Пісню снує Черемош - Пільгук Іван

З Адальбертом Гординським ми давні приятелі.

Затамувавши невдоволення, землемір продовжував користуватися допомогою помічника, навмисне доручаючи йому найтяжчу роботу.

Якось довелося обміряти маєток. Чунтуляк прибув у панський будинок, де його зустріли, як гостя, влаштували справжній бенкет. Осип обідав зі слугами.

Коли вийшли обмірювати землю, до них почали сходитись мовчазні, сердиті з виду селяни. Ось вони раптово загомоніли, ставши в один ряд.

— Сюди не дозволимо ступити! Це наша земля!

— Не віддамо своїх пасовиськ!

— Досить нас обкрадати боярськими обмірами!

— Гнати їх геть!

Руками й палицями вимахували селяни. Кількість їх зростала. Дехто тримав вила або косу.

Чунтуляк не зважав, наказав Осипу креслити план. Той не включив ділянку, яку не давали вимірювати селяни.

— Я наказую поповнити план! — розлючено вимагав Чунтуляк.

— То буде беззаконня! — заперечив Осип.

— Я наказую! — вигукнув землемір і власноручно доповнив креслення. — Ось так. На! Переписуй!

Осип узяв план, подивився запитливо на селян, здригнулись осмалені вітром губи, а в очах заграли іскри нескоримості.

— Ось так! — ще раз ткнув Чунтуляк пальцем у план.

— Ось так! — сміливо відповів Осип, одним махом роздерши креслення, а сам звівся, гнівно дивлячись на землеміра. Вперше побачив, як він скинув з носа окуляри, ніби не довіряв більше їм. Та й очі здавалися скляними, з гадючим полиском.

Селяни замовкли, спостерігаючи за землемірами. Чунтуляк розгубився, ступив крок до Осипа.

— Оце так? — аж здригнулися його вуста.

— Так, і не інакше, — Осип пішов. Сторонились молдавани, даючи йому дорогу. Старий селянин піймав руку Осипа, потиснув її.

— Ти наш, сину. Хай за правду доля тебе нагородить! — аж затремтіли слова старого.

— Що це? Бунт?! — гукав Чунтуляк. — Негайно покликати панську варту!

Ще дужче залементували невдоволені. Від маєтку зацокотіли копитами вершники, які поспішали втихомирювати бунтівників. — Осип не повертався. Пішов шляхом, залишивши назавжди землемірську справу.

Вийшовши на гору, зупинився, сів перепочити. Багряно лягало сонце на карпатські узгір'я, вечоріло. Темрявою крилися вже простори. Раптово над маєтком звилося полум'я. Спалахнула пожежа, обволікши будови вогнем.

Багровіло небо. Освітлений пожежею, Осип вперше пізнав себе як нескоримого перед кривдою.

Відтоді знайшов працю в аптеці при бистрицькому монастирі, зупинившись на квартирі Рудольфа Роткеля.

* * *

Пані Роткель рада була дружбі з чемним, трохи сором'язливим юнаком, закоханим у Гейне. Вона й сама зачитувалась німецькою класикою й грала на фортепіано. У тісному колі відбувались мистецькі вечори, на яких бував і аптекар Бредемайєр.

Розваги молоді його тішили, приносили моральне задоволення.

На таких вечорах Рудольф читав свої твори або давав коментарі до намальованих картин та ескізів. З-під його низько навислих брів проривалися іскорки натхнення; вигравала усмішка, торкаючись невеличких вусів та гострої борідки; невисоке шорстке волосся на голові настовбурчувалося. Таким його любила бачити пані Роткель.

— Ти знаменитість, Рудольфе! — вигукувала вона. — Почитай нам свої вірші.

Розохочений художник-поет читав фрагменти з нещодавно написаної драми про Твардовського, зігріті вогнем романтизму, піднесеного поетичного чуття, народності. Іскри того вогню проймали чулого до краси Осипа. Нарешті і сам насмілився зачитати вірш "Аm Тscheremusch" 42.

