Мобі Дік - Герман Мелвілл
Коли тушу справжнього кита вже прибуксирувано й пришвартовано до борту, далі її звичайно обробляють так само, як і тушу кашалота, тільки кашалотову голову відрізують усю, а з китової вирізають і піднімають на палубу самий язик і губи з усім отим добре відомим «китовим вусом», прикріпленим до того, що китобої називають «налобником». Та з китом, якого вполювали Стаб і Фласк, цього не робили. Оббіловані туші обох китів покинули за кормою, і обтяжене двома головами судно дуже скидалось на мула, нав’юченого важезними саквами.
Тим часом Федаллах спокійно роздивлявся голову справжнього кита, раз по раз переводячи погляд із глибоких зморщок, що вкривали ту голову, на лінії власної долоні. А Ахав стояв так, що його тінь падала на парсову: тобто, якщо парс взагалі мав якусь тінь, вона зливалась із Ахавовою й тільки продовжувала її собою. А команда шпарко працювала біля китів, і серед матросів кружляли всілякі химерні здогади щодо всіх цих подій.
74
ПОРІВНЯЛЬНИЙ ОПИС ГОЛОВИ КАШАЛОТА
Ось перед нами два велетні кити, що зсунули докупи голови; пристаньмо ж і ми до гурту, нахилімо й свої голови до них.
З великого класу левіафанів ін-фоліо найбільший інтерес становлять, безперечно, кашалот і справжній кит. Вони єдині з усіх китів, на яких люди полюють систематично. Для нентакітця вони являють собою два крайні зразки всіх відомих різновидів кита. А оскільки зовнішні відмінності між ними найпомітніші в будові голів і оскільки голови їх обох саме тепер висять коло бортів «Пеквода», а тому ми можемо переходити від однієї до другої, просто перетнувши палубу,- то де, скажіть мені, ви знайдете кращу нагоду познайомитись із цетологією на практиці, коли не тут?
Насамперед вас вразить контраст у загальному вигляді цих голів. Обидві вони, звичайно, дуже масивні; але в голові кашалота є якась математична симетрія, а голові справжнього кита її прикро бракує. В голові кашалота більше характерності. Помітивши це, ви мимовільно визнаєте його безмірну вищість, бо вигляд її сповнений надзвичайної гідності. А в нашому випадку ця гідність іще більше підкреслювалася шпакуватим забарвленням тім’я, що свідчило про поважний вік і великий життєвий досвід. Одне слово, він належав до тих китів, для яких у китобоїв є спеціальний термін: «сивоголовий кит».
Тепер опишемо те, що в цих головах різниться найменше, а саме - два якнайважливіші органи: очі й вуха. Коли пильно роздивлятися, то збоку голови, далеко ззаду і дуже низько, поблизу кутика губів, ви нарешті побачите і в того, і в того кита позбавлене вій око, яке здасться вам оком лошати, настільки непропорційне воно до розмірів усієї голови.
З того, що китові очі так незвичайно розміщені збоку голови, між іншим, випливає, що кит не може бачити тих предметів, котрі лежать прямо попереду або прямо позаду. Одне слово, розміщення китових очей відповідає розміщенню людських вух, а спробуйте-но уявити, як було б вам, коли б ви мусили дивитись на все вухами, тобто вбік. Ви переконались би, що поле вашого зору сягає від спрямованої вбік лінії на якихось градусів тридцять уперед і на тридцять градусів назад. Якби ваш найзапекліший ворог серед білого дня йшов просто на вас, уже піднявши кинджала, ви б не змогли побачити його, як і тоді, коли б він підкрадався ззаду. Одне слово, ви б мали, так би мовити, дві спини, зате водночас і два переди (власне, «бічні переди»), бо що ж справді визначає в людині перед і зад, коли не очі?
Навіть більше: коли майже в усіх тварин, яких я можу зараз пригадати, очі розташовані так, щоб вони самі собою суміщували свою зорову спроможність і витворювали в мозку один образ, а не два, то незвичайне розташування китових очей, розділених багатьма кубічними футами масивної голови, яка здіймається над ними, наче велика гора, що розділяє двоє озерець у двох долинах, безперечно, зовсім розмежовує зорові враження, що виникають у кожному з обох незалежних органів. Тому кит напевне бачить з цього боку одну виразну картину, а з того - зовсім іншу виразну картину; а все, що лежить між тими картинами, напевне сповите глибокою темрявою і ніби не існує для нього зовсім. Про людину можна сказати, що вона дивиться на світ із будки-вартівні крізь дві суміжні шибки одного віконця. А в кита ці дві шибки не суміжні, вони утворюють двоє віконець, прикро утруднюючи бачення. Цю особливість китових очей слід весь час пам'ятати, коли полюєте на кита, і ми нагадуватимемо читачеві про неї в декотрих сценах, які будуть змальовані далі.
Тут можна було б детально розглянути одну дуже цікаву й загадкову проблему, що стосується зору левіафана. Але я мушу вдовольнитися лише побіжною згадкою. Поки очі людини розплющені, вона бачить усе несамохіть, тобто вона не може не бачити автоматично тих предметів, які є перед нею. Та хоча, як нас переконує досвід, наше око здатне відразу охопити загальним поглядом багато предметів, ми зовсім неспроможні водночас розглядати два різні предмети - байдуже, малі чи великі - уважно й детально, навіть якщо вони лежать поряд один з одним чи й доторкаються один до одного. Та коли ви розділите ці два предмети й оточите кожен з них кружальцем глибокої темряви, тоді, щоб побачити один з них і щоб в уяві постав його образ, треба на ту мить зовсім виключити зі своєї свідомості другий предмет. А як же це відбувається в кита? Правда, обоє його очей мусять дивитися одночасно; то невже його мозок настільки переважає людський сприйнятливістю, здатністю до зіставлень і тонкістю, що він може в ту саму мить розглядати дві віддалених одна від одної картини - одну з одного боку від нього, а другу - з протилежного? Коли воно справді так, то це не менше диво, ніж якби людина могла одночасно доводити дві теореми Евкліда. В цьому порівнянні нема нічого недоречного, навіть якщо розглядати його
