Тарасик - Хоткевич Гнат

Бо сьогодня, каже, їдж хоч розпережися, а завтра — "З хріном борщ! З хріном борщ!".

Діти засміялися.

— Ну зовсім же тобі так, як на перший день у малий дзвін коромислом!

Вечеря закінчилася. Мати лагодять три горщики з кутею. Катря й Микита

несуть хрещеним матерям. Тарасова хрещена мати в Моринцях — він понесе дідові. Перший раз у життю!.. Чує себе героєм. Тепер нехай не задається Семенко!..

Діти пішли з вечерею. Мати помагає батькові змити голову, вимити ноги, після чого батько лягає спати, а матері ще роботи повно.

Від діда Тарас прийшов радий, щасливий. Дід гостинців понадавав, казку розказав гарну. Тарас заходився був переказувати, але мати не дала.

— Добре, добре. Завтра розкажеш, а тепер лягай спати.

— Та мені не хочеться спати.

— Лягай, лягай — нічого там...

— А Микита чому не лягає?

-1 Микита зараз ляже.

— А Катря?

-1 Катря скоро прийде. Лягай.

Поклала, вкрила. Гарно Тарасикові.

— Ма’!.. А правда, я вже великий?

— О, ще який!

-1 вечерю носив і кутю ставив — правда, великий?

— Спи, спи...

І Тарасик засипає з усмішкою на устах.

Коли й Микита ліг спати — мати й дочка взялися за купання.

Вимилися гарненько, розчесалися. Вже й Катря лягла, а мати ще підмітає.

— Та лягайте вже, мамо — я завтра сама підмету.

— Ні, дитино, не годиться. Цієї ночі до хати янгол прийде. Та як буде не підметено в хаті — зачіпатиметься за сміття. А хіба ж воно гарно? І ти як виростеш — все замітай хату перед празником.

І всі вже заснули, а мати все товчеться — ніяк не переробить бабської роботи. І вже пізно-пізно підлила олії до каганця, поправила гніт і, помолившись, випростала натомлені кості. Заснули всі. Мирний сон злетів на цю трудящу селянську сім’ю. І янгол незримо ходив по хаті... Тихий, усміхнений... і за сміття не зачіпався.

XV

На другий або на третій день закликають батько гостей. Це ознака єднання з колективом.

Гості приходять. У кожного паляничка. Помоляться, сідають та все так поважно, не спішачи.

Балакають із батьком, а мати коло печі, хіба зрідка вкине яке слово. А далі ззирнулися батько з матір’ю. Батьків погляд означає: "Ну, як там у тебе, стара?" А материн: "Та вже готово, можна".

Батько встає, ліпить три свічки коло образів, олійку засвічує, а мати вже держить напоготові покришку з жаром. Батько підперізується поясом. Це підперізування теж має ритуальний характер: робить господаря жерцем. Батько бере покришку, насипає туди ладану. Всі присутні встали, а батько кадять перед образами й по всій хаті, шепочучи молитви. Скінчивши, ставить кадильницю на покуті й зніймає з себе пояса — жрець скінчив.

— Прошу чесних гостей зговорити отченаш! — голосно каже батько й сам починає молитву. А тисячу літ тому це було заняття. За ним повторяють усі присутні і мішаються густі мужичі голоси з тоненькими діточими.

По молитві, батько запрошує гостей до столу.

— Прошу ваших милостей — мостіться. Невелика наша хата, та яка єсть.

Гості залізають за стіл поважно, не спішачи. Діти на полу, а мати й не сідає

зовсім; вона коло свого жертвенника. Правда, "для годиться" хтось скаже:

— А ви чого ж не сідаєте? Без хазяйки, знаєте, й стіл кривий.

— Дякую, дякую... Я сяду, — відповідає мати, але й люди знають і вона знає, що сідати не буде.

— Ану, стара, давай там чого на підвалину.

Перехристившися, усі з’їдають по шматочку хліба. Хліб — основа життя хліборобського.