42 "Над Черемошем" (нім.).

З хвилюванням розгорнув зошит, сором'язливо поглянув на присутніх і зачитав рядки вірша, породженого думами про рідний Черемош. Наче снувалась пісня його плином, так мелодійно лилися слова.

Читаючи вірша про знадливу красу рідного Черемошу, тепер гостро відчував свою залежність від лірики Гейне. Адже володів німецькою мовою по-книжному. Здавалося, що не зміг так зворушливо висловити почуття, як у гуцульській народній пісні мовиться. Тому, закінчивши читання, швидко згорнув аркушик паперу. Чув, як застукало в скронях. Адже це вперше зачитав свої поетичні вправи.

— Гарно! — захоплено вигукнула пані Роткель. Рудольф обняв Осипа, мовив:

— Ти, друже, можеш писати. З часом позбудешся впливу Гейне... Так завжди буває напочатку.

Заохочений слухачами, Осип прочитав ще два вірші.

— А тепер послухай мою пораду, друже, — поважно заговорив Рудольф. — Добре, що образ рідного Черемошу ти вінчаєш поетичним словом. У тебе є відчуття зримої краси. Я був на Гуцульщині, спостерігав незвичайну вдачу людей. Справжня поезія завжди відбиває душу і серце народу. Прислухайся до молдавських балад "Міхул", "Бужор", і ти почуєш голос народу, пізнаєш його думи і сподіванки. В поезії Міцкевича пізнаємо душу поляка. А високі патріотичні почуття угорця Петефі повели його на барикади в Будапешті. Пильнуймо ці священні скарби, що б'ють чистим джерелом з надр народного життя!

Ерудиція і пишномовність Роткеля приголомшували Осипа. Похвала досвідченого й начитаного друга здавалася йому холодною, як професорська оцінка. Хотів ще зачитати свої поетичні спроби, але зніяковів і поклав до кишені жмуток написаного. А Роткель, не помічаючи хвилювань юнака, захопився розповіддю про поезію.

— Недарма древні мудреці, — говорив він, — вигадали легенду про крилатого коня Пегаса, на якому поети підіймаються на священні верхів'я Парнасу!

— У мого Пегаса ще не виросли крила, — сором'язливо обізвався Осип.

— Виростуть! — з апломбом докинув художник.

— Краще мені їздити верхи на звичайному гуцульському коні, який звик гірськими стежками носити на собі невибагливих вершників.

— У сказаному є рація. Але сідлай, друже, крилатого коня!

Роткель не міг швидко вгамуватися, коли мова заходила про мистецтво. Він розгорнув теку своїх малюнків, які вражали сміливістю композиції та багатокольоровими тонами. Це були романтизовані пейзажі, етнографічні зарисовки, живописно відтворені легендарні постаті.

— Своїм ідейним натхненником живопису я вважаю Делакруа! Він єдиний найглибше збагнув стихійну могутність природи, а в жанрових картинах возвеличив пристрасть змагання людини. Що може зрівнятися з його картиною "Свобода на барикадах"? — Художник розгорнув теку репродукцій з Делакруа. — Погляньте, з якою сміливістю намальовано жінку, що символізує свободу!.. Динаміка, пристрасть, емоційна виразність, багатство відтінків, півтонів! А ось його "Взяття хрестоносцями Константинополя". Давні події змалював художник, але дух протесту проти жорстокості завойовників завжди звучатиме в цій картині. Живопис має свою мову, як і поезія!

Знаючи, що Рудольф не перестане, пані Роткель вирішила визволити свого мужа з обіймів надмірного романтичного пафосу. Вона сіла до фортепіано і заграла улюблені сонати Шопена, передаючи в звуках ширяння крилатих мрій, непідвладних умовностям буденної суєти. Розуміючи настрій молодого поета, вона до втоми грала.

