Гайдамаччина - Мордовець Данило

Таку людину у запорожців називали "характерником": про нього казали, що він "знає". Таку людину нелегко було знищити, і тому проти надприродної сили потрібні були і надприродні засоби, потрібен був інший "характерник". Таким виявився запорожець Гнат Голий або Гнатко. Пісня говорить, що запорожці дорікали старому Чалому за те, що його син жорстоко поводиться з полоненими запорожцями, водить їх у "залізах":

Ой чи бачиш, старий Чалий, що син Сава робить:

Як піймає запорожців — у кайданах водить…

Старий каже, що хотів би побувати у Польщі, побачити сина — можливо, він і допоміг би справі:

Коли б мені, милі браття, в Польщі побувати,

В Польщі, в Польщі побувати, Саву повидати…

Козаки відповідають:

Та не май його старий Чалий, — всею Січчю взяти…

На раді вирішили віддати цю справу Гнатові Голому. Голий був великий "характерник", та ще сильніш за нього був Сава Чалий. Про Чалого казали у народі, що він так заворожив себе чарами і заклинаннями, що його не можна було інакше захопити, як тільки у такому разі, коли ворог його однією ногою стоятиме на польській землі, а другою на запорозькій. Це знав Гнат Голий і вжив заходів. При описуванні похода на Польщу, один варіант пісні, записаної п. Костомаровим у полтавській губернії, говорить, що у Гната була:

Одна нога у сап'янці, а другая боса.

Це значить, що Гнат поклав собі в один чобіт запорозької землі, а другу розбив і босоніж ступав по польській землі з побоювання, що на чоботі могла лишитися крихта землі запорозької.

Однак, незважаючи на усі ці перестороги, у перший похід Чалого не змогли захопити. Без сумніву Чалого попередили про похід запорожців проти нього, а поляки вдало відбили їх напад, отже Голий був змушений тікати із своїми товаришами. Волинська пісня у збірнику п. Костомарова так говорить про перший похід Голого:

Та ще ж не світ, та ще ж не світ, та ще ж не світає,

Та вже ж Гнатко з кравчиною коника сідлає,

Посідлали кониченьки, стали меду пити —

Стали ляхи, вражі сини, у вікна палити.

Ой обмахнулись два ляшеньки навхресть шабельками,

Утік Гнатко з кравчиною попід рученьками,

Та пішов Гнатко з кравчиною понад Богом (Бугом?) тихо:

Ой нікому наказати — буде Саві лихо!

Другий похід Голого був вдалішим, ніж перший. Козаки приїхали до Чалого у той час, коли його не було вдома — він був у Немирові на обіді в якогось пана. Під час обіду прискакав до нього з дому гонець із звісткою, що дома щось негаразд, що біля садиби починають снувати якісь підозрілі особи. Пісня говорить:

Ой був Сава в Немирові в ляха на обіді,

Він не знає, не гадає о своїй гіркій біді.

"Та чомусь мені, милі браття, мед-вино не п'ється,

Гдесь на мене молодого бідонька кладеться".

Коли приїхав до нього посланець з дому і сказав про загрожуючу небезпеку, Чалий почав хвалитися своїм військом:

— "А що ти тут, Хомку? Чи все гаразд дома?"

— "Протоптана, пане, стежка до вашого дворка.

Та все гаразд, та все гаразд, усе хорошенько —

Споглядають гайдамаки з-за гори частенько:

От то лихо! Виглядають! Я ж їх не боюся,

Хіба ж нема в мене війська — я не забарюся".

