Феномен доктора Хауса - Євгенія Сергіївна Захватова

Шерлок Холмс у роздумах (актор Василь Ліванов, кадр із фільму)

Якщо наркоза лежності Холмса його творець приділяє зовсім мало уваги, ймовірно, залишаючи це читачам і дослідникам майбутнього, то наркоманія доктора Хауса демонструється з серії в серію, з сезону в сезон. Він приймає вікодин — знеболювальний засіб, що знімає біль у правій нозі. Біль Хаус відчуває постійно відтоді, як пережив інфаркт м’язів. Завдяки операції Хаус не втратив ноги, але залишився калікою на все життя. Так у нього в кишені з’явився вірний супутник — пластикова коробочка вікодину. Спроби припинити прийом ні до чого не призводили: Хаус або страждав від наркотичної ломки, або більше не отримував необхідного стимулу для роботи свого геніального мозку.

Доктор Хаус обмізковує чергову медичну загадку

Таким чином, залежність Грегорі Хауса, як і залежність Шерлока Холмса, визначається як позитивна. Такий залежний вживає наркотик д ля того, щоб підняти настрій, відчути бадьорість, ейфорію, приємні емоції і, що в даному разі дуже важливо, стимулювати роботу власних мозкових клітин. Не отримавши вікодину, Хаус відчуває загальмованість власного процесу думання і починає робити одну по одній помилки. Коли після замаху на нього несподівано минувся біль у нозі і Грег припинив кульгати, відмовитися од вікодину не вдалося, хоча потреби в знеболювальному нібито вже й не було. Хаус пояснює Вілсону: йому необхідно відчувати фізичний біль, аби тамувати його наркотиками і таким чином залишатися геніальним діагностом.

Шкідливі звички і вади геніальних сищиків

Наділяючи свого героя фізичним каліцтвом і шкідливими звичками, Девід Шор лише наслідує традиції не тільки Конан Дойла, але і детективного жанру як такого. Згідно з цими традиціями головний позитивний персонаж історії про розкриття злочинів встановлює істину не завдяки своїм ідеальним фізичним даним, а винятково завдяки умінню нестандартно мислити і робити сміливі висновки. Причому поняття «позитивний герой» через наявність у нього шкідливих звичок значною мірою видозмінюється.

— В Еркюля Пуаро, одного з героїв Агати Крісті, відразлива зовнішність: яйцеподібний череп, частково покритий «підозрілим темним волоссям», і гігантські вуса, що ростуть строго горизонтально. До того ж цей бельгієць так само, як і його попередник Холмс, нестерпний хвалько.

— Ніро Вульф, герой циклу романів Рекса Стаута, страждає на ожиріння і переміщається у своєму будинку з поверху на поверх у спеціальному ліфті. Його це анітрохи не бентежить. До того ж Вульф — мізантроп і сексист.

— Сем Спейд, герой роману Дешила Геммета «Мальтійський сокіл» (The Maltese Falcon, 1930) — цинік, котрий постійно п’є віскі, і грубіян, що не визнає ідеї рівності статей. Узагалі Спейд не надто високої думки як про жінок, так і про людство в цілому.

— Журналіст Пітер Стайлз, кримінальний репортер, персонаж серії романів американського письменника Джадсона Філіпса (більш відомого під псевдонімом Г’ю Пентекост), з книжки в книжку кульгає на протезі: у героя, який протистоїть гангстерам, немає ступні.

–Журналіст Ірвін Флетчер, герой серії романів Грегорі Макдональда, — «плановий» наркоман, який не вийде на черговий двобій зі злом без запасу сигарет із марихуаною в кишені.

— Анастасія Каменська з романів Александри Марініної — хронічно ледача, не вміє куховарити і мучиться від болю в хребті.

— Ераст Фандорін, персонаж серії романів Бориса Акуніна, затинається і дуже боязкий із жінками. Штаб-ротмістр князь Лавр Козловський, один із героїв нового акунінского циклу «Смерть на брудершафт», теж кульгає: нога була пошкоджена під час кінних перегонів через затискування нерва. Кульгавість не заважає князеві ганятися за німецькими шпигунами.

— Метт Скаддер, колишній поліцейський, наскрізний персонаж циклу детективів Лоренса Блока, — алкозалежний розлучений чоловік, котрий відвідує «Товариство анонімних алкоголіків» і без особливого успіху проходить лікувальну програму «12 кроків». На хронічний невиліковний алкоголізм страждає також сищик Гаррі Голле з серії детективів сучасного шведського письменника Ю Несбьо.

— Наскрізний герой «чорних» детективів сучасного польського письменника Марека Краєвського, поліцейський комісар Ебергард Мокк, поєднує пристрасть до алкоголю з нестримним сексуальним потягом до рудих повій і взагалі мріє, аби весь світ став великим борделем. До речі, перший роман Краєвського з серії про Мокка вийшов друком у 1999 році, майже наприкінці ХХ століття, що досить показово: традиції показувати «хороших хлопців із поганими манерами» плавно перейшли в нове тисячоліття.

-Підтвердження тому — Декстер Морган, судмедексперт із циклу романів Джефрі Ліндсея, перший із яких вийшов друком у 2004 році. Працюючи в поліції Маямі, він полює на серійних убивць, хоча й сам є маніяком. Але власну руйнівну енергію, породжену психічним розладом у ранньому дитинстві (в нього на очах бензопилкою порізали матір), Декстер спрямовує на позбавлення суспільства від педофілів і садистів.

Ми наводимо лише незначну частину таких прикладів. Автор, що поважає себе, причому не лише письменник-детективіст, прагне наділити свого персонажа якоюсь вадою, яка б демонструвала відхилення від загальноприйнятих норм у поведінці героя. Проте ці відхилення яскраво демонструють необхідність перегляду чи хоча б коригування цих-таки норм. У випадку з доктором Хаусом саме його манера поведінки і спілкування видаються нормою, а все довкола — відхиленням від неї. Своїм успіхом у роботі спочатку Холмс, а тепер Хаус демонструють: більшість звикла жити за трафаретом. І вже давно не звертає уваги на такі речі, вважаючи власне злиття з довкіллям нормою, а будь-яку спробу вирізнися — відхиленням або збоченням.

Свого часу Артур Конан Дойл зізнавався, що хотів показати свого героя людиною, котрій байдужа мода й умовності, заведені в суспільстві. Таким Девід Шор побачив і Грегорі Хауса. Поведінка цих споріднених персонажів і подібних до них визначається як девіантна.

Девіантна (від «девіація» — відхилення від норми) поведінка — скоєння вчинків, що суперечать нормам соціальної поведінки в певній спільноті. До основних видів девіантної поведінки належать, серед іншого, злочинність, алкоголізм, наркоманія, схильність до суїциду, проституція. Згідно з теорією аномії Роберта Кінга Мертона, — одного з найвідоміших американських соціологів ХХ століття, девіантна поведінка виникає насамперед тоді, коли визначені суспільством цінності не можуть бути прийнятними для певної його частини.

Грегорі Хаус із його набором відхилень не самотній. Всьому світові, соціальному буттю і взагалі — кожній думаючій людині властиво відхилятися від вісі свого існування чи розвитку. Причину такого відхилення слід шукати в особливостях взаємозв’язку і взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем та самою собою. Відхилення в поведінці — девіантна поведінка — таким чином обумовлені природою людського розвитку, життя суспільства в цілому.

Найчастіше аномальна поведінка — це спроба піти з суспільства, втекти від повсякденних життєвих проблем і негараздів, здолати стан невпевненості й напруги