* * *

Слова старшого друга і гру пані Роткель сприймав Осип і розумом, і серцем, як належить поетові. Тепер ще настійливіше став вивчати німецьких та польських класиків, а мріями сягав до гуцульських полонин.

Брався знову писати, але не задовольнявся написаним, рвав на шмаття, палив у пічці. Як багатьом юним поетам,. так і Осипу ставало тісно в одноманітному оточенні аптеки. Хотілося розправити крила в молодому леті. Монотонні монастирські дзвони нагонили смуток, готування ліків за рецептами надокучало. Знаходив єдину відраду в зустрічах з Роткелем. Просиджував у нього довгі зимові вечори, слухав музику й розповіді Рудольфа, який уважно перечитував німецькі газети, де скупо подавалися відомості про події. То були сумні звістки про повернення уряду Меттерніха, про розгром військами реакційного генерала Віндішгерца барикад у Празі та Львові. А війська російського царя під командуванням графа Паскевича, що мав досвід у придушенні польського повстання 1830—1831 рр., залили кров'ю Угорщину. Відклавши газети, Рудольф наче сам себе запитував:

— Кому ж історія спорудить монумент: графу Паскевичу чи тому, хто поліг у бою за волю — Шандору Петефі, прославленому поетові угорської революції?

Багато чого залишалося незбагненним тісному колу чесних, відданих поезії та мистецтву людей, яких доля закинула у підніжжя Карпат, до молдавської Бистриці.

Як могли, так і добували новини з німецьких, польських і молдавських газет та з розповідей бувальців.

Далекими відгомонами вчувалися повідомлення про заслання учасників таємної організації в Києві, що іменували себе братчиками. Серед них є і якийсь поет. Хто він, що написав, де добути його вірші? А в Петербурзі позаарештовано прихильників волелюбця Петрашевського. Серед них теж були поети, високоосвічені люди.

Чому така сумна доля багатьох поетів? Чому проти шукачів істини повстає злоблива сила темряви, сваволя тиранів та посіпак?..

Вихрилися думки, сіючи неспокій. Життя кликало в обійми своїх таємниць, нерозгаданих явищ. Читав літературу, намагаючись знайти відповіді на постійно зароджувані питання. Але від того читання ще більше роїлося роздумів, незбагненних бажань. Народжувалися в мріях різні заміри. Пригадував полонину, і думка просилася в простори, щоб розвіятися у вільному ширянні.

* * *

Подуви весняного вітру розбудили Бистрицю від зимової дрімоти. Стоголосе загомоніла, засурмила прудководдям молдавська красуня.

У таку пору прокидаються, виринають з сердечних глибин почуття людини, линуть назустріч прозорим далям. Природа розкриває свої чари, приймає в теплі обійми кожного, хто не заскнів у шкаралущі буденних турбот, егоїстичних інтересів, чиновницької самовтіхи.

Поклик весни вразливо відчував і Осип, охоче пристав на запрошення Рудольфа здійснити мандрівку понад Бистрицею аж до Петра Теюлуй. Живописець хотів малювати краєвиди, де побував уславлений народолюбець Алеку Руссо, що зазнав гонитви після поразки революції в Молдові. Шлях мандрівників послався вузькою доріжкою в гори. З кожним кроком відкривалися нові й нові краєвиди.

Часто Рудольф, вловлюючи зором художника неповторні фарби, зупинявся. Недаремно хангани43 зберігають перекази про добрих і нечистих духів, що мешкають у печерах. У тих переказах звучать голоси древніх даків, що силою своїх дужих рук підкоряли дику природу. Може, волелюбні, фізично дужі, стрункі хангани найбільше успадкували звичаї й красу своїх предків?..

43 Гірські молдавани.

Після кількагодинної подорожі мандрівники зупинились у старій, тесаній з букового дерева корчмі.