Українська література 17 століття - Автор невідомий
Мусить гордої думи роги схилити,
А небесной цариці сам низько ся поклонити.
А що оглядали разумнії очі наші,
Тогда тоє хотіли слуги ваші, Ямбікус, трохеус, спондеус,
провадити межи поганськії боги,
Але прудко поламали свої ноги, Пред світлостю богословії утікаючи І жадного до неї приступу не маючи.
Прето, що ся кому бачить,
Вольно, яко собі рачить.
Убі дівінум іллюмінаціо,
Ібі тацет поетарум шкондаціо 1
НА СТАРОЖИТНИЙ ГЕРБ ЯСНЕ ОСВЕЦОНИХ І ВЕЛЬМОЖНИХ ЇХ МИЛОСТЕЙ КНЯЖАТ КОРЕЦЬКИХ 1
В той презацней фамилії княжат Корецьких Таковії суть клейноти
свідком смілості і цноти:
Рицер, смілостю упойоний,
меч в руці його обнажоний, Конь, бистростю розпущоний За неприятельми в широком полю,
Рицера смілого виконива волю.
Неприятелі пірхають розстріляні,
Трупи всюду, поля кровію полляні.
В том звитязтво певноє і знаменитоє,
Всіх цнот і мудрості гніздо увитоє —
Самоель Карульович, княжа Корецькоє 2.
* *
*
Прироження грифа хто хоче познати,
Впруд мусить фізельогом 1 віру дати.
Бовім гриф гор боронить, в которих чує злото,
І кождому смертю платить, кто ся кусить о то. Самоель оному звіру уподобися,
Той великих даров бозьких сподобися,
Бовім той на горах високої мудрості літає,
Гди в Костелі католицьком віру правдивую має,
В котором не злото сказительноє ся найдує,
Тілько сама правда і живот вічний обфітує.
О таковий скарб єсли ся кто з невірних покусить, Од Самоельови мудрості і віри прудко умерти мусить.
ПОХВАЛА О ПРЕМУДРОСТІ ТРОЯКОЙ,
ВО ВІЦІ СЕМ ЯВЛЕННОЙ
[...] Подобаєт же і различіє імен премудрості знати. Що нарицається «мудрость», то прирожоную мудрость значить. А що приложоно «премудрость» — тогда той предлог значить над то зацнійшую премудрость, з дару бозького, даную пророком, і апостолом, і теольогом правовірним. Прето я напрод покладаю похвалу о мудрості прирожоной, то єст о філозофії, которою царії царствують і сильнії правду пишуть і закон політицький полатають, а мучителі землю держать [Книга притч Соломонових, гл. 1, ст. 15—17].
0 мудросте преславная,
Од віков в чоловіцєх давная!
Любителі твої тобою прославленні
1 на високих достоїнствах поставленні.
Тобою царії царствують
І сильнії народами справують,
Землею і странами владіють.
0 мудросте, все то тобою діють!
Любителі твої, о славная мудросте,
Вийшли з безумія темності.
Тії пишуть права статути,
а в них правду сьвершенную,
Всьому світу нині явленную.
Тобою ся вельможі величають
1 пловці морськії душа своя вручають Силі твоїй сміле і невонпливе
І преходять морськую глубину нестрашливе Своїм плаванієм
І мудрості свої упованієм.
0 мудросте преславнійшая,
Над злато і каменіє драгоє чеснійшая!
Тобою мучителі народом розказують
1 немощнії сильних без труда зв’язують.
Ти царей держава
І худородних вічная слава.
У тебе довгота дній і богатество у правиці,
А слава, честь і держава у твоїй лівиці.
Ти заблудшим ісправленіє,
Ти старцем укріпленіє,
Ти бодрость лінивим,
Ти мужество боязливим,
Ти младенцєм возраст і красота,
Ти панієнства сокровище і висота,
Ти нищих сокровище і богатество веліє,
Ти смутних і плачливих вічноє веселіє,
Ти сущим вь тьмі безумія просвіщеніє,
Ти прагнучих слави скороє насищеніє.