Хоч варіанти пісень про Чалого різняться між собою у подробицях і деяких висловах, однак взагалі вони схожі і доповнюють один одного. По всьому видно, що Сава користувався великою популярністю. Про нього співають по всій Малоросії. Його знають навіть в Австрії, у Галицькій Русі — навіть туди докотилася його слава. У народа свої герої в історії і свої діячі, яким він співчуває, а інших героїв він ніколи й знати не хоче. Народ пам’ятає тих, хто мав активне стикання з його життям і діяли нерідко разом, пліч-о-пліч, і рідко пам’ятає тих, кого ми називаємо історичними діячами, як поміж благодійників людства, так і поміж його ворогів та історичних злочинців, яких — тільки під іншим іменем — було чимало. Для історика необхідно мати на увазі народний погляд на своє минуле, і він не повинен обминати ті історичні факти, які загубила історія і які зберіг народ у своїй пам’яті.

Сава Чалий є одним з таких народних діячів, яких він удостоїв своєї пам’яті, тому що справа народу і справа цих діячів мали спільне: народ пам’ятає гайдамаків, тому що вони були його дітища.

Простежимо життя Чалого у народній пам’яті до кінця.

Коли з дому прискакав гонець із звісткою про небезпеку, Чалий звелів слузі осідлати коня.

"Та сідлай, джуро, сідлай, малий, коня вороного,

А собі сідлай, джуро малий, старого гнідого,

Та поїдемо до господи, хоч нас і немного".

Стоїть явір над водою, в воду похилився,

Іде Сава за Немирова, тяжко засмутився.

Коли він приїхав додому, спитав у челяді, чи все благополучно вдома, "челядоньки" відповідали, що пані народила сина.

Ой приїхав додомоньку, та й скрипнув дверима,

Питається челядоньки: "що чувати в домі?"

— "Гаразд, гаразд, пане Саво, щаслива година:

Твоя жінка, наша пані, народила сина".

Цей варіант народження у Чалого сина у самий день смерті Сави є тільки у червоноросійській пісні. В інших говориться, що під’їжджаючи додому, він задумався про свою долю, що й справді була така страшна, не схожа на долі інших людей, "ох ти, доле моя — говорить Сава — щербата доля!" І питає він свою челядь:

— Чи все благополучно у домі?

— Все добре, пане Саво, тільки з тобою краще, коли ми бачимо тебе на вороному коні… Все благополучно, пане Саво, все гаразд, тільки часто козаки виглядають з-за гори (в інших варіантах замість козаків згадуються гайдамаки).

Сів Сава у край стола, думає тяжку думу, а молоденька дружина його купає немовля. Сидить Сава на краю стола, пише дрібні листи, а молода дружина колисає дитину. Сидить Сава, читає листи, а дружина тяжко зітхає. Сава й каже слузі:

— Піди, хлопку, принеси горілки: я вип’ю за здоров’я дружини. Та йди, хлопку, принеси вина — вип’ю за здоров’я сина. Та принеси, хлопку, меду: щось мені тяжко, тоскно — голови не здійму.

Сидить Сава біля краю стола, читає листи, а молода дружина думає-гадає, заколисуючи дитину: "баю, баюшки, моє дитя прекрасне". І гірко так плаче.

Не встиг слуга зняти зі стіни ключі, як з’явився Гнат Голий з дружиною і стали ворота ламати. Ледве Сава встиг прочинити вікно, як гайдамаки були вже у сінях. Це козаки приїхали в полон брати Саву. І кажуть козаки:

— Здрастуй, здрастуй, пане Саво! Чи здорово живеш? Здалеку приїхали до тебе гості — чим їх пригощатимеш? Будеш пригощати медом чи пивом, чи горілкою?.. Прощайся ж з сином і дружиною.

— Я не знаю, милі брати, чим мені пригощати вас… Бог дав мені сина — я вас у свати візьму.

— Ми не за тим до тебе прийшли, щоб кумувати у тебе, ми прийшли, щоб порахуватися з тобою… Якби ти хотів, пане Саво, нас у свати брати, не ходив би ти розоряти Гард… Ми не за тим прийшли до тебе, щоб кумувати, а затим, щоб голову твою зняти.

Чалий кинувся до своєї зброї.

— Зажди, кажуть запорожці, — стривай, пане Саво!.. Це тобі не в чистому полі.

