Українська література » Класика » Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

Читаємо онлайн Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек
Er liebt’s und hat auch Ursach für’s Vaterland zu kämpfen». 251

Кашперські горяни, як можна було бачити, напихалися медяниками з таким самим виразом безнадії.

Потім було дано наказ по ротах вирушати по обід до розташованих за вокзалом польових кухонь.

Там була і офіцерська кухня, куди пішов Швейк виконувати розпорядження старшого фельдкурата, а однорічник чекав, поки його нагодують, бо два конвоїри пішли по їжу для всього арештантського вагона.

Швейк сумлінно виконав наказ. Переходячи колію, він побачив надпоручника Лукаша. Той ходив сюди й туди по колії й чекав, чи не залишиться в офіцерській кухні щось і для нього.

Його становище було дуже неприємне, бо тимчасово він мав з надпоручником Кіршнером одного денщика. Той піклувався тільки про свого офіцера, а обов’язки щодо надпоручника Лукаша зовсім саботував.

- Кому це ви, Швейку, несете? - спитав нещасний надпоручник, коли Швейк поклав на землю загорнуту в шинелю цілу купу всячини, яку виманив на офіцерській кухні.

Швейк на хвилину збентежився, але відразу ж опам’ятався. Його обличчя засвітилося радістю і спокоєм, і він відповів:

- Це, насмілюсь доповісти, для вас, пане обер-лейтенанте, тільки не знаю, де ваше купе, а потім, мені невідомо, чи пан комендант поїзда не матиме нічого проти того, аби я перейшов до вас. Він така свиня.

Надпоручник Лукаш допитливо поглянув на Швейка, але той добродушно і по-дружньому провадив:

- Він справді свиня, пане обер-лейтенанте. Коли перевіряв наш вагон, я йому доповів, що вже одинадцята година, і оскільки я відбув кару, то зобов’язаний перейти або до телячого вагона, або до вас. А він мені на це коротко відрубав, щоб я залишався там, де сиджу, принаймні, мовляв, по дорозі не нароблю вам, пане обер-лейтенанте, ніякого сорому.- Швейк скривив мученицьку міну: - Нібито я вас, пане обер-лейтенанте, коли-небудь осоромив.

Надпоручник Лукаш зітхнув.

- Сорому,- вів далі Швейк,- я вам ще ніколи не робив, а як щось і траплялося, то це був лише випадок, тільки перст божий, як колись говорив старий Ванічек з Пельгржимова, коли його тридцять шостий раз саджали в тюрму. Я ніколи нічого не робив навмисне, я завжди хотів усе зробити якнайкраще, і я зовсім не винен, коли ми обидва мали з цього зиску, як кіт наплакав, тільки самі муки та горе.

- Ви тільки не плачте, Швейку,- лагідно сказав надпоручник Лукаш, коли вони підходили до штабного вагона.- Я все влаштую, щоб ви знову були зі мною.

- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, я не плачу, в мене тільки серце крається, що ми обидва зовсім не винні, а тим часом найнещасливіші люди і в цій армії, і на світі. І подумати, яка-то в мене проклятуща доля, що, відколи себе пам’ятаю, я все так беру собі до серця.

- Заспокойтеся, Швейку.

- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, якби не було тієї субординації, то я б сказав, що ні в якому разі не можу заспокоїтись, але якщо так, то я мушу сказати, згідно з вашим наказом, я вже цілком спокійний.

- То й лізьте, Швейку, до вагона.

- Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, вже лізу.

 

 

* * *

 

Над військовим табором у Мості стояла нічна тиша. В солдатських бараках люди тряслися від холоду, а в офіцерських - відчинялися вікна, бо було занадто напалено.

Біля окремих об’єктів було чути кроки патруля, який весь час ходив, щоб не заснути.

Внизу, над річкою, сяяла вогнями цісарсько-королівська фабрика м’ясних консервів, де вдень і вночі переробляли різні відходи. До військового табору вітер доносив задушливий сморід гнилого сухожилля, копит і кісток, з яких варили супові консерви.

З одинокого павільйону, де в мирні часи фотографували солдатів, чиї молоді роки минали на полігоні, внизу, в долині над Літавою, було видно червоні ліхтарі публічного дому «Кукурудзяний качан». Його на великих маневрах біля Шопроня в 1908 році вшанував своїми відвідинами ерцгерцог Стефан, і тепер там щодня сходилося офіцерське товариство.

Це був найкращий публічний дім, куди не мали права ходити ні прості вояки, ні однорічники-добровольці. Для них існував «Рожевий дім», зелені вогні якого також було видно зі спорожнілого фотоательє.

Таке ж розмежування було введене пізніше на фронті, коли монархія вже нічим іншим не могла допомогти своєму військові, як тільки пересувними борделями, так званими «пуфами» при штабах бригад.

Отже, існували: K. K. Offizierspuff, K. K. Unteroffizierspuff і K. K. Mannschaftspuff. 252

Міст-на-Літаві сяяв так само, як на другому боці за мостом зоріла Кіраль-Гіда, Ціслейтанія і Транслейтанія. 253 В обох містах, угорському і австрійському, грали циганські оркестри, сяяли вікна кафе і ресторанів, там співали й пили. Місцеві буржуа і службовці водили туди своїх дружин та дорослих дочок, і увесь Міст-на-Літаві, «Brück an der Leite», 254 і Кіраль-Гіда - це було не що інше, як один суцільний великий бордель.

В одному з офіцерських бараків у таборі Швейк уночі чекав на свого надпоручника Лукаша. Той пішов увечері до міста й ще досі не повернувся. Швейк сидів на розстеленому ліжку надпоручника, а навпроти нього на столі примостився денщик майора Венцеля.

Майор знову повернувся до полку, після того як під час операцій на Дрині в Сербії довів свою цілковиту нездарність. Розповідали, нібито він наказав розібрати й знищити понтонний міст, хоч по той бік ріки залишалася ще половина його батальйону. Тепер його призначили начальником кіральгідського полігону. Крім того, він мав якісь господарські обов’язки у військовому таборі. Офіцери говорили поміж собою, що тепер майор Венцель зіпнеться на ноги.

Кімнати Лукаша і Венцеля були в одному коридорі.

Денщик майора Венцеля Мікулашек, невеличкий на зріст рябуватий солдатик, сидів на столі, колисав чорта ногами і лаявся:

- Дивуюся цьому моєму старому лобуреві - не йде й не йде додому. Хотів би я знати, де ця шельма цілу ніч тиняється? Коли б хоч здогадався лишити мені ключ від кімнати, я б собі ліг і сміявся з нього,- там у нас вина досхочу.

- Він, кажуть, краде,- кинув Швейк, розвалившись на ліжку і димлячи сигаретою свого надпоручника, бо той заборонив йому пахкати в кімнаті люлькою.- Ти, певне, знаєш добре, звідки

Відгуки про книгу Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: