Феномен доктора Хауса - Євгенія Сергіївна Захватова
Герої серіалу «Сімейка Адамсів» (1964)
Усі шість сезонів серіалу «Секс і мі сто» (Sex and the City) пройшли в Америці, Західній Європі, Україні й Росії з величезним успіхом в період з 1998 по 2004 рік. Щоправда, цей серіальний продукт також вельми специфічний і не призначений для широкої аудиторії. Слід почати з того, що «Секс і місто» — історія, яка спочатку знімалася для демонстрації лише в кабельній мережі. Вітчизняні телеканали пускають серіал в ефір зазвичай після півночі. Причина такого обмеженого доступу не лише в тому, що в назві присутнє слово «секс», — сюжет сповна відповідає назві. Кожен 30-хвилинний епізод розповідає про інтимні пригоди чотирьох панн бальзаківського віку, різних за характером і темпераментом, але об’єднаних дещо вільними, прогресивними поглядами на життя, в тому числі інтимне. Як показав час, кабельні мережі, закодовані канали і пізні години показу не завадили серіалу отримати культовий статус — переважно серед жінок того ж таки віку, що й героїні фільму, і з тими ж поглядами на життя. Показово, що «Секс і місто» не засуджували феміністки. Навпаки, історії про успішних жінок, які в особистому житті надають перевагу чоловічому підходу до справи, відтісняючи, таким чином, чоловіків-шовіністів на задній план і надаючи їм по життю другорядні ролі, були сприйняті активістками руху за жіноче рівноправ’я «на ура». І не менш показово те, що серед шанувальниць «House M. D.» дуже багато прихильниць серіалу «Секс і місто». Цей серіал не мав аналогів і став класичним прикладом екранізованої жіночої емансипації, а спроби російських продюсерів адаптувати його ідею в серіалах власного виробництва «Бальзаківський вік, або Всі мужики сво…» (Бальзаковский возраст, или Все мужики сво…) та «Парубки» (Холостяки) виявилися невдалими.
Героїні серіалу «Секс і місто»
Актриса Неллі Уварова в образі Каті Пушкарьової, головної героїні серіалу «Не у вроді щастя»
Восени 2005 року серіал «Не у вроді щастя» (Не родись красивой), що вийшов майже водночас у Росії й Україні та знімався конвеєрним методом «один день — одна серія», несподівано вирізнився з решти телевізійного «мила». При цьому російська прем’єра відбулася не на федеральному каналі, а в ефірі нового нішевого каналу СТС. Причина не лише у вдалій адаптації колумбійської теленовели «Поганенька Бетті» до знайомих нам пострадянських реалій. І не лише в тому, що до справи взявся відомий продюсер Олександр Роднянський. Вперше, і поки що востаннє, події цього, на перший погляд, рядового 200-серійного мелодраматичного фільму з комедійним ухилом обговорювалися не лише домогосподинями по телефону чи секретарками в офісах. До перегляду залучилися, здолавши снобізм, представники творчої інтелігенції, котрі до пришестя негарної Каті Пушкарьової вважали себе вищими за цей «мильний» примітив. Вже після чотирьох десятків серій до перегляду і подальшого обговорення залучилися найширші верстви населення України, Росії, Білорусі. Використавши, як і творці «House M. D.», досвід попередників, творці серіалу «Не у вроді щастя» настільки скрупульозно й відповідально підійшли до створення образів навіть епізодичних героїв і до підбору акторів, що практично весь акторський склад серіалу почали впізнавати. А виконавиця ролі Каті Пушкарьової, відома до того моменту лише вузькому колу московських театралів Неллі Уварова, стала на деякий час «головною актрисою» Росії і навіть намагалася на хвилі успіху вести телевізійні шоу в Україні. Ні до, ні після з часів «Сімнадцяти миттєвостей весни» і «ЗнаТоКів» головна пісня телефільму, яку виконала російська співачка Юлія Савичева, зігравши в серіалі також невеличку роль самої себе, не ставала стовідсотковим хітом. Проте другого сезону пригод Каті Пушкарьової творці досі не обіцяють.
Герої серіалу «Декстер», знятого за мотивами роману Дж. Ліндсея. У центрі — актор Майкл Холл в образі Декстера Моргана
Починаючи з 2006 року на власну нішу серед лідерів субкультурного серіального продукту претендує «Декстер» (Dexter). Це явне «кіно не для всіх» про серійного вбивцю, що проживає в Маямі, працює експертом у поліції і очищує світ від інших серійних вбивць, уже витримало чотири сезони по 12 серій. У Росії та Україні з’явилося навіть декілька фан-клубів, об’єднаних спеціальним фан-сайтом. Цей фільм, що має чіткі вікові й часові обмеження для показу, в Росії йшов на адаптованому каналі «Fox Crime», а в Україні його ще не ризикнув показати ніхто, хоча реклама серіалу вже з’явилася на одному з вітчизняних каналів.
Поки невідомо, як довго зможе утримувати планку команда Девіда Шора і чи стане шостий сезон «House M. D.» початком кінця. Але ясно одне: навіть якщо б серіал «Доктор Хаус» обмежився двома-трьома сезонами, він усе одно став би подією, найкращим серіалом початку століття, впливав би на уми й мав велике культурне значення. Оскільки самі «батьки» проекту називають його шоу, на чому вже не раз наголошувалося, він, як і всяке шоу, повинен тривати.
Розділ 2
Недобрий доктор
Телевізійний серіал «Доктор Хаус» є своєрідною сумішшю «вертикального» серіалу, кожна серія якого — це завершена історія порятунку життя чергового пацієнта, що триває 43 хвилини, і такого собі телероману на кшталт «Династії» або «Санта-Барбари», де особисте життя кожного персонажа і його взаємини з іншими дійовими особами стають зрозумілими, тільки якщо дивитися кожну серію. Через цей синтез випадковому глядачеві буде зрозумілий процес розв’язання окремо взятої медичної загадки, а ось стосунки головних героїв та їхня манера поведінки — ні. Випадковий глядач не завжди збагне, чому в кожному епізоді лікарі, рятуючи людське життя, поводяться саме так, а не інакше.
Наприклад, у певний момент доктор Вілсон починає пити забагато кави, стає дратівливим, а на його обличчі з’являються явні ознаки безсоння. Глядачеві, котрий знайомиться з лікарем уперше, пояснюють: це пов’язано з деякими особливостями приватного життя Вілсона — після розлучення з черговою дружиною доктор переїхав до Хауса, який у своїй звичній
