З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський

Тому автор закликає українців (і поляків також): «Читайте Дмитра Донцова! Прочитавши, вони самі зрозуміють суть українського націоналізму, суть ОУН-УПА». Тут же В. Поліщук застерігає сучасників: «…Під сучасну пору всі три фракції ОУН на чорне кажуть біле і навпаки. Щоб увести в оману український народ, щоб перехопити в свої руки владу. А тоді вони показали б, що дійсно думають про вчення Дм. Донцова»…

Далі в книзі пояснюються стосунки Донцова з ОУН і ОУН з Донцовим. Без сумніву, Донцов виховав бандерівців. Під час 1-го збору (1929 р.) у Відні, на якому і була створена ОУН, чільні націоналісти Юліан Вассиян, Степан Ленкавський, Степан Охримович заявляли про прийняття організацією світогляду Д. Донцова. Дещо інша концепція була репрезентована Дмитром Андрієвським, Дмитром Демчуком та іншими, але вона була прийнята. Для підтвердження цієї думки автор перефразовує відомі слова Володимира Маяковського: «Говоримо — Ленін, а на думці — Партія; Говоримо — Партія, а на думці — Ленін. Отже — говоримо український націоналізм Дм. Донцова, а на думці — ідеологія ОУН». «Різниця тільки в тому, що Дмитро Донцов ніколи не був членом ОУН, зате був він духовним батьком цієї організації», — додає автор.

Під кінець цього підрозділу Віктор Поліщук заперечує скандального «історика» й апологета бандерівщини Валентина Мороза, який в 1992 р., в інтерв'ю канадському телебаченню в Торонто заявив: «Є різні націоналізми — націоналізм демократичний, авторитарний, комуністичний». Однак, сам Мороз стоїть на позиції інтегрального (донцовсько-бандерівського) націоналізму. Автор категорично стверджує, що «немає, не було націоналізму комуністичного», хоч і був «націонал-комунізм» Миколи Хвильового і Миколи Скрипника.

В наступному підрозділі книги — «ОУН у світлі власних документів» — Віктор Поліщук зазначає: «Український націоналізм — це різновид фашизму»; з причини впливу вчення Донцова він став своєрідним, українського типу, «явищем сам у собі», в донцовській подобі; «Український націоналізм — це ідеологія і політичний, вождівського типу, рух, котрий ставить собі метою будь-якими методами, тому й аморальними, злочинними, зокрема індивідуальним і масовим терором, скерованим проти всіх, хто противиться йому, в тому числі й проти українців — побудувати на всіх українських етнічних землях, також на спірних територіях етнічного пограниччя, українську державу, яка шляхом експансії, спрямованої проти сусідніх народів, має поширювати свою територію до досягнення статусу української імперії…» В цьому імперському панстві «пануватиме націократія — вождівський, тобто авторитарний устрій», де «вождь нації» спиратиметься на «луччих людей» (еліту), на «ініціативну меншість» (касту). До цього, як бачимо, ОУН ішла шляхом терору і злочинств.

Співробітництво українських націоналістів з гітлерівцями

В розділі «ОУН по вибуху Другої світової війни» Віктор Поліщук досить концентровано подає вагомий матеріал про прислужництво українських войовничих націоналістів гітлерівцям:

— від 1921 року Ріко Ярий (один із наближених Є. Коновальця, А. Мельника, а затим С. Бандери) активно контактував із штабом нацистської партії;

— з 1932 року той же Ріко Ярий та Микола Сціборський (заступник Є. Коновальця в проводі та головний теоретик ОУН) були офіційно представлені ОУН при штабі Гітлера;

— ОУН лише виконувала те, що їй доручав керівник Абверу адмірал Канаріс та його підлеглі;

— з початком Другої світової війни ОУН виступала на боці Гітлера.

