Пригоди бравого вояка Швейка - Ярослав Гашек

І в новому припливі великодушності він почав запевняти, що всім зробить щось добре: однорічникові купить шоколаду, конвоїрам - рому, капрала накаже перевести в фотографічний відділ при штабі сьомої кавалерійської дивізії. Одне слово, обіцяв усіх звільнити й про них, мовляв, ніколи не забуде.

Потім почав усіх, не тільки Швейка, частувати сигаретами з свого портсигара, заявивши, що дозволяє арештантам курити й постарається, щоб їм зменшили кару. Вони знову зможуть повернутися до нормального військового життя.

- Не хочу,- сказав,- щоб ви мене погано згадували. Я маю багато знайомих, і ви зі мною не пропадете. Взагалі, ви справляєте на мене враження порядних людей, а таких господь бог любить. Якщо ви й согрішили, то кару свою відбуваєте, як я бачу, радо і охоче терпите муки, що їх вам послав бог. За віщо,- звернувся він До Швейка,- вас покарано?

- Бог на мене наслав кару,- побожно відповів Швейк,- у вигляді полкового рапорту, пане обер-фельдкурате, через ненавмисне спізнення до полку.

- Бог наймилосердніший і найсправедливіший,- сказав урочисто старший фельдкурат,- він знає, кого має карати, і цим виявляє свою проникливість і свою всемогутність. А за що ви сидите, однорічнику?

- За те,- відповів однорічний,- що милосердний бог ласкаво обдарував мене ревматизмом і дух гордині сповнив мою душу. Коли відбуду кару, мене пошлють на кухню.

- Що бог робить - добре робить,- палко вирік отець духовний, почувши про кухню.- Порядна людина може й там зробити кар’єру. Саме на кухню треба призначати інтелігентних людей заради різних кулінарних комбінацій, бо головне не в тому, як варити, а в тому, з якою любов’ю це змішати докупи, як усе приправити й так далі. Візьміть, наприклад, підливи. Коли цибуляну підливу робить інтелігентна людина, вона бере всі види овочів, тушить їх на маслі, потім додає приправи, чорного перцю, трохи мускату, кориці, а звичайнісінький, неосвічений кухар зварить цибулю і кидає до цього запражку з лою. Мені було б найприємніше бачити вас десь в офіцерській кухні. Неінтелігентна людина в звичайному житті може мати якусь звичайну працю і нікому не впадати в очі. Але в кухні шило вилізе з мішка. Вчора ввечері в Будейовицях в офіцерському клубі, крім інших страв, подали нирки в мадері. Той, хто їх готував (хай йому бог простить усі його гріхи), напевно, був справжній інтелігент. До речі, на тамтешній офіцерській кухні працює якийсь учитель зі Скутця. І такі ж нирки у мадері я їв в офіцерській їдальні шістдесят четвертого полку крайової оборони. Напхали туди кмину, як у звичайному шинку, коли готують нирки з перцем. І хто ж це робив, ким був той кухар у приватному житті? Доглядав худобу в якогось поміщика.

Старший фельдкурат замовк, а за хвилину перевів розмову на кулінарне питання в Старому і Новому завіті. Саме в ті часи дуже дбали про готування смачної їжі після відправ та інших церковних урочистостей. Потім звернувся до всіх, аби щось заспівали, і Швейк, як завжди, зовсім недоречно почав:

Іде Марина з Годоніна,

А за нею пан священик

Із барилечком вина.

Але старший фельдкурат не розсердився.

- Коли б тут було хоч трохи рому, то не треба й вина,- сказав він, приязно всміхаючись,- а без цієї Марини обійдемось, бо нечистий не спить, людей на гріх наводить.

Капрал обережно сягнув до шинелі й витяг звідтіля плескату фляжку з ромом.

- Насмілюсь доповісти, пане обер-фельдкурате,- промовив він так тихо, що вже по голосу було видно, яку кривду він собі заподіював,- якщо ви не образитеся...

- Не ображуся, хлопче,- відповів радісно отець духовний,- вип’ю за нашу щасливу подорож.

- Боже милосердний,- тихенько зойкнув капрал, побачивши, що після доброго ковтка фельдкурата півфляжки як не було.

- Ех, ви! - сказав фельдкурат, усміхаючись і багатозначно підморгуючи до однорічника.- Ви ще й до всього згадуєте всує ім’я боже. За це господь бог повинен вас покарати.

Отець духовний знову хильнув з плескатої фляжки і, подаючи її Швейкові, суворо наказав:

- Кінчай!

- Служба є служба,- промовив добросердо Швейк до капрала, повертаючи йому порожню флягу. Той відповів несамовитим блиском очей, який може з’явитися лише у божевільних.

- А тепер, поки доїдемо до Відня, я ще трошечки відпочину,- сказав старший фельдкурат.- Будь ласка, збудіть мене, тільки-но прибудемо на місце. А ви,- звернувся він до Швейка,- підіть до офіцерської кухні, візьміть прибор і принесіть мені обід. Скажете, для пана старшого фельдкурата Лаціни. Але дивіться, щоб вам дали подвійну порцію. Коли будуть кнедлі, то не беріть зверху, це невигідно. Іще принесіть мені з кухні пляшку вина та не забудьте взяти з собою казанок, хай наллють до нього рому.

Отець Лаціна почав нишпорити по кишенях.

- Слухайте,- сказав він капралові,- я не маю дрібних, позичте мені золотого. Так, ось вам! Як прізвище? Швейк? Тут маєте, Швейку, золотого за дорогу. Пане капрале, позичте мені ще золотого. Бачите, Швейку, цього другого золотого дістанете, коли все влаштуєте як слід. А потім хай вам дадуть ще сигарети й сигари для мене. І якщо даватимуть шоколад, то добудьте для мене подвійну порцію, а якщо консерви, то простежте, щоб вам дали копчений язик або гусячу печінку. Можливо, видаватимуть швейцарський сир, то подбайте, щоб вам не попався краєчок, а якщо дадуть угорську ковбасу, то теж ні в якому разі не кінчик, а гарну, з середини, щоб була соковита.

Старший фельдкурат простягся на лавці й за хвилину заснув як колода.

- Сподіваюсь,- сказав капралові однорічник, натякаючи на могутнє хропіння отця духовного,- ви вдоволені цілком з нашого знайди. Що не кажіть, такий у світі не загубиться.

- Він уже, як то кажуть,- озвався Швейк,- відлучений від груді, пане капрале, вже смокче з пляшечки.

Капрал хвилину боровся з собою і врешті, відкинувши будь-яку догідливість, сказав твердо:

- М’яко стеле...

- Фельдкурат дуже нагадує мені з тими дрібними, яких не має,- докинув Швейк,- одного муляра з Дейвіц, на прізвище Млічка. Той теж так довго не мав дрібних, аж поки не вліз у багно по