Книга пригод 3 - Хайміто фон Додерер

Вуд мало не заплатив життям.

«Її численні щупальця-волосинки залишили на шкірі смуги ясно-рожевого кольору, що складались, як було виявлено при більш уважному дослідженні, з дрібних цяток, або гнійничків, і кожну таку цятку було зроблено мовби розпеченою голкою, яка діставала аж до нервів».

Як пояснює автор, локальні больові відчуття майже не дають уявлення про ці витончені тортури.

«Від гострого болю в грудях я впав, мов уражений кулею. Пульсу не стало, а потім серце шість чи сім разів якось дивно стрибнуло, начебто хотіло вирватися з грудей».

Ціанея майже вбила Вуда, хоч він зазнав її дії у хвилях океану, а не в мілкій і спокійній воді купального басейну. Він пише, що після цього ледве впізнав себе: таке бліде, зморшкувате й змарніле було його обличчя. Він випив бренді, цілу пляшку нахильці, і це, очевидно, врятувало його. Ось ця книжка, інспекторе. Віддаю її вам, вона, можете не сумніватися, правдиво пояснює трагедію, що спіткала бідолашного Макферсона.

— І, між іншим, виправдовує мене, — з кривою усмішкою зауважив Йен Мердок. — Я не ображаюсь ні на вас, інспекторе, ні на вас, містере Холмсе, бо ваші підозри були цілком природні. Я відчував, що ось-ось буду заарештований, і тепер мою репутацію врятовано тільки тому, що мене мало не спіткала доля мого нещасного друга.

— Ні, ні, містере Мердок. Я вже натрапив на слід і йшов по ньому, і якби сьогодні не затримали мене вдома, я, певно, став би на заваді цієї страшної для вас халепи.

— Але як же ви могли здогадатися, містере Холмсе?

— Я невситимий читач з неймовірно чіпкою пам'яттю на дрібниці. Слова «лев'яча грива» ні на мить не йшли мені з голови. Я був певний, що вже бачив їх у якомусь абсолютно несподіваному контексті. Ви самі переконалися, що вони дають якнайповніше уявлення про цю істоту. Я не маю сумніву, що вона плавала на поверхні, коли Макферсон побачив її, і ці слова були єдині, що могли застерегти нас від створіння — винуватця його смерті.

— Отже, я нарешті поза підозрами, — мовив Мердок, повільно зводячись на ноги. — Я теж повинен дещо вам пояснити, бо знаю, в якому напрямку йшли ваші розпитування щодо мене. Так, я справді кохаю цю дівчину, але від того дня, коли вона віддала перевагу моєму другові Макферсону, єдиним моїм бажанням було допомогти її щастю. Я зійшов з їхнього шляху і цілком вдовольнився роллю посередника. Мені часто доводилось передавати їхні записки, і саме через те, що вони довіряли мені, що Мод була мені дорога, я поспішив повідомити її про смерть мого друга, аби хтось інший не випередив мене і не зробив це раптово й жорстоко. Вона не схотіла розповісти вам, сер, про характер наших взаємин, боячись, що ви неправильно їх витлумачите і ваші підозри щодо мене зміцніють. А тепер, з вашого дозволу, я спробую добратися до школи, мені хочеться швидше лягти в ліжко. Стекхерст простягнув йому руку.

— Всі ми знервовані до краю, — мовив він. — Пробачте за те, що було, Мердоку. Надалі ми краще розумітимемо один одного.

Вони пішли, по-дружньому взявшись попідруки. Інспектор залишився й мовчки втупився в мене своїми волячими очима.

— Оце здорово! — вигукнув він нарешті. — Я читав про вас, але не вірив. Це ж чудеса!

Я був змушений заперечливо похитати головою. Прийняти таку похвалу означало б принизити себе.

— Спочатку я діяв повільно, непростимо повільно, — сказав я. — Якби тіло було знайдено у воді, я навряд чи шукав би розгадку так довго. Мене збив з пантелику рушник. Бідолашному Макферсону було не до витирання, а я вирішив, що він і у воду не встиг увійти. Хіба ж міг я внаслідок цього припустити, що він зазнав нападу якоїсь морської істоти! Ось де я схибив. Ну що ж, інспекторе, я часто дозволяв собі кепкувати з вас, поліцейських, але тепер Cyanea capillata майже цілком відплатила мені за Скотленд-Ярд.

Вісенте Бласко Ібаньєс

ПОДВІЙНИЙ ПОСТРІЛ

Оповідання

Відчинивши вранці двері, Сенто виявив у замковій щілині записку — анонімного листа, де від нього з погрозою вимагали, щоб сьогодні ж, тільки стемніє, він поклав сорок дуро в піч, яка стоїть проти будинку…

Це бандити тримали в страху й трепеті весь окіл. Відмовиш їм — витолочать поля й знищать урожай, а то ще й сам так і дивись прокинешся вночі серед вогняних язиків, у клубах задушливого диму. Добре ще, якщо винесеш ноги з-під охопленої полум'ям солом'яної покрівлі!

Гафарро, найвищий і найхоробріший парубок в усій Русафській уерті[104], поклявся підстерегти негідників. Цілісінькі ночі проводив він у засаді серед заростей очерету або з рушницею обходив дозором поля. Та якось уранці його знайшли в зрошувальному рові з розпоротим животом і розчерепленою головою. Спробуй-но дізнатися, чиїх це рук справа!

Навіть валенсійські газети писали про події в уерті, де з настанням ночі двері хуторів якнайміцніше замикаються, і господарі, охоплені тваринним страхом, потерпають лише за своє добро, забувши про сусідів.

Дядечко Батісте, місцевий алькальд[105], вергав громами, коли провінційні власті, які дуже сподіваються на його підтримку під час виборів, пропонували свою допомогу. Він присягався, що він і його вірний альгвасил[106] Сігро самі впораються з цією напастю.

Та Сенто й не подумав звернутися до алькальда. Навіщо? Потрібно йому вислуховувати порожні хвастощі та брехливі обіцянки!

Але в нього вимагали сорок дуро — нікуди від цього не дінешся. Якщо він не покладе їх у піч, його хутір спалять. Як на улюбленого сина, котрому загрожує загибель, поглядав Сенто на свій будиночок: сліпучо-білі стіни здаються ще білішими під шапкою зчорнілої солом'яної покрівлі; віконні лиштви пофарбовані голубою фарбою; дикий виноград, наче зелений килим, вкриває вхідні двері, а сонячні промені розплавленим золотом виблискують у його гронах; за очеретяною огорожею герань та нічні фіалки — мов квітуча облямівка навколо будинку, а трохи далі, позаду старої смоківниці, стоїть піч, вимурована з глини та цегли, кругла й приплющена, мовби велетенський мурашник. Ось і все його надбання, його гніздо, що прихищає найдорожчих істот: жінку, трьох дітлахів, двох старих шкап — вірних помічниць у повсякденній битві за хліб — та білу в рудих плямах корову, яка щоранку проходить вулицями села й будить людей журливим теленьканням дзвіночків; вона щодня дає молока на шість реалів…

Яких зусиль довелося йому докласти, обробляючи клаптик землі, политий кров'ю і потом його батька, діда й прадіда, щоб зібрати пригорщ дуро,