Метаморфози - Публій Овідій Назон
8 Може, до слуху твого донеслась хоч яка-небудь чутка
9 Про Деяніру, в колишні часи незрівнянну красуню?
10 Навперебій домагались її женихів цілі юрми.
11 З ними і я, залицяльник, подавсь до майбутнього тестя.
12 «Зятем, — кажу, — ти назви мене, сину ясний Партаона!»
13 Те ж саме мовив Алкід. Усі інші нам двом поступились.
14 Вабить Алкід його сватом — Юпітером, славою грізних
15 Подвигів, що довелось йому з волі Юнони здійснити.
16 Я ж на те: «Сором, — кажу, — коли смертному бог уступає
17 (Богом тоді він не був ще). Ти бачиш мене, володаря
18 Вод, які схилами краю твого, розхвильовані, в'ються.
19 Не чужаком я приходжу до тебе в зяті набиватись,—
20 Я — твій земляк і твоїх володінь неабияка частка.
21 Гнівом Юнони, однак, як ось той, похвалитись не можу,
22 Тож і на подвиги йти — вибачай вже — не мав я нагоди.
23 Ти натякав, що Юпітер — це батько твій, сину Алкмени:
24 Значить, або ти — брехун, або він таки зрадив Юнону.
25 Батька в гріху материнськім шукаєш? Так ось: або з блуду
26 Ти народивсь, або вигадки це, що ти — син Громовержця».
27 Поки я так промовляю до нього, він скоса на мене
28 Дивиться й, ледве тамуючи гнів, що в очах заіскрився.
29 Словом таким обізвавсь: «Не язик, а рука — моя сила.
30 Ним можеш ти брати верх, ну а я — довіряю правиці!»
31 І наступає, хмурний. А мені, красномовному щойно.
32 Сором було відхилятися. Зняв я свій одяг зелений.
33 Витягнув руки вперед і, розправивши плечі широкі,
34 Став, як належить борцю, усім тілом готовий до бою.
35 Той, зачерпнувши долонями порох, сипнув мені в вічі —
36 Й сам пожовтів од піску, що ним я його зразу ж обсипав.
37 То він за шию хапає мене, то за ноги проворні.
38 То, нападаючи з різних боків, лиш береться схопити.
39 Марно, проте, нападав: мене власна вага захищала.
40 Так от і скеля стоїть, хоч об неї запінені хвилі
41 Б'ють раз у раз, — не схитнеться вона, тягарем своїм горда.
42 То розійдемось на крок, то вже знов один одного борем,
43 Наче б у землю вросли, до кінця так стояти готові
44 Вперто, нога при нозі. На Алкіда грудьми навалившись,
45 Пальцями — в пальці, чолом — у чоло, що є сили, впираюсь.
46 Дужі бики так зійдуться не раз у завзятім двобої,
47 Щоб нагороду здобуть — усього пасовища оздобу,
48 Кращу з найкращих телиць, і тремтить, дивлячись на них, стадо:
49 Хто, перемігши, тепер вожаком буде, — годі вгадати.
50 Тричі Алкід од грудей своїх силою рук намагався
51 Груди мої відштовхнуть, але марно; лише на четвертий
52 Раз він обійми мої розірвав. Тоді, руку відвівши.
53 Вклав мене махом одним і на мене (брехати не буду)
54 Тут же всією вагою насів, так що (хочете — вірте,
55 Хочете — ні, все одно ж не до того веду я розмову,
56 Щоб похвалитися) наче горою мене придавило.
57 Якось, рясним обливаючись потом, я руки насилу
58 Вивільнив: якось і груди звільнив од залізних обіймів,
59 Передихнути ж не міг: не дає супротивник зібратись
60 З силами — шию уже захопив. Ось тоді я коліном
61 Мусив торкнутись землі, а губами — пісок зачерпнути.
62 М'язами слабший, ніж він, я до хитрощів тут же вдаюся:
63 Змієм роблюся в'юнким, висковзаю із рук йому спритно.
64 Вже я повзу по землі, вигинаючи кільцями тіло,
65 Грізно шиплю і роздвоєний з пащі язик виставляю.
66 Над перевтіленням цим посміявся герой із Тірінфа:
67 «Зміїв бороти, — сказав, — це забава моя ще з колиски!
68 Стань хоч найбільшим із них, Ахелою, та гідрі Лернейській
69 Не дорівняєш: хоч як не тягнись, ти — дрібна її частка.
70 Множилась навіть од ран; із голів — а їх сто було в неї —
71 Ні однієї безкарно зрубать я не міг: на тім місці
72 Дві поставало, і вдвоє сильніша була її шия.
73 Все ж я приборкав її й полонив, хоч вона и поростала
74 Зміями, наче галуззям новим, од ударів — рясніша.
75 Хто ти такий проти неї? Підроблений змій, що чужою
76 Зброєю, бачте, грозить, під чужим заховавшись обличчям».
77 Мовивши, зверху, мов зашморгом, він мені пальцями стиснув
78 Горло, і вже я почав задихатися, наче у кліщах.
79 Якось я пальці великі просунув, щоб віддих зловити.
80 Марно старався, однак. Перевтілитись змушений втретє,
81 Став я биком; заревівши, двобій вже биком починаю.
82 Той мене зліва схопив за підгрудок і мчить побіч мене.
83 Роги мені пригинаючи, поки я глибоко в землю
84 Ними з розгону не вбивсь, на глибокий пісок повалившись.
85 Мало того: він крицевий мій ріг, як тримав у правиці,
86 Так, наче гілку, й зламав і чоло божественне споганив.
87 Німфи річок освятили той ріг: його вщерть і плодами,
88 Й квітом пахучим наповнивши, Рогом достачі зробили».
89 Мовив, і тут увійшла, підібравши поділ, мов Діана,
90 Німфа, з прислужниць одна, що по плечах розпущені мала
91 Коси, й той