Мати ставить миску з капустою на покутний кінець стола й другу на сірий — для сімейства. Батько бере чарку в праву руку, лівою наливає й возглашає насамперед формулу єднання з предком. Так велить колектив. Він не хоче чути себе одірваним в часі, він установлює твердо свою безпереривність — і тому перше слово дядька Григорія в цю урочисту хвилину:

— Ну, пошли ж, Боже, помершим душам царство небесне.

Слідуюче слово — теж за колектив! Тільки не в часі вже, а в простороні.

— Кого нема серед нас — нехай легко згадається.

І тільки потім — центральна частина колективу — присутні.

— А нам пошли, Боже, вік та здоров’я. Щоб цей празник опроводити та й на той год діждати легенько й веселенько з вами, здоровими. Будьте здорові, любі мої гості! І ти, стара, будь здорова! І ви, дітки!

Всіх треба згадати, сприймаючи влагу здоров’я, да ізліється на всіх її оздоровлююче начало.

Чарка обходить круг столу, а батько тимчасом крає хліб.

— Кажуть, що по першій не закусюють. Це так старі люди казали, а ми за ними. Ну, будьмо ж здорові! Будьте здорові усі! Будь здорова, стара. Даруй, Боже, благо й весело. Даруй, боже, щастя-долю і хліба вволю. Хліба найперші А до хліба посилай, Боже, і капусту, й огірки. Щоб діждали садить, поливать і в добрім здоров’ї споживать.

Це вже магічне закляття на добробут. І на нього мусять пролитися краплі священої влаги й скріпити в родючості.

Знов чарка іде в коло. Першу усяке випивало повну, бо то за колектив. Другу вже хто хоче — п’є половинку, а хто не хоче — тільки губи примоче.

Обчастувавши, батько робить на борщі хрест ложкою.

— Господи благослови! Гості дорогі — прошу покорно. Годуйтеся. Прошу покорно закусить, а хоч позвольте й повечерять.

— Яко же согласно вам, тако же і нам, — відповідають гості. Люди починають їсти. Не спішачи, повагом. Мати доливають у миски капусти.

На другу страву покришене м’ясо. Але вважається чомусь мало приличним уживати слово "м’ясо", тому батько каже:

— Он ба!.. І опеньки знайшлися!

Тарасові смішно. Він знає, що це "тільки так", але все ж чудно.

Знов появляється чарка на сцену, знов батько примовляє. Тільки тепер уже просто — священна частина скінчилася.

— Роди, Боже, хліб, ну а до хліба щоб і оці опеньки були.

— Щоб легко було до стіжка ходити! — додасть хто-небудь. Раніше робив возглас тільки жрець, старший в роді, господар; тепер уже мають право говорити всі.

Мати ладять галушки, а батько закликає.

— Ану лишень, стара — поздоровкайся й ти з нами.

Це — ласкаве припущення владикою й рабині-женщини до краєчка столу. Катерина, зашарена, червона від печі, наскоро витерши руки об запаску, бере у батька чарку й примовляє на свою чергу. Її формула проста й більш служебна.

— Дай же ж, Боже, щоб родив Господь пшеницю й усяку пашницю. Щоб

діждали жать і споживать і людям честь оддавать.

Після галушок — каша з молоком. Батько наливає, припрошує випити, але за кожним разом все менше й менше п’ють. Не всі однаково охочі.

— Приспоряй, Господи-Боже, росу, щоб корівки лучче доїлися!

Мати досипають миску, але вже ніхто не їсть.

— Годуйтеся! Добирайте! — просить батько.

-Спасибі! Вже вдовольнилися!..

— Нехай Господь наповняє довіку.

Батько й мати ще просять, гості ще відмовляються. На заїдку ставлять мати озвар, після якого йде вже кінцева формула.

— Ну, прошу вибачити, гості дорогі. Не моя скупість, а така спроможність.

Усі встають, моляться, дякують батькові, матері, навіть Катрі й Микиті.

