її, гадав собі він. Йому раптом спало на думку, що на ній полишають сліди і гнилі овочі, і брудна білизна, і засмальцьовані мідяки, що вона одержує за прилавком.

- Ну, ходи вже снідати,- грубувато сказала Гертруда, хоч у душі врадувана. З усіх своїх братів, що розбрелися по світу, найбільше вона любила Мартіна.- А я таки поцілую тебе,- додала вона, раптом розчулившись.

Вона пальцями стерла піну спочатку з однієї руки, потім з другої. Мартін обняв її за дебелий стан і поцілував у вогкі, розпарені губи. На очі їй навернулися сльози, не так з повноти почувань, як з кволості та повсякчасної перевтоми. Вона відштовхнула його від себе, але він усе ж встиг помітити її сльози.

- Сніданок у печі,- поквапливо сказала вона.- Джім уже, певно, теж встав. Я сьогодні почала прати ще вдосвіта. Поїж та швидше забирайся з дому. У нас сьогодні нелегкий день - Том нас кинув, і Бернардові самому треба їхати з возом.

Мартін з важким серцем пішов до кухні. Червоне обличчя сестри, і неохайний її вигляд так і стояли в нього перед очима. «Може, вона й любила б мене, якби мала на те час,- подумав він.- Але сердешна надривається на роботі. Ця тварюка, Бернард Хігінботем, примушує жінку стільки працювати!» А проте він мимоволі почував, що в поцілунку її не було нічого красивого. Правда, цей поцілунок був незвичайний. Протягом багатьох років вона цілувала його лише тоді, коли проводжала у плавання або коли він повертався. Але цей її поцілунок відгонив милом, і губи були якісь мляві. Він не відчув швидкого і міцного дотику уст. Це був поцілунок знесиленої жінки, що від перевтоми забула навіть, як цілуються.

Він пригадав, як до заміжжя вона могла танцювати цілу