Мобі Дік - Герман Мелвілл

78
ЦИСТЕРНА Й ЦЕБРА

Спритний, мов кіт, Тештіго видирається на грот-щоглу і, випроставшись на весь зріст, біжить по грот-реї, аж поки опиняється якраз над підвішеною за бортом Бочкою. В руках у нього легкі талі з одношківного блока й пропущеної крізь нього линви; які моряки називають «гордень». Закріпивши той блок так, щоб він звисав з реї, Тештіго спускає один кінець линви вниз і розмахує ним, поки його не спіймає і не схопить міцно котрийсь із матросів на палубі. Потім індіанець, перебираючи линву руками, сам спускається по її другому кінцю і врешті спритно приземляється на завислій за бортом китовій голові. Ставши там - ще багато вище за решту команди - він жваво покрикує до неї, ніби турецький муедзин, що з вершини мінарета скликає правовірних на молитву. Йому подають нагору гостру лопатку з коротким держалном і він починає старанно шукати місця, де найкраще вломитись у Бочку. Цю роботу він робить дуже обережно, немов шукач скарбу в якомусь старому будинку, що простукує стіни, розшукуючи, де замуровано золото. Ось ті ретельні розшуки скінчились, і до одного кінця перекиненого через блок горденя чіпляють міцне, окуте залізом цебро - точнісінько таке, як колодязне. А другий кінець горденя, протягнений через палубу, тримають двоє-троє моторних матросів. Вони підтягують цебро вгору - так, щоб індіанець міг його дістати,- а ще один подає йому знизу довгу тичку. Вставивши кінець тички у цебро, Тештіго пропихає його вниз, у Бочку, поки воно не зникне з очей; а тоді гукає до матросів біля горденя, і спінене цебро піднімається вгору, ніби повна свіжого молока дійниця. Цебро обережно спускають на палубу, там його підхоплює поставлений для цього матрос і швидко виливає вміст його в велике барило. Цебро знов підтягують угору, і так воно обертається, аж поки в глибокій цистерні не лишиться нічого. Під кінець Тештігові доводиться пропихати цебро тичкою далі й далі, все глибше й глибше в Бочку, і врешті в ній ховається футів із двадцять тички.

Отак команда «Пеквода» якийсь час вичерпувала спермацет; запахущою рідиною вже наповнили кілька барил, коли раптом сталася химерна пригода. Стоячи на кашалотовій голові, Тештіго весь час держався однією рукою за один з великих блоків, на яких була підвішена голова. Чи то цей шалений, відчайдушний індіанець, забувшись, необачно пустив з руки блок, чи то він ступив ногою на якесь зрадливо-слизьке місце, чи, може, сам Лукавий хто-зна-нащо підстроїв цю пригоду,- тепер уже не з’ясуєш; та несподівано, коли вже вгору, з чвакотом ішло вісімдесяте чи дев’яносте цебро, бідолашний Тештіго - боже праведний! - немов друге цебро, що задля рівноваги підвішується до коловорота над справжнім колодязем,- сторчголов шугнув у оту величезну Гейдельберзьку бочку й зник з очей; за ним тільки моторошно, жирно забулькотіло.

- Людина за бортом! - крикнув Дагу, що перший отямився серед загального сторопіння.- Цебро сюди! - і, вхопившись однією рукою за слизький гордень, для більшої безпеки ще й став однією ногою в цебро. А матроси підтягли його горденем угору й опустили на китову голову, перше ніж Тештіго встиг поринути в ній до дна. Тим часом на судні зчинився страшний переполох. Визираючи через борт, моряки бачили, як безживна доти китова голова враз почала здригатися й шарпатися ледь нижче поверхні води, ніби її захопила якась разюча думка; але то був тільки нещасливий індіанець, що, борсаючись там, мимоволі показував, у яку грізну глибину вів поринув.

І саме в ту хвилину, коли Дагу, стоячи на голові, відплутував гордень, що зачепився за великий блок розбиральних талів, почувся несподіваний гучний тріск. На превеликий жах усім, один із двох величезних гаків, на яких висіла голова, зірвався, і важезна брила голови шарпнулася вбік, аж увесь корабель п’яно захитався й задвигтів, ніби його штовхнуло айсбергом. Видно було, що й другий гак, на який тепер припадав увесь тягар, ось-ось зірветься, тим більше, що голова різко гойдалась на ньому.

- Стрибай сюди, стрибай! - загукали до Дагу матроси; але негр, однією рукою держачись за великий блок - так, щоб зависнути на ньому, коли голова відірветься зовсім,- усе ж виплутав гордень і тичкой попхав цебро в «колодязь», стінни якого вже зступилися. Він гадав, що похований там гарпунник зможе вхопитись за цебро і його пощастить витягти.

- Що ти робиш, Дагу! - закричав Стаб.- Хіба так його врятуєш? Ти йому голову розвалиш тим цебром, воно ж усе залізом окуте! Стій, кажу!

- Всі від блоків! - раптом розітнувся чийсь голос, наче ракета вибухнула.

І майже в ту саму мить величезна голова з громовим сплеском шубовснула в море, немов Столова скеля, що звалилась у вир Ніагари. 117 Корпус «Пеквода», звільнений від тягаря, гойднувся в другий бік, блиснувши мідною обшивкою, і всім аж дух захопило, коли вони крізь запону бризок розгледіли Дагу, що висів, учепившись у блок, і розгойдувався разом з ним над водою і над їхніми головами. А тим часом бідний Тештіго, похований живцем, поринав на морське дно, і не було йому рятунку! Та ледве опали ті бризки, що застували очі, як над фальшбортом мелькнула чиясь оголена постать із розрубним мечем у руці. А ще за мить лункий сплеск звістив, що мій відважний Квіквег пірнув рятувати товариша. Всі ми, як один, кинулись до фальшборту і вбирали очима кожну бульку на воді, але минала секунда за секундою, а ні жертви, ні рятівника не видно було. Кілька матросів уже стрибнули в човен, що гойдався коло борту, і трохи відпливли від корабля.

- О! О! - скрикнув раптом Дагу, що й досі що висів на блоці, тепер уже нерухомому. І ми, вихилившися ще далі за фальшборт, побачили, як з блакитних хвиль вигулькнула рука. Дивне то було видовище - наче та рука вистромлялася з трави, що росте на могилі.

- Обидва! Обидва! Обидва там! - знову радісно загорлав Дагу, і незабаром ми всі побачили, що Квіквег завзято гребе однією рукою, а другою тягне за довге волосся індіанця. Обох підняли в човен, що чекав на них, і швидко приставили на «Пеквод»; але Тештіго довго не могли відволодати, та й Квіквег мав не дуже бадьорий вигляд.

Як же він спромігся здійснити свій високий подвиг? Пірнувши вслід за головою, що повільно опускалася в глибину, Квіквег