Ти хитрії ремесла показуєш світу і по твоєму совіту винайдуєш,
Ти з неподобного подобноє твориш
през альхімістов, новоє діло удивительноє І за чуд світу і чоловіком явительноє А тим многих удивляєш, утішаєш,
Понеже тоє чудотвореніє у своїй моці маєш, Прето ним многих народов удивляєш [...]
...ЛІКАРСТВО...
РОЗКОШНИКОМ ТОГО СВІТА ПРАВДИВОЄ. ПІСНЬ ВДЯЧНАЯ ПРИ БАНЬКЕТАХ ПАНСЬКИХ
0 смерте несподівана,
То-сь мя, багатого пана,
Без одповіді нині застала
1 все красноє і любимоє моє забрала
І навіки од очій моїх вь тьмі сховала.
Где мої нині замки, коштовне мурованії,
І палаци мої, світне і сличне мальованії А шкатули, злотом нафасованії,
Возники, под злотом цугованії?
Где мої пресвітлії златотканії шати,
Рисі, соболлє, етичнії кармазини і дорогії шкарлати?
0 смерте, все твоїм приходом од мене забрано
1 навіки од очій моїх вь тьмі сховано.
Где мої сади і краснії виногради?
І ногами твоїми, о смерте, потоптані І навіки од мене несподіванне забрані Слугами твоїми
А неприятельми моїми.
А скарби мої разхищені і побрані,
Шпалієри коштовнії пошарпані.
0 смерте злосливая і гнівливая,
Тілько-сь на жалость мою сквапливая, Несподіванне зо всего-сь мя обнажила
1 межи смродливії трупи положила.
Приятелі мої далеко од мене стали
І носи свої пред смрадом моїм позатикали. Вчора в дому моєм було гойне веселля,
Музиков іграння
А співаков веселоє співання І на трубах мідяних викрикання,
Скоки, танці, веселоє плясання.
Вина наливай, випивай, проливай!
Столи мої коштовними сладкими покарми покритії, Гості мої і приятелі — персони знаменитії.
А нині мене все доброє і веселоє минуло,
Слава і багатство навіки уплинуло,
Тільки мя нині все злоє до себе пригорнуло. Страх, болезнь, стогнання І плачливоє нарікання.
О смерте гнівливая, злосливая,
Сліпая, глухая і нежалосливая,
Тілько на жалость нашу сквапливая!
Ти мене, молодого, несподіванне уморила І двоякоє дивовисько надо мною сьтворила. Приятелі любимії по мні плачуть,
А вразі мої нині од радості скачуть.
Вчера слуги мої ордами за мною,
А нині ні єдиного зо мною.
Всі стали і носи свої позатикали.
Власнії слуги мої, тії ся нині мною гнушають І за смродливого і згнилого трупа мене мають, Тілько мі в том нині послужили,
Же мя в темний гроб положили І землею тяжкою мене покрили,
Аби мя прудко робаці ядовитії разточили.
0 смерте, коль страшна пам’ять твоя,
Которої трепещет нині і боїться душа моя!
Ти на всіх меч свой срогий обнажила
1 през нього ольбримов сильних положила Под ноги свої, сих потоптала,
А славних віка сього побрала І вь тьмі без пам’яті сховала.
Где нині суть миролюбні І розкошнії сластолюбці
А лакомії златолюбці? Всіх сіть гнівливої смерті помкнула І вь тьмі вічной несподіване замкнула.
Где нині тиранове неужитії І князі, на землі знаменитії,
Іграющії з птицями небесними І зь звірми іногда земними?
Смерть вь гроб послала,
Веселіє і славу їх забрала.
Где нині воїнове горделивії І мучителі невинних злосливії?
Где срогії і страшнії гетьманове?
Несподіванне смертним мечем посічені І без пам’яті вь тьмі нині заключені І знагла ядовитим червієм разточені.
0 смерте гнівливая і страшливая,
ти цесарьом і крулюм коруни здиймуєш А з голими головами їх до гробу вандруєш.
Ти много злого на том світі броїш,
1 з премудрих філозофов сміховиська строїш,
У главі їх, где світлая премудрость
столицю свою мала і в