З початком Другої світової війни «великим і успішним помічником гітлерівців у цьому диявольському ділі став проф. Володимир Кубійович», — констатує В. Поліщук. Автор наводить свідчення В. Кубійовича, керівника Українського центрального комітету (УЦК), створеного гітлерівцями в генерал-губернаторстві в окупованій Польщі, який пише в своїй книзі спогадів 347 про те, що до УЦК був приставлений Теодор Оберлендер, який став «радником від Абверу». Це означало, що той Т. Оберлендер фактично керував справами УЦК.

Після розколу ОУН на ОУН-бандерівців та ОУН-мельниківців, зауважує Віктор Поліщук, «ОУН-б мала свого покровителя в особі Абверу, тобто гітлерівської військової розвідки, натомість ОУН-м, не пориваючи з Абвером, спиралася на гестапо, тобто на всемогутню тайну державну поліцію. Згодом патронат над ОУН-м візьме СС».

Що ж до керівництва ОУН-бандерівців, який стали називати революційним проводом (РП ОУН), Ріко Ярий за дорученням Степана Бандери взяв на себе зовнішні справи, що в конкретному часі зводилось до німецьких зв'язків; Роман Шухевич став організатором кадрів диверсантів, а на долю Ярослава Стецька припало ідеологічне підмурування всієї акції орієнтації на гітлерівців. Недарма 11-йз'їзд ОУН-бандерівців, що відбувся в квітні 1941 року, публіцист із ОУН-мельниківців Зиновій Книш назвав «з'їздом диверсантів».

Досить концентрований матеріал про злочинства ОУН-УПА подає Віктор Поліщук у другій частині книги, який співзвучний із наведеними тут же словами Дмитра Павличка:

Будеш, Україно,

Довго пам'ятати…

Виколені очі,

Очі-зоряниці.

Будеш пам'тати

Дерманські криниці!

Аналізуючи процес формування Української повстанської армії, автор аргументовано доводить, що УПА створена емісарами з Галичини. Їх було понад тисяча, галицьких бандерівців, вихованих донцовщиною і посланих на Волинь і Полісся. Спочатку ті «емісари» створили «кущові самооборонні відділи», які «не оборонялися, а нападали». Якими вони були? В. Поліщук відповідає: «Вистачило свиснути — і «військо» готове. З сокирами, вилами, дрюкачами, а то й з вогнепальною зброєю». УПА ж поставала поступово, «але жила ідея, принесена з Галичини на Волинь і Полісся, створити таку армію, яка б викинула з території України «зайдів» і «займанців». «Проти кого воювала ОУН-УПА?» — ставить питання Віктор Поліщук. Націоналісти заявляли і заявляють: вони воювали «проти гітлерівців і більшовиків». А насправді?

Відповідаючи на це питання, Віктор Поліщук подає визначення Володимира Кубійовича, керівника УЦК, головного «коляборанта» часів німецько-фашистської окупації Галичини, який був під контролем ОУН-мельниківців: «Ми в УЦК закликали наших людей витримати на своїх постах у комітетах, не провокуючи німців, і пам'ятати, що пронімецька акція допомагає більшовикам».

Отже, все ясно.

Віктор Поліщук:

І далі:

Є натомість, згадки про спорадичні сутички УПА з німецькими невеликими відділами. Про одну таку сутичку пише (мабуть, член ОУН-м) Григорій Стецюк:

Отже, резюмує В. Поліщук, «були сутички, але не була «війна» з німцями, це не був «фронт УПА» проти німців… Були, без сумніву, — продовжує автор, — сутички і бої з червоними партизанами. Зокрема з рейдуючими партизанськими відділами. Проте це були сутички і бої за терен, а не бої проти більшовиків, бо ж, поборюючи, знищуючи більшовиків, тим самим УПА діяла б на руку німцям, які не визнали створеної ОУН-б «держави» і за це бандерівці на них «погнівалися».

Зате бандерівці досить активно вели боротьбу проти поляків, очищуючи терени від