Феномен доктора Хауса - Євгенія Сергіївна Захватова

У хвилини відпочинку сищик із Бейкер-стріт грає на скрипці. Причому коли він у гарному гуморі, скрипка народжує просто божественні звуки. Але якщо в Холмса не складається мозаїка з фактів, його скрипка починає рипіти, вищати, тужливо вити. Любить музичити і доктор Хаус. У перших сезонах ми бачили його за клавішними інструментами, а пізніше він купує собі дорогу електрогітару, приносить підсилювач у свій робочий кабінет і розважається, граючи акустичний рок.

І Шерлок Холмс, і Грегорі Хаус — сексисти. Цей термін має філософське, соціальне значення і навіть ви ко ристовується в царині клінічної психології. Сексистами заведено називати людей, які, перебуваючи у полоні соціальних стереотипів, упевнені в перевазі однієї статі над другою. Термін ввели активістки феміністичного руху і зазвичай застосовують його до чоловіків. Але в ті часи, коли з’явилися перші оповідання й повісті Конан Дойла про сищика з Бейкер-стріт, боротьба жінок за рівні з чоловіками права ще не оформилася в організований рух, хоча суфражистки (від французького suffrage — право голосу) з’явилися в Європі, зокрема у Великобританії, вже на початку 1900-х років. Попервах суфражистки боролися за рівні з чоловіками вибіркові права. Потім вони істотно розширили коло власних інтересів. Вже в 1920-х роках по обидва боки Атлантичного океану з’явилися перші жіночі організації, котрі називалися феміністичними (від латинського femina — жінка). Отже, сексизм став антонімом фемінізму.

Доктор Грегорі Хаус (кадр із серіалу)

Ще за життя Конан Дойла активістки феміністичного руху називали Холмса ненависником жінок. Отож оповідання про нього, особливо ранні, були кваліфіковані як такі, що принижують жіночу гідність. Насправді жінка в детективному розслідуванні, яке веде Шерлок Холмс, грає роль жертви чи мимовільної співучасниці страшного злочину або є причиною, що штовхнула чоловіка на скоєння жорстокого вбивства. Навряд чи сам Конан Дойл надавав цьому значення. Його перші оповідання про сищика з’явилися у вікторіанську епоху, коли ставлення громади до жінки і її ролі в житті суспільства було саме таким. Холмс своєю байдужістю до жіночої статі лише підкреслював це ставлення. І хоча в оповіданні «Скандал у Богемії» (A Scandal in Bohemia, 1891) жінка на ім’я Ірен Адлер переграла великого сищика і виявилася благороднішою за свого переслідувача, Холмс лише переконується в тому, що винятки підтверджують правила. Адже Ірен кинулася рятувати від пожежі не коштовності, а важливу для неї фотографію чоловіка, що, втім, не дуже вирізняє її серед інших суспільно значущих леді.

Враховуючи, що в сучасному нам і персонажам «House M. D.» суспільстві владарює політкоректність, немає нічого дивного в тому, що Грегорі Хаус — сексист. Одній зі своїх асистенток, Елісон Камерон, він прямо говорить: «Ти надто вродлива, аби працювати в лікарні». Ліза Кадді і її невдале особисте життя — взагалі постійний об’єкт його насмішок. У першій серії п’ятого сезону Хаусу випадає нагода лікувати помічницю активістки руху «Жіноча більшість», і його сарказм не знає меж.

Форман: Дзвонила Петті Мішнер із «Жіночої більшості», жіночі права…

Кадді: Ми знаємо її.

Хаус: Я з нею гуляв. Ну, не те щоб гуляв, я радше метафорично зґвалтував її наявністю у себе пеніса. (До Формана). Та й ти теж.

Форман: Її помічниця зовсім здуріла. Зірвала з себе одяг на зібранні бізнесменів.

Хаус: Вона або зламалася, або ж нарешті збагнула, що еволюція призначила її для збудження чоловіків, а не для кастрування.

Демонструючи свою зневагу до жінок, найкращий діагност Америки регулярно користується послугами проституток, час то позичаючи для цього гроші у доктора Вілсона, й отримує задоволення, розповідаючи всім про те, як він сексуально експлуатує «жриць кохання». Особливо йому приємно викладати свої погляди на стосунки статей жінкам, котрим він, незважаючи ні на що, подобається — Камерон, Кадді та своїй колишній дружині Стейсі Ворнер (Грег і Стейсі п’ять років прожили в громадянському шлюбі).

Нарешті, і Шерлок Холмс, і Грегорі Хаус мають одну і ту ж шкідливу звичку — пристрасть до наркотиків.

Говорячи про поширення наркоманії в Європі, зазвичай вирізняють саме Велику Британію. Опіум як основа для багатьох наркотичних препаратів вирощувався в Індії, колонізованій англійцями. Завозячи індійський опіум у рідну країну, англійці постачали його і до інших європейських та азіатських країн. Через спроби припинити масовий експорт опіуму до Китаю в середині ХІХ століття навіть розгорілася «опіумна війна» між Великобританією та Китаєм. У США наркотики з’явилися в першій третині ХХ століття, і зупинити цей потік також не було можливості. Доступ до наркотиків наприкінці ХІХ століття, коли були написані перші оповідання про Холмса, в Англії був практично необмежений. Знеболювальних препаратів іще не винайшли, як і решти ліків, здатних знімати біль. Тому лікарі, коли виникала нагальна потреба дати пацієнту знеболювальний засіб, застосовували опіат.

Про наркоманію великого сищика ми дізнаємося з перших рядків повісті «Знак чотирьох» (The Sign of the Four, 1890). Холмс просто на очах у Ватсона коле собі у вену 7-відсотковий розчин кокаїну. «Деякий час він замислено дивився на своє м’язисте передпліччя, густо помережане крихітними слідами від минулих уколів, потім увів голку у вену, натиснув на маленький поршень і з довгим задоволеним зітханням відкинувся на спинку оксамитового крісла». І хоча про наркотики побіжно згадується ще раз лише в оповіданні «Людина із розтятою губою» (The Man With the Twisted Lip, 1891), де з наркозалежністю пацієнтів стикається доктор Ватсон, а Холмс досліджує світ опійних курилень, навіть однієї згадки про те, що сищик робить собі ін’єкцію кокаїну, досить, аби вважати Шерлока Холмса наркозалежним. Хоча ін’єкційна наркоманія у той час була не так поширена, як куріння опіуму, саме вона вважається найважчою і практично невиліковною формою залежності.

Тому твердження Холмса, що він колеться від нудьги, в перервах між цікавими справами, а коли починає займатися новою справою, про кокаїн забуває, всього-на-всього вигадка, видавання бажаного за дійсне. Як медик Конан Дойл не міг не знати, що пристрасть до будь-яких наркотиків — процес незворотній. Тому, описуючи прийом Холмсом наркотиків як такий, який можливо у будь-який момент припинити без наслідків для здоров’я і життя, письменник фантазує. Так, серед численних імітаторів Конан Дойла є американський письменник Ніколас Маєр, котрий опублікував у 1974 році роман «Семипроцентний розчин» (The Seven-Per-Cent Solution, російський переклад вийшов у 1993 році під назвою «Вам вреден кокаин, мистер Холмс!»). У цій історії показана спроба Холмса позбутися наркозалежності, детально описана «ломка» великого сищика і метод лікування, застосований доктором Ватсоном. І вже точно наркоман, нехай навіть вилікуваний, не може прожити сто три роки, як Шерлок Холмс, а саме