З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський
Досить добре відомо, хоч вся радянська офіційна статистика також неповна, що в західних областях України в роки минулої війни загинуло понад два мільйони громадян (з них понад 400 тисяч радянських військовополонених). Отже, 4/5 всіх загиблих (а це близько двох мільйонів) становило західноукраїнське населення. Опріч цього, понад 600 тисяч чоловік (а це в основному молодь) було вигнано на каторжні роботи в гітлерівську Німеччину, де частина їх також загинула від непосильної праці, голоду і хвороб. 346 Хто винищив таку величезну кількість людей?
Ми вже відзначали, що в перші дні німецько-фашистської окупації Західної України українські войовничі націоналісти всіх угруповань (перш за все, бандерівці) знищили близько 40 тисяч громадян. Це були представники лівих організацій (Комуністичної партії Західної України (КПЗУ), Комуністичної спілки молоді Західної України (КСМЗУ), «Сіль-Робу» та інших об'єднань лівого спрямування), радянські активісти періоду 1939–1941 років, члени радянських установ і військовослужбовців, які не встигли евакуюватися на схід. Частина їх загинула разом з сім'ями.
Відомо, що до війни в Західній Україні (разом з Закарпаттям і Буковиною) проживало майже мільйон євреїв. Все це населення було зігнано в гетто містечок і міст, частину відправлено в концтабори на території Польщі і в Янівський концтабір у Львові і тотально знищено. У Львові, зокрема, тільки в гетто («Юлазі») було ліквідовано 136 тисяч євреїв. Хто розправився з такою великою кількістю людей? Перш за все, сільські старости та їх пособники, які збирали євреїв і відправляли в гетто, «українська» поліція, яка не лише арештовувала сотні тисяч людей, але й брала участь у розстрілах; чиновники бургомістратів та цілий ряд інших колабораціоністів із середовища українського населення. Звичайно, виною всього цього кривавого побоїща був німецький нацизм. Але часто всі ці криваві злочини творилися руками пособників з українськими прізвищами, які виконували найчорнішу роботу.
Що ж до винищення радянських військовополонених, то тут також вимокла їх кров'ю та ж «українська» поліція та інші пособники гітлерівців. Так, відразу ж після визволення Львова, Надзвичайна державна комісія по розслідуванню злочинів гітлерівців та їх пособників у місті и області зареєструвала 190 найбільш закривалених злочинців (від генерал-губернатора Ганса Франка і губернатора дистрикту «Галичина» Отто Вехтера до рядового ката-виконавця). Серед них було чимало убивць з українськими прізвищами. «Українці» служили і в «кріпо», і в «сіпо», і в «шупо» та в інших типах гітлерівської поліції, брали участь в охороні польових і стаціонарних концтаборів і, звичайно, у винищенні радянських військовополонених. Так, у Львові в «Шталагу-328» («Цитадель») було винищено понад 140 тисяч військовополонених. Їх розстрілювали і на «Пясковні» в Лисиничах, і в інших місцях львівського передмістя. Те ж відбувалося і в інших концтаборах: в офлазі у Володимир-Волинському, в польових концтаборах в Рівному, Ковелі, Луцьку, Станіславі, Тернополі, Дрогобичі, Камянка-Бузькій та в багатьох інших містах Західної України.
До цього слід додати, що в березні — квітні 1943 р. вся ця так звана «українська» поліція за єдиною командою ОУН та гестапо разом із зброєю пішла в ліси і утворила кістяк УПА. Сумарно (на Волині і в Галичині) це становило понад 12 тисяч «українських» поліцаїв, які вже здобули значний досвід в людиновбивствах.
Таким чином протягом трирічної німецько-фашистської окупації в західних областях України гітлерівці з активною допомогою українських войовничих націоналістів (чи безпосередньо силами ОУН-УПА) знищили понад два мільйони громадян, з них: близько мільйона євреїв, 200–220 тисяч поляків, понад 400 тисяч радянських військовополонених, понад 500 тисяч місцевих українців. Такий мартиролог трьох років війни!
Розкриваю невеличку книжку публіцистики вже покійного львівського поета Ростислава Братуня «Слово гніву». Книжка видана не так вже й давно, в 1975 р. Ось уривок із першого вірша цієї збірки:
… Ні шептицькі, ні УНДО без роду,
Ні ОУНу хижі горлорізи
Не могли зламати дух народу,
Міць його, сильнішу од заліза…
(«Ярославу Галану»).
Що правда, то правда! Цілком афористично і цілком справедливо звучать поетові слова: «Зрадою ж бо правди не здолати!».
Тоді, в повоєнні роки, Ростиславу Братуню бачились (не у ві сні, звичайно) наяву:
У темінь дику, горобину
Кричать сполохані сичі…
Я бачу наяву дитину,
Ножем зарізану вночі.
Я бачу: вбита катом мати,
Розп'яті батько і сини, І жменя
попелу від хати… Хто злочин цей
важкий вчинив?.. («Слово гніву»).
Тих катів, що чинили горобиними ночами злочини, і викриває словами гніву поет у віршах «Балада про сількора», «Балада винищувального батальйону», «Балада прощання», «Могила на узліссі» та багатьох інших.
Вірш «Могила на узліссі» наведемо повністю:
Його обманули. Сказали:
— Бери автомата. Стріляй!
…А він так любив Україну,
Розтерзаний ворогом край!
Вбивай не фашиста-заброду,
А смерть неси рідному брату.
Вбивай! Бери віхоть у жменю,
Пали його клуню і хату!
Йому почепили тризубця,
Що в серце уп'явся осою.
Казали вилазить бандитом
Зі схрону нічною порою.
Коли він сказав: — Я не буду,
Не буду, не буду вбивати!
Хай буде Бандера-собака
З своїми катами проклятий!
Піду я шукати дороги
До тих, в кого стрічки червоні….
Прошили кривавим ударом
Його вже посивілі скроні.
Могила його на узліссі.
Імення його-нам не знати…
Одна із тих сотень трагедій,
Яку від людей не сховати.
Але ховають і ховаються, та й ще як! У вірші-памфлеті «Ресторатор-людоїд» (думаю, що йдеться тут про колишнього керівника служби безпеки ОУН в Кам'янка-Бузькому районі на Львівщині Д. Куп'яка-«Клея», який сьогодні в Канаді володіє рестораном) Ростислав Братунь, зокрема, зазначав:
Цей убивця-горлоріз,
Що за море аж заліз,
Надрайонний шеф ес-бе —
Це гестапівський цабе!
Він і різав, і стріляв,
Він палив і розпинав,
На людей наводив ляк
Симпатичний пан Підляк…
Про того ж обер-ката-надрайонного
