З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський
Віктор Поліщук резонно запитує: «Чи дійсно вояки СС дивізії «Галичина» воювали за волю України?»
Автор продовжує полеміку, яка й досі триває в середовищі націоналістичних авторів: хто був творцем дивізії СС «Галичина»? Губернатор дистрикту «Галичина» группенфюрер СС О. Вехтер? Чи УЦК з В. Кубійовичем на чолі?
Віктор Поліщук приводить тут характеристики колишнього есесівця Р. Колісника, який у книзі «Останній постріл» (Торонто, 1989) зазначає, що творцем дивізії був губернатор дистрикту «Галичина» О. Вехтер, який вважав Галичину за «свою» територію, як колишню провінцію Австро-Угорської імперії. «Галичину, — пише Р. Колісник, — Вехтер вважав за спеціальну країну, в якій якнайскоріше слід відновити німецькі впливи, що перервалися з упадком Австро-Угорської імперії. Він хотів перевиховати українську молодь Галичини, виплекати в ній «галицьку регіональну свідомість», щоб у майбутньому «злити цю свідомість у загальну німецьку». Галичину він вважав за окрему територіальну одиницю, на якій живе населення, що мас «свою специфічну свідомість».
Віктор Поліщук також схильний думати, що губернатор дистрикту «Галичина», що группенфюрер СС О. Вехтер вважав Галичину «своєю» і «не був далекий від правди: в галичан фактично є якась окрема психіка, інший спосіб думання… Або цілковиту рацію має Отто Вехтер, або галичани не виросли ще з племінного способу думання і намагаються його накинути решті України, намагаються «приєднати» Україну до Галичини».
Ми вже відзначали, що керівник УЦК В. Кубійович вже в повоєнний час взяв відповідальність за творення дивізії СС «Галичина» на себе. Але даремно, бо окремим націоналістичним авторам така затія не сподобалася.
Слід відзначити, що Віктор Поліщук погоджується з тим, що творцями дивізії СС «Галичина», все таки, були українські націоналісти. Про це ж пишуть такі націоналістичні автори, як Василь Верига, Ярослав Пеленський, Андрій Білинський та інші, які до УЦК (Кубійович, Паньківський) додають ще співтворчість Дмитра Паліїва, фюрера галицьких штурмовиків ФНЄ (Фронту національної єдності).
І ще про дивізію СС «Галичина».
В. Поліщук досить суттєво відзначає, що «українські автори сором'язливо оминають справу створення в рамках СС дивізії «Галичина» поліційних полків з українців». І додає: «Промовчують, може, тому, що на цих полках тяжить закид участі разом з УПА і німцями в народовбивстві?»
Так, це — справедливе і досить суттєве зауваження автора. Ми вже писали вище про ті поліцейські полки. Справа в тому, що перший набір в дивізію СС «Галичина», оголошений у квітні-травні і проведений на початку літа 1943 р., дав змогу гітлерівцям сформувати п'ять поліцейських (галицьких «добровольчих») полків, які були швидко вишколені й ефективно використовувались у каральних акціях СС протягом 1943–1944 року. Згодом організатори дивізії такі формування «опротестували» і ті полки були введені в склад дивізії поступово, частинами, але вже після розгрому основного складу дивізії під Бродами на Львівщині наприкінці липня 1944 р.
Віктор Поліщук, пишучи про ці поліцейські полки, використовує вагому аргументацію інших авторів. Він посилається, перш за все, на Олександра Кормана [ 3], який вказує на операцію з участю поліцейського полку під Замостям і Тарногрудом, яка називалась (під криптонімом) «Вервольф в Замостю». О. Корман пише також про участь поліцейських галичан-карателів у розправі 16 квітня 1944 р. в Ходачковому Великому на Тернопільщині, де загинуло 862 мирних жителів; в березні того ж року в Підкамені поблизу Бродів на Львівщині від рук галицьких есесівців загинуло близько 800 людей; в Семянівці поблизу Львова загинуло близько 30 осіб; акцію у Віцині Золочівського повіту, в якій брали участь відділи СС дивізії «Галичина». Часто ці акції відбувалися у співдії з УПА.
Віктор Поліщук подає матеріал про напад есесівців із дивізії «Галичина», відділу УПА та німців на польське село Гуту Пеняцьку на Львівщині. 22 лютого 1944 року радянські партизани залишили село, а 23 лютого Гуту Пеняцьку заатакували відділи СС дивізії «Галичина». Бої тривали п'ять днів. 28 лютого есесівці разом із відділом УПА захопили село, зігнали всіх мешканців до костела. В той час упівці грабували майно і вивозили пограбоване. Після грабунку будівлі підпалили. В костелі почалася розправа, в результаті якої загинуло 868 людей. Автор зазначає, що О. Корман подає список осіб, які загинули від рук вояків СС дивізії «Галичина» і УПА.
В книзі Юзефа Файковського і Яна Реліги «Гітлерівські злочини в польських селах 1939–1945» (Warszawa, 1981) подається такий факт: 1–2 лютого 1944 року відділи жандармерії, СС і СС-«Галичина» кількістю близько 3-х тисяч солдатів оточили село Борув, знищили 280 господарств і вимордували близько 300 людей. Не ідентифіковано 58 осіб. Врятувалися тільки кілька молодих чоловіків. Тут же автор подає інформацію про участь есесівців із дивізії СС «Галичина» у винищенні поляків в Кєлецькому, Ряшівському, Тарнобжеському, Тарновському і Замойському воєводствах. Віктор Поліщук вказує також на те, що у В. — Д. Гайке, начальника штабу дивізiї СС «Галичина», в його книзі «Українська дивізія «Галичина» є карта, де вказано, що окремі підрозділи дивізії (видно, поліцейські) брали участь у розправі над повстанцями у Варшаві.
Віктор Поліщук констатує:
Що ж до зміни назви дивізії, — з 14-ої гренадерської дивізії СС «Галичина» в 1-шу дивізію Української національної армії (УНА), — то автор вважає, що ця зміна є «ефемерною», бо жодних змін не відбулося. Дивізія залишилась есесівською та гітлерівською.
Отже, даремно трублять сьогодні ще живі комбатанти та їх шанувальники про те, що есесівці дивізії «Галичина» воювали «за волю України». Вони захищали інтереси нацистської Німеччини і виконували волю Гітлера!
Тому Віктор Поліщук і наводить під кінець підрозділу уривок із газети «Новий шлях» (Торонто):
І автор резонно запитує:
Роль церкви у діяльності ОУН-УПА
В розділі «Роль церков у контексті діяльності ОУН-УПА» Віктор Поліщук констатує, що «з теологічної точки зору християнство — це понаднаціональна релігія», і «християнські церкви покликані на те, щоб проповідувати Божу благодать». А тому «християнський священик мусить стояти вище національних ідеалів».
Однак!
Тут же Віктор Поліщук додає:
«Інша справа на Волині, — відзначив Віктор Поліщук …Український націоналізм на Волинь проникав дуже поволі, на Волині радше поширювалися комуністичні ідеї й з цим мала клопіт Православна церква».
Як же діють в умовах війни ті обидві церкви та їх священики?
Ієрархи Греко-католицької церкви на чолі з митрополитом Андрієм Шептицьким освячують дії ОУН-бандерівців, вітають «побідоносну німецьку армію». Таке ж творять і керівники Православної церкви на Волині. Вбито митрополита
