З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський
Переймаючи багатий досвід і методи гітлерівських «юберменшів» бандерівські душогуби діяли навпаки. Вони нервували і метушились, стріляли, не цілячись, вимазувались кров'ю своїх жертв, намагались себе підбадьорити самогоном, брутальними словами і лайкою. Особливо лютували «спеціалісти» («пани майстри») із СБ ОУН — спеціальних каральних підрозділів. «Як ви розумієте цю службу безпеки? В чому ви бачите небезпеку?» — запитав головуючий судового процесу в справі оунівських бандитів, що відбувався в місті Червоноармійську Рівненської області. Підсудний Бондаренко відповів: Більше всого ми боялись відновлення радянської влади. Ми розуміли, що тоді нам кінець. Ми знали, що український народ нас ненавидить і знищить при першій можливості. Він ніколи не простить нам вчинених злочинів. Тому небезпеку ми бачили в народному гніві».
Бандерівський розбій з його жахами породив багатов «лицарів» злочину. Тому оунівські документи просто рябіють від числених інформацій про те, скільки знищено людей «на сухо», а скільки «на мокро». «Скільки ви замучили і розстріляли людей?» — запитали бандита 3. Біляка на судовому процесі над оунівськими вбивцями в місті Дрогобичі у вересні 1944 року. Біляк мовчить… А потім заговорив… «Спочатку шість… пізніше п'ять… два… три… не пам'ятаю…» Вбивця загубив рахунок.
Подібною жорстокістю серед бандерівських душогубів виділявся О. Коваль, що скоїв багато злочинів у селах Сокальського, Буського, Кам'янка-Бузького районів Львівської області. На запитання головуючого народного суду, чому бандерівці знищують немовлят, підсудний, не роздумуючи, відповів: «Такі директиви дав нам провід ОУН. Нам наказано під час наскоків на село нікого не милувати. Це робили ми для того, щоб нас боялись і поважали, як грізну силу». «Що ж злого зробила вам тримісячна дитина?» «На дітей падає кров батьків», — цинічно відповів бандит.
17 січня 1945 р. тернопільська обласна газета «Вільне життя» розповіла про звірячу розправу бандерівців над жителями села Лозова Великоборківського району, до якого вдерлася банда. За чотири години бандити вбили 100 жителів села, серед них багато стариків і дітей. Кров холоне в жилах, коли читаєш про знущання бандитів над людьми. «Не можна знайти фарб, — писала газета, — щоб намалювати жахливу картину вбивства сім'ї Кузь. На ліжку, на долівці й на печі лежать скривавлені мертві тіла. На стінах і стелі застигли бризки людського мозку і крові… Звірі-бандерівці у Лозовій ломом по голові вбили семимісячного Петрусика і восьмимісячну Оленку Лачас, а потім відтинали їм рученята… Поглянула б та українська мати на свого виродка, того холоднокровного ірода, який відтяв сокирою ручку і ніжку трирічній Марійці Загребельній, а потім відрубав їй кучеряву голівку…»
Виховані культами «лютого божевілля» і «творчого насильства» (за Донцовим, звичайно), організаційними традиціями УВО — ОУН-УПА (принципом: «Щоб згуртувати товариство, треба когось спільно вбити»), бандерівці вдавалися до звірячого терору.
Націоналістичні різуни вишукували жахливі способи катувань: рубали руки і голови сокирами, відрізували вуха, виколювали очі, різали тіло на шматки, пробивали його цвяхами, спалювали живцем, вішали, кидали в криниці, ґвалтували жінок, відрізали їм груди. Відомий ще інквізиторам середньовіччя спосіб убивства «гаррота» (спосіб катувань за допомогою залізного кільця, яке затягувалося на шиї катованого, аж поки не ламалися шійні хрящі) широко використовувався вбивцями. Вони лише «раціоналізували» цей спосіб і назвали його «кренпульці». Залізне кільце заміняла звичайна мотузка, яку кати затягували на шиї за допомогою короткої палиці. Людина гинула в страшