Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки

Приїздить вони до моря. Юрза-Мурза зробила човен та й пливуть вони собі. А той дванадцятиголовий змій як оглядівся, що нема Юрзи-Мурзи, та за ними в погоню. Як догнав їх та тільки роззявив рота, щоб їх проглинути, а стрілець-молодець як махнув рушником, так усі дванадцять голів і злетіли! А ті поплили собі далі.

Переплили вони море та заїхали до якогось діда на ніч. А в того діда був капшук, що як раз шморгнеш, то які схочеш коні вискочать.

Дід той і каже стрільцеві-молодцеві:

— Дай мені Юрзу-Мурзу, а я тобі дам цього капшука.

Стрілець-молодець і не хоче, а Юрза-Мурза шепче йому нищечком:

— Бери! Я від нього утечу до тебе, то в тебе і я буду і капшук.

Стрілець-молодець помінявся з дідом. Тільки що стрілець виїхав в поле, а Мурза втікла до нього та й поїхала до царя. Мурза зараз побила царя і його слуг, а самі й живуть собі.

Іван-Вітер

Був собі король і мав одну дочку. Дуже беріг її, щоб вона не знеславила себе, і замурував її в мур. Дав їй служницю, щоб вона там жила, і караул поставив довкола.

От стала та королівна раз біля стіни, а в тім мурі була дірка, і вітер повіяв. І вона від того вітру привела хлопця. Росте він не по роках, а по минутах, і за п’ять місяців зробився великим.

А один з караулу доніс цареві, що його дочка має сина.

Цар наказав розбити той мур і питає її:

— Де ти його взяла?

А той хлопчик каже:

— Я з вітру.

І дав піп йому ім’я Іван-Вітер.

Віддав його цар до школи. Школярі читали по книжках, а він все напам’ять. Директор розсердився чогось і вдарив його. А він як дмухнув вітром, то й дахи купцям поперевертав.

Дали знати цареві:

— Ваш син весь город поперевертав.

Цар приїжджає до нього і каже:

— Що ти робиш?

— А я бавлюся.

— Покинь те, і ходім додому.

Забрали його додому.

Посилають його в ліс по дрова. Іван-Вітер каже:

— Зробіть мені ланцюг сорок тисяч саженей.

Зробили. І він узяв обкинув тим ланцюгом ліс і несе весь додому. Дивляться з города, щось іде так, як хмара, і дають знати цареві:

— Ваш син несе цілий ліс.

Цар виїхав навпроти і каже:

— Покинь те.

Той покинув, взяв ланцюг і пішов.

Приходить цар з ним додому і посилає його до моря по воду. Але він каже:

— Зробіть мені з того усього лісу два відра.

Зробили з того цілого лісу два відра, і він наказав собі зробити коромисло з двадцяти тисяч пудів заліза. І пішов до моря. Набрав у ті відра води, а за ним уся вода йде. Цар виїхав наперед до нього і просить його:

— Покинь те.

Той як вдарив відрами в землю, і зробився став. От той цар плаває з конем і просить його:

– Іване-Вітре, рятуй!

— Тримайся.

Він його врятував, і приїхали додому.

Той цар уже боїться його, щоб він його коли не вбив. І посилає його до пекла за грішми. Що ніби йому були винні чорти шість мільйонів. Той іде, але каже:

— Зробіть мені два капшуки із шкур: двісті волів забийте.

І вони зробили ті капшуки і ще булаву, яка вісімдесят пудів важила. І пішов Іван-Вітер у пекло. Прийшов туди і каже:

— Віддайте мені шість мільйонів грошей мого діда.

А старший чорт не дає. От він як узяв бити чортів. І чорти йому насипали тих два капшуки повно, і він пішов додому, оддає гроші цареві і матері. І каже своїй мамі:

– Іди у той двір, де ти мене мала, і постав на столі порожню шклянку, а на стіні нагайку повісь.

І дає їй цілющу і живлющу воду. І ще їй дав коня і візок і сказав:

— Як тільки буде цей візок трястись, а кінь почне ржати і стане на столі шклянка кров’ю наповнятись, а нагайка почне ворушитись, то ти сідай на той віз і їдь, і бери з собою ту живлющу та цілющу воду.

А сам пішов у світ і зайшов у пущу. Надибав палац. Зайшов у той палац, а в тім палаці змій безсмертний Козьолок жив. І в тім палаці була дуже ладна пані. І каже та пані до нього:

— Де ти тут узявся, Іване-Вітре?

А вона йому сподобалась. І каже вона йому знов:

— Ей, Іване-Вітре! Тут як прилетить змій, то тебе з’їсть.

Прилітає той безсмертний Козьолок і каже:

— Фе, фе! Прісна душа смердить! Хто тут є?

— А то мій брат прийшов.

І каже Козьолок:

— Швагре, вилізай, де ти там?

Той виліз. Наїлися, напилися. І Козьолок каже:

— На тобі трохи грошей, і підеш додому.

Але Іван-Вітер відповідає:

— Ходім, швагре, на мідний тік поборемось.

І дає йому той Козьолок руку і каже:

— На! Потисни!

Іван-Вітер як потиснув його, то Козьолкові тільки поза пазурами посиніло. І як кинув його до землі, то той ледве встав. Але бере тисне знов Івана-Вітра Козьолок за руку. І як потиснув його, а Іванові-Вітрові кров потекла поза нігтями. Як кинув ним, то так кістки порозліталися. Козьолок узяв ті кістки, згорнув під деревом.

А там дома у мами той кінь ірже, кров у шклянці наповняється, нагайка б’ється по стіні. От мати сіла на візок, і той кінь привіз її на те саме місце, де лежав забитий її син. Взяла мама покропила його цілющою водою, він і ожив. Покропила живлющою — і зцілився. І каже матері:

– Їдь, мамо, додому, а я ще піду в світ.

І він знов прийшов до того палацу, до тієї пані і каже:

— Спитай змія, нехай він тобі скаже, де його сила.

А сам сховався в лісі. Вона питає в змія:

— Скільки літ ти зі мною живеш, а ніколи мені правди не скажеш.

Він каже:

— Якої ж ти правди хочеш?

— Скажи мені, де твоя сила.

— Моя сила в комині.

І та пані взяла і тішиться, а Козьолок каже:

— Яка ти дурна! Де б я тримав свою силу в комині!

Вона знов питає:

— Де ж твоя сила?

А він каже:

— Моя сила в коцюбі.

Вона тішиться тою коцюбою, а змій сміється з неї і каже:

— Ну де б я свою силу тримав у коцюбі! Моя сила в полі, там стоїть рота солдатів, всередині лежить камінь великий, під тим каменем скриня,