Моральні листи до Луцілія - Луцій Анней Сенека
/15/ Поміркуймо ще ось над чим. Не така то вже з нами біда, якщо нас можна зарахувати до числа тих, хто на третьому місці. Тільки щедре природне обдарування та ще й велика наполегливість у заняттях дають змогу ступити на другий східець, тож і третьою барвою не можна нехтувати. Подумай лишень, скільки довкола тебе всілякого темного зла; кинь оком, куди хочеш, — нема такого злочину, що не постав би перед тобою живим прикладом. Що не день, то зухвалішою стає мерзота, розгнузданішим — блуд як удома, так і на людях; озирни все це — і зрозумієш: ми домоглися чималого, якщо не перебуваємо серед найгірших. — /16/ «Сподіваюся, — скажеш, — спромогтись і на вище місце». — Цього я побажав би нам обом, та пообіцяти б не наважився: надто вже ми зайняті; прориваємося до чесноти мовби через юрмище пороків, що хапають нас за поли. А чесноту — соромно й признатися! — шануємо лише тоді, коли знаходимо вільну хвилину. А яка ж велична нагорода чекає на нас, коли порвемо з усіма нашими справами, а заразом — із тими найцупкішими лихами! Вже не переслідуватимуть нас ні бажання, ні тривоги. /17/ Не зворушуючися страхами, не піддаючись насолодам, не лякатимемось ні смерті, ні богів: знатимемо, що смерть — не зло, боги — не злі. Таким же слабким є те, що завдає шкоди, як і те, що її звідує: досконалість і шкода — /18/ несумісні речі. Якщо ми таки вирвемося колись із того бруду і піднімемось до найвищих висот, то там віднайдемо душевний спокій, там, не ступаючи більше на блудну стежку, втішатимемось повного свободою. — Запитаєш, у чому вона полягає? — А в тому, щоб не боятись ні людей, ні богів; щоб не прагнути ні гидкого, ні надмірного, щоб над собою самим мати найвищу владу. А належати самому собі — неоціненне благо.
Бувай здоров!
Лист LXXVI
Сенека вітає свого Луцілія!
/1/ Ти грозиш відвернутися від мене, якщо не знатимеш докладно, що я поробляю кожної днини. То знай же, який я щирий до тебе: поділюся навіть подробицями. Слухаю філософа. Ось уже п’ятий день як я завчасно виходжу з дому, аби з восьмої години прислухатись до його роздумів. — «Ну й ну! — всміхнешся. — Якраз добрий вік для науки!» — А чому б і ні? Хіба то не верх глупоти — не вчитися тільки тому, що досі все не знаходив часу для науки? — /2/ «То що, маю займатися тим самим, що й всілякі дженджики і молодики?» — Ще не зовсім погані мої справи, якщо тільки це не личило б моїй сивині! Така школа вітає людей будь-якого віку. — «То ми постарілися для того, аби плентатися за тими, хто ще зелений?» — Гадаєш, піду в театр, мене понесуть у лектиці в цирк, не проґавлю жодної пари бійців, а завернути до філософа посоромлюся?.. /3/ Доти треба вчитися, доки ще не знаєш чогось, або, як каже прислів’я, доки живеш. Та вимога ніде не є такою доречною, як у нашому випадку: доти треба вчитися, як тобі жити, доки живеш. Я ж там і сам дечого навчаю. — Поцікавишся, чого? — А того, чого й старцеві не завадить навчитися. /4/ Щоразу, тільки-но переступлю поріг школи, проймаюся соромом за весь рід людський. Ти знаєш, хто простує до оселі Метронакта[249], той мусить іти повз неаполітанський театр. Так ось: те приміщення вщерть набите людьми; варто глянути, з яким запалом вони там розмірковують, сперечаються, чим повинен виділятися добрий пітавлет[250]. Грецький флейтист і окличник збирають довкруг себе цілі юрми, а там, де роздумують над тим, якою повинна бути доброчесна людина, там, де вчать, як стати такою людиною, сидить жменька слухачів. Але й вони, на думку загалу, тратять час на марниці, тому й називають їх ледацюгами або й недотепами. Що ж, хай посміються і з мене: лайку невігласів треба слухати незворушливо; хто прямує до чесноти, мусить зневажати саму зневагу.
/5/ Тож не барися, Луцілію, щоб і тобі, бува, не трапилось те, що й мені, — вчитися на старості літ. Поспішай тим більше, що ти довго не брався за те, чого в похилому віці хтозна чи навчишся. — «А наскільки, — запитаєш, — я просунуся вперед?» — Наскільки спроможешся. /6/ Чого ще ждеш? Нікому ж не вдалося випадково стати розумним. Гроші навинуться тобі несподівано, почестями тебе обдарують, повага й високі посади додадуться, можливо, до всього іншого, а от чесноти під ногами не надибаєш: вона не приходить легкою ціною, недбалою працею. Але чи не варте рясного поту те, що обдарує тебе за одним разом усіма благами? А благо — це лише те, що чесне; що ж схвалює юрба, в тому ні крихти правди, ані натяку на щось постійне.
/7/ Поясню тобі ще раз, чому благо — це тільки те, що чесне, раз ти вважаєш, що в попередньому листі я зробив це недостатньо, вдавшись більше до похвал чесноті, ніж до чітких доказів; міркування, які я висловив раніше, подам тепер стисло. /8/ Усьому притаманне якесь своє благо. Так, ціну виноградної лози визначає родючість, а також смак вина, що з її грона; прудкість ніг — ознака оленя. Запитаєш, чому у тяглової худоби міцна спина? Та, власне, тому, що таке її призначення: двигати тягарі. Для тих собак, які мають вистежувати дичину, найважливіше — тонкий нюх; які повинні її переслідувати, для тих передусім — проворність; сміливість — перевага тих, які нападають і кусають. У кожній істоті найдосконалішим має бути те, задля чого вона народилася, чим цінна. /9/ Що ж в людині найдосконаліше? Розум! Ним вона випереджає тварин, завдяки йому — йде за богами. Отже, досконалий розум — це благо, яке притаманне одній лиш людині; всім іншим вона володіє спільно з тваринами. Людина сильна? Сильні й леви. Вродлива? Такі ж і павичі. Прудка? Але прудкі й коні. Не кажу вже про те, що всіма тими властивостями вона поступається тваринам. Тож не дошукуюся, що в
