Мартін Іден - Джек Лондон
З парку Мартін Іден вибрався через кілька годин якийсь аж запаморочений і негайно побіг до бібліотеки - довідатися значення тих незнайомих слів, що врізались йому в пам’ять. Звідти він вийшов, несучи під пахвою чотири книжки: «Таємну доктрину» пані Блаватської, 7 «Поступ і бідність», «Квінтесенцію соціалізму», «Боротьбу між релігією та наукою». На своє нещастя, він почав з «Таємної доктрини». Кожен рядок ряснів багатоскладовими словами, яких він не розумів. Він сидів на ліжку і частіше заглядав у словник, аніж у книжку. Йому доводилось шукати так багато нових слів, що, коли вони повторювалися, він уже не пам’ятав їх значення і мусив заглядати знов. Тоді він вирішив записувати незнайомі слова до окремого зшитка і заповнював таким чином сторінку за сторінкою. Але все-таки він нічого не розумів. Він читав «Таємну доктрину» аж до третьої ранку, та хоч як напружував мозок, так і не збагнув до кінця жодної посутньої думки. Він одірвав очі від тексту, і раптом йому здалося, що кімната піднеслася вгору, заколихалась і вляглася долі, наче судно в хитавицю. Тоді він вилаявся всмак, пошпурив «Таємну доктрину» в куток, погасив світло й ліг спати.
Не дуже пощастило йому і з іншими трьома книжками. І не тому, що розум його був безсилий: він міг опанувати всі ті думки, але йому бракувало практики та знарядь до мислення. Мартін зрозумів це й поклав нічого не читати, крім словника, аж поки вивчить напам’ять усі незнайомі слова.
Зате поезія давала йому правдиву втіху, і він зачитувався нею, найбільшу насолоду дістаючи від простіших поетів, де кожен рядок був йому зрозумілий. Він любив красу і тут знаходив її. Поезія, як і музика, глибоко хвилювала його і непомітно готувала йому мозок для майбутньої більш важкої роботи. Сторінки його пам’яті були порожні, і він легко, без жодного зусилля запам’ятовував строфи за строфами, так що, на превелику свою радість, незабаром міг уже декламувати вголос чи подумки цілі вірші, сповнені музики й краси. Одного дня він натрапив на «Класичні міфи» Гейлі та «Вік казки» Булфінча, 8 що стояли поряд на бібліотечній полиці. Немов сніп яскравого світла врізався раптом у темряву його неуцтва, і він ще пожадливіше напався на поезію.
Бібліотекар так часто бачив Мартіна, що коли той входив, уже вітав його усмішкою і приязним помахом. Тим-то Мартін і зважився раз на сміливий вчинок. Він подав бібліотекареві декілька вибраних книжок і, коли той штемпелював його картки, пробурмотів:
- Слухайте, я б хотів одну річ запитати у вас.
Бібліотекар усміхнувся і уважно глянув на нього.
- Коли ви познайомитеся з дівчиною і вона запросить вас до себе, то за скільки днів можна прийти?
У Мартіна від хвилювання аж сорочка прилипла до спини.
- По-моєму, коли завгодно,- відповів бібліотекар.
- Ні, бачите, це не так просто,- заперечив Мартін.- Вона... я... ну, розумієте, її може вдома не бути. Вона вчиться в університеті.
- Ну, тоді ще раз зайдете.
- Ні, бачте, я не зовсім так сказав,- засоромлено признався Мартін, вирішивши цілковито здатися на ласку співрозмовника.- Я простий собі хлопець і ніколи не бував у товаристві. Ця дівчина зовсім не така, як я, а я зовсім не такий, як вона. Може, ви думаєте, що я клею дурня? - раптом запитав він.
- Ні, ні, що ви! - запротестував бібліотекар.- Правда, ваше запитання не в компетенції моєї роботи в довідковому відділі, але я охоче допоможу вам.
Мартін захоплено глянув на нього.
- От якби я вмів так шкварити, все було б гаразд,- мовив він.
- Прошу?..
- Я хочу сказати, що хотів би говорити отак, як ви,- і до ладу, і ввічливо, і взагалі...
- А! - порозуміло мовив бібліотекар.
- Отож коли найкраще зайти? Удень... тільки щоб не перед самим обідом? Чи ввечері? А може, в неділю?
- Знаєте що,- сказав бібліотекар, посміхнувшись. Поговоріть з нею по телефону і з’ясуйте це.
- Так я й зроблю,- відказав Мартін і, забравши книжки, рушив до виходу. На порозі, однак, він обернувся й спитав ще: - Коли ви розмовляєте з молодою леді, ну, скажімо, з міс Лізі Сміт,- як треба сказати: «міс Лізі» чи «міс Сміт»?
- «Міс Сміт»,- авторитетно заявив бібліотекар.- Називайте її «міс Сміт», поки не познайомитесь ближче.
Так Мартін Іден розв’язав свою пекучу проблему.
- Приходьте, коли хочете. Я завжди дома під вечір,- відповіла по телефону Рут на його несміливе запитання, коли можна принести взяті книжки.
Вона сама відчинила йому двері, і її жіноче око одразу помітило випрасувану складку на штанях і якусь невловиму загальну зміну в ньому на краще. Особливо її вразило його обличчя. Від Мартіна просто пашіло здоров’ям, і сила ця, перехлюпуючи через вінця, сягала аж до неї. Вона знов відчувала бажання пригорнутись до цього юнака і знов здивувалась, що він так на неї впливає. А в нього так само - аж замлоїлось у голові від розкішного почуття, коли вона, вітаючись, тисла йому руку. Різниця була лиш та, що вона зовні не виявила збентеження, а він почервонів по самі вуха. Він пішов за