Кинувся Чалий до свого ясного меча — запорожці підняли його на три списа. Б’ється на списах Сава, хитається і з дружиною прощається.

— Дайте мені, братці, з дружиною попрощатися. Дайте мені, братці, з силою зібратися.

В цей час молоденька дружина Сави вискочила у вікно і

З чистих усток на словонько кухарці віддала:

— "Ой кухарко, вірна слуго, подай мі дитину,

Будеш доти панувати, поки я не згину".

А запорожці кажуть Чалому:

— Веди нас, пане Саво, у нову кладову та віддавай нам нову збрую, та віддавай нам, пане Саво, сукна, оксамити, що ти нажив, вражий син, по милості козаків.

Потім козаки питають його:

— А де твої, пане Саво, гайдамацькі каптани, в яких ти ходив Україною, водячи свої зграї? Де твої, пане Саво, биті талера, що набрав на Україні, водячи свої ватаги? Де твої, пане Саво, китайки, атласи, що ти набрав на Україні дружині на пояси? Де твої, пане Саво, дорогі дамаські шалі, що ти набрав на Україні дружині на сукню? А де твоя, пане Саво, велика збруя?.. Ось де вона, висить на кілочку, та вже не твоя!

Вдарив Чалий по полам руками: "довелося мені гинути з дружиною і сином!"

— Досить тобі, пане Саво, досить вже воювати — не треба було тобі церкву грабувати.

Закували Чалого у кайдани і поклали на воза. Пісня, записана І. І. Срезнєвським, говорить, що зв’язаний Сава звернувся до козаків з такими словами:

— Хіба ж то слава для вас, пани запорожці, що забитий у кайданах лежить у вас Сава? Якби ви його на волю з кайдан відпустили, ось тоді б ви собі залучили більшу славу. Якби його вільного до себе прийняли — ось тоді була б вам слава.

Запорожці дали йому волю і лишилися задоволені "велетнем Савою". Не встиг Сава на коня сісти, як почав ляхів класти, як снопи.

Видно однак, що кінець цієї пісні стосується вже не Чалого. Доля ж Чалого вирішилася швидко: він загинув найжахливішою смертю на батьківщині. Запорожці привезли його, зраненого й закутого, до Січі, де військовим судом його засудили на страту. За звичаєм запорозьким, Саву було вбито киями біля ганебного стовпа. З цим згодна й пісня про Чалого, яку співають у Галичині:

Зашуміла шабелька, як із ліса притинка,

Не зісталася по Саві його молода жінка.

Гей бачили многі люде вкраїнську сорочку,

Що принесла пану Саві смертельну сорочку.

Прилетіли к пану Саві вкраїнські ворони —

Задзвонили пану Саві разом в усі дзвони.

Так закінчив своє життя один з перших і один з найстрашніших гайдамаків, якому випала, як він сам висловлюється у пісні, якась "щербата доля". Що сталося з його товаришами — невідомо.

Однак дружина і син Чалого врятувалися. Польський письменник Войницький думає, що Сава Чалий був батьком одного польського генерала, Цалінського, і загинув у середині XVIII століття. Воно так і виходить і за всіма іншими даними. Мабуть, цей генерал Цалінський був саме тією особою, яка 1790 року була представлена одним членом польського сейму палатам, як жертва прихильності Сави Чалого до Польщі. Сейм дарував йому дворянство і маєток у чигиринському старостві (у Скальковського).

Розділ V

Трагічна смерть Сави Чалого не зупинила того народного руху, що підготовлялося у тиші, у безкраїх південно-російських степах, по відокремлених хуторах, в темних лісах Задніпров’я і в бідних хатах незадоволеного населення у прикордонних з Польщею місцевостях Малоросії. Зі смертю Чалого гайдамаччина тільки почала розігруватися, охоплюючи все більш і більш широке коло.

Жорстока помста, що звалилася на голову Чалого з боку запорожців, не доводила, що запорожці, за переконанням, суворо поставилися до гайдамаччини і бажали задавити її вже на самому початку.