Домбі і син - Чарльз Діккенс

Поки цей джентльмен пробирався в юрбі дітлахів до дверей, Роб кинувся до матері й покаянно обняв її разом із немовлям.

- Я тепер так старатимусь, мамо! - запевнив він.- Їй-богу, старатимусь!

- Старайся, мій хлопчику! Я знаю, ти будеш старатися - ради нас усіх, ради себе самого! - плакала Поллі, цілуючи його.- Але ж ти ще вернешся поговорити зі мною,- проведеш джентльмена і вернешся?

- Не знаю, мамо,- завагався Роб, потупивши очі.- А батько... коли він має прийти?

- Не раніш як о другій ночі.

- То я вернуся, мамо! - вигукнув Роб і, оточений радісним криком братів та сестер, що так привітали його обіцянку, кинувся навздогін містеру Турботу.

- Що, в тебе лютий батько? - спитав містер Турбот, котрий чув цю розмову.

- Ні, сер,- здивовано відповів Роб.- Кращого, добрішого батька нема в світі.

- То чого ж ти не хочеш з ним бачитись?

- Між батьком і матір’ю - велика різниця, сер,- подумавши, сказав хлопець.- Він навряд чи повірить, що я виправлюсь,- хоч дуже хотів би, я знаю. А мати... Моя мама, принаймні, завжди вірить в усе хороше, сер, благослови її бог.

Містер Турбот розтулив було рот, але не сказав нічого, доки не сів на коня й не одпустив чоловіка, що за ним дивився. Тільки тоді, пильно глянувши зверху вниз в уважне хлопцеве обличчя, він сказав:

- Завтра зранку прийдеш до мене. Тобі покажуть, де живе той старий джентльмен,- той старий джентльмен, котрий був сьогодні у мене, і до котрого, як було сказано, ти ідеш на службу.

- Так, сер,- відповів Роб.

- Цей старий джентльмен мене дуже цікавить, і, служачи йому, ти, хлопче, служитимеш мені. Зрозумів? Гаразд,- урвав він, помітивши, як проясніло кругле обличчя Роба.- Бачу, що зрозумів. Я хочу знати все про того джентльмена: як він живе, що робить день у день (бо маю намір чимось йому прислужитися), а надто, хто його відвідує. Розумієш?

Роб твердо кивнув головою й знову сказав:

- Так, сер.

- Я хотів би дізнатись, що він має друзів, які піклуються про нього і не цураються його,- бо він, бідолаха, тепер дуже самотній,- які люблять його та його небожа, що виїхав за кордон. Зокрема, його повинна відвідувати одна дуже молоденька леді. Вона цікавить мене найбільше.

- Я буду глядіти, сер,- сказав хлопець.

- І гляди,- застеріг патрон, майже впритул нахиливши своє оскалене обличчя до обличчя хлопця, й ударив його по плечі пужалном,- гляди, щоб ні з ким опріч мене не балакав про мої справи!

- Ні з ким на світі, сер,- запевнив Роб, крутнувши головою.

- Ні там,- містер Турбот вказав на будинок, звідки вони щойно вийшли,- ні деінде. Побачу, яка твоя щирість та вдяка. Влаштую тобі пробу!

Що він і зробив, блиснувши зубами й не то погрозливо, не то обнадійливо скинувши головою, по чому відвернувся від Роба і його очей, що були до нього мов цвяхами прикуті - так, ніби він вчарував хлопця, оволодівши його душею і тілом,- і жваво рушив з місця. Але, спостерігши невдовзі, що його вірний джура, з тією самою пов’язкою і на велику втіху строкатій юрбі глядачів, знов виказує свою готовність бути напохваті, містер Турбот стримав коня і наказав хлопцеві забиратися геть. А щоб забезпечити виконання свого наказу, обернувся і стежив, як той іде геть. Цікаво, що навіть за цих обставин Роб ніяк не міг остаточно відірвати очі від свого патрона, а все оглядався й оглядався, наражаючись на цілий шквал штовханів та ударів з боку інших перехожих, чого, у полоні єдиної і всеохопної думки, не відчував цілковито.

Далі містер Турбот-управитель поїхав уже ступою, з виглядом людини, що успішно закінчила всі свої денні справи і викинула їх з голови. Самовдоволений і лагідний без меж, їхав собі по місту і мугикав дорогою якусь пісеньку. Здавалося, він муркотів - таке велике було його задоволення.

І справді, містерові Турботу мріялось, що він лежить на килимку просто каміна. Лежить, звившися клубочком у декого в ногах, готовий, залежно від обставин чи власного гумору, плигнути, чи вгризти, чи дряпнути, чи торкнутися оксамитною лапкою. Чи не бачив він і клітки з пташкою, що мала стати йому за здобич?

«Одна молоденька леді! - думав, виспівуючи, містер Турбот-управитель.- Ах, коли я бачив її востаннє, вона була ще дитина. Кароока, чорнява, скільки пригадую, з милим, дуже милим личком. Навіть гарненька, можна сказати».

Ще лагідніший і самовдоволеніший їхав собі містер Турбот, все дужче мугикаючи, свою пісеньку, аж зуби підклацували, і нарешті звернув у тіняву вулицю, де стояла оселя містера Домбі. Він був такий заклопотаний, снуючи павутину довкола милих личок і затягуючи їх сіточкою зверху, що схаменувся лише тоді, коли, ковзнувши поглядом у холодну перспективу високих будинків, раптово спинив коня за кілька кроків від дверей згаданого дому. Але, щоб зрозуміти, чому він так раптово спинив коня й що саме його так здивувало, треба зробити невеличкий відступ.

Містер Тутс, звільнившись з-під Блімберової кормиги і ввійшовши у володіння певною частиною своїх земних скарбів, «якої,- сенсаційно повідомляв він щовечора містеру Пастирові протягом останніх півроку свого учнівства,- не встигли пограбувати його опікуни», з неабияким завзяттям узявся до науки Життя. Запалившись благородним бажанням зробити блискучу і славетну кар’єру, містер Тутс умеблював винайняті ним добірні апартаменти і, між іншим, улаштував собі спортивний будуар, прикрасивши його портретами коней-переможців, які його нітрохи не цікавили, і поставивши туди диван, що гнітив його. В цій чарівній оселі містер Тутс культивував усі види мистецтв, що вдосконалюють і ошляхетнюють людське життя. Головним його інструктором у цьому питанні був цікавий чолов’яга на ймення Бойове Курча, що славився в шинку «Чорний Борсук», за найбільшої спеки носив біле волохате пальто і тричі на тиждень гамселив містера Тутса по голові за мізерну платню в десять шилінгів шість пенсів за лекцію.

Бойове Курча, що правив за Аполлона в Тутсовім Пантеоні богів, познайомив його із штампувальником, що вчив гри на більярді, з лейб-гвардійцем, що вчив фехтування, зі стайничим, що вчив їздити верхи, з корнуольцем, фахівцем з усього, що стосувалося атлетики, і ще з двома-трьома особами, незгірше обізнаними із красними мистецтвами. З такими-от професорами містер