— Спасибі й тобі, батькова дочко! Спасибі й тобі, батьків сину!

— Прошу покорно ще посадовитися, щоб і у нас старости сідали. Хоч воно й рано ще, а все ж колись доведеться, каже батько. Це він просить благословення колективу на будуче щастя своєї дитини.

— Нехай усе добре сідає у вас і у вашій господі, — кажуть гості, сідаючи. Він задоволений, колектив, і шаною й їжою, і питвом, отже охоче благословляє.

Мати витягають з печі варенуху. Це вже над міру розкошів! У всіх виривається радісне "О-о-!"

‘ Хтось із смаком додає:

— Оце б у садочку та під грушкою. Та розстелити ряденце та полягати кружка, а її, голубочку, у мисочці посередині поставити та й потягати з соломинки!

— Ви ще чого вигадаєте!

— А що ж тут такого? Бог дасть — діждемо літечка святого, то дядько Григорій нас іще закличе. На варенушку! Правда, дядьку Григоріє!

— А як же! Аби були живі та здорові!

І посідають усі, де кому зручніше, злегенька потягають ложками варенушку і йдуть речі. Тиха, спокійна бесіда людська.

XVI

І про що тільки не наговоряться тут люди! Чого тільки не наслухається Тарас! Це його перша школа. Спочатку, очевидно, про божественне, про святих, причім виявляється, що найбільші симпатії дядьків — по боці св. Миколая. Це мужицький святий.

Він за мужика дбає, за мужика оступається перед Богом, іноді готовим сотворити й несправедливість. А дядько Онопрій заявив, що св. Миколай і родом навіть із Київа.

— Він так же й прозивається: святий Миколай мирнокиївський.

Микита давно вже побіг на вулицю; Катря пошоптом каже матері, що піде до подруги — і тільки Тарасові не обридає слухати. Розмова перекидається на таємні речі в природі, на скарби — як їх можна узяти, хто брав, а хто не вмів. Часом страшно стане Тарасикові.

— Вийшло воно й сіло. "Копаєте ?"— каже... "А годову принесли?"... Бо то-ж, бачите, голов’яні гроші були, на голову заложені.

Дехто сумнівається в тому усьому. Особливо чумаки, як нарід бувалий.

Старий Степан Крепило так той прямо говорить:

— А я думаю, що то все бабські вигадки. Бо от уже й прожив чимало й світа бачив, а нічого такого ніколи не траплялося.

Інші чумаки підтримують — і розмова непомітно переходить на чумачку. Тарасикові цікаво. Чумацькі пригоди — це ж джерело всякого мужицького знання. Тут тобі й географія, і космогонія, і економіка — словом, усі науки.

Батько Тарасів так той больше бере з поетичного боку.

— Не знаю, як кому, — говорить він мрійно. — А я, як виїздю у дорогу, так... ну, от знаєш же й куди їхати і все, не один раз бував, їздив — а на серці все якось... ну, не можу сказать. Так наче ото стоїш над ставком і треба тобі туди скакати, а ти не знаєш, яке там дно, може коляка стирчить.

— Це тобі, мабуть, Грицю, смерть у чумачці написана.

— Все одно де помирать, ну тільки люблю я це діло так вище всього. Виїдеш за село — ранок підіймається, сонечко сходить, земля парує, волики йдуть бадьоренько, і на душі так тобі спокійно та радісно. Гей-гей-а-гей!.. Стелиться дорога перед тобою, ген далеко могила синіє... Господи!.. Вся премудростею сотворив єси!..

І дядько Григорій поводить по всіх своїми лагідними очима, мов хоче всім передати свій поетичний настрій.

— Та воно то гарно, як гарно, — обзивається хтось, — ну тільки не все воно гарно буває. Ото як у десятому році спека була. То трава вигоріла, вода висохла — ні їсти, ні пити скотині. По шляху курява й не лягає, а так стовпом і стоїть.