Метаморфози - Публій Овідій Назон

810 Волю богині звістила, й хоч тільки хвилину була там,

811 Хоч тільки що прибула туди, хоч і далеко стояла,—

812 Голод відчула-таки, — й колісницю назад повертає,

813 В край Гемонійський, повіддями кваплячи зміїв у небі.

814 А Голоднеча тим часом, дарма що в Церери й у неї —

815 Різні шляхи, догодить їй готова. Вже вітер худющу

816 До Ерісіхтона в дім переніс. Ось у спальню злочинця

817 Входить нечутно вона й оповитого сном непробудним,—

818 Пізня була, тоді ніч, — обома обнімає руками;

819 В нього вдихає себе: проникає в уста йому, в горло,

820 В груди й голодну жагу розливає по жилах порожніх.

821 Діло звершивши своє, покидає багатий плодами

822 Край і в убогу домівку вертається, в звичні печери.

823 Солодко сон Ерісіхтона «рилами ніжними все ще

824 Пестив. До їжі вві сні дотягнутись, голодний вже, прагне,

825 Вже пережовує щось, хоч і крихти не має у роті,

826 Вже й проковтнути жадливо спішить, але що тут ковтнути? —

827 Замість добірних, привабливих страв поїдає повітря.

828 Врешті, прокинувся він, і розжеврене прагнення їсти

829 В жадібне горло йому й у нутро ненаситне запало.

830 Тут же б із'їв усе те, чим багаті повітря, і землі,

831 Й води. Вгинається стіл перед ним, а йому — все замало:

832 Їсть він і їжею марить. Чим можна було б накормити

833 Багатолюдні міста, — тих наїдків одній лиш людині

834 Мало: що більше наповнює шлунок, то більше бажає.

835 Як насититися море не в змозі, хоча й поглинає

836 Води всієї землі, прибережні й віддалені ріки,

837 Як загребущий вогонь, що ні міри не знає, ні стриму:

838 Дров цілі стоси зжере, а підкинь йому більше поживи,—

839 Більшої схоче, бо більшу вона в нього будить жадобу,

840 Так ось тоді й Ерісіхтон: наповненим їжею ротом

841 Їжі весь час домагається. Ще не ковтнув, а вже знову

842 Й знову ковтнути спішить, бо живіт, як не дивно, — порожній.

843 Так ось у прірву його живота й поспливав непомітно

844 Батьківський статок, та голод їдкий не пригаснув ні трохи,—

845 Як і раніше йому допікав, палахтів непокірним

846 Полум'ям. Канули, врешті, в нутро всі пожитки; зосталась

847 Тільки єдина дочка, — не такий би належавсь їй батько!

848 Скоро й дочку він продав. Не признавши господаря, в тузі

849 Вийшла над море вона, простягнула долоні й сказала:

850 «Вирви з неволі мене, безталанницю, ти, хто невинне

851 В мене дівоцтво відняв!» — це Нептун був, кого закликала.

852 Вчув це володар морів, і коли, спохватившись, за нею

853 Пан її вже поспішав, — їй поставу і вид чоловічий

854 Дав непомітно й начиння у руки їй вклав риболовне.

855 Власник, на неї зирнувши: «О ти, хто шматочком поживи

856 Мідний гачок приховав і розмотуєш вудку, — промовив,—

857 Доброго лову тобі! Хай довірливо йде на приманку

858 Риба й відчує гачок лиш тоді, коли добре прикусить!

859 Дівчину бачив я тут, незачесану, в простому платті,

860 На побережжі морськім, саме тут, де ти ловиш, стояла.

861 Де ж вона? Ось і сліди її ніг на піску обірвались».

862 Чуючи дар божества, задоволена тим, що про неї

863 В неї ж розпитують, так утікачка йому відмовляє:

864 «Хто б ти не був, не гнівись, але я, задивившись на вудку,

865 Не озиравсь і весь час лиш своїм був захоплений ділом.

866 Та, присягаюсь Нептуном, що нам, риболовам, сприяє,—

867 Поки я рибу ловлю, окрім мене, на березі тому,

868 Не появлявся ніхто, жодна дівчина тут не стояла».

869 Як не повірити в те? Почвалав він додому по ріні —

870 Не здогадавсь про обман, а вона стала знову собою.

871 Батько, помітивши здатність дочки, скориставсь нею радо:

872 Знову й знову її продавав, а вона замінялась

873 То в кобилицю, то в оленя, то у корову, то в птаха.—

874 Так постачала весь час ненаситному батькові їжу.

875 Та коли й це він спожив, у своїй невсипущій жадобі

876 Тут же й нову підшукав для своєї хвороби поживу:

877 Взявся до членів своїх — шматувати почав їх і гризти,

878 Сам своє тіло, нещасний, живив, убуваючи тілом.

879 Годі про інших, однак, я ж бо й сам маю здатність, юначе,

880 До перемін, хоча й не безконечних: то богом буваю.

881 Як ось тепер мене бачиш, то раптом зів'юся змією.

882 То перед стадом іду вожаком, запишавшись рогами,—

883 Сила моя в них була; одного з тих рогів нині в мене.

884 Бачиш — нема на чолі…» — й за цим словом зітхання почулись.

Книга дев'ята

1 Чим засмутивсь тоді бог і чому в нього ріг одламався,

2 Просить Нептунів герой оповісти, й Потік Калідонський

3 Так розпочав, оповивши лозиною буйне волосся:

4 «Прикре бажання твоє, бо чи стане хвалитись боями

5 Той, хто поразки зазнав? Але в тій, хоч ганебній поразці.

6 Друже, не стільки ганьби, скільки честі в самому двобою.

7 Що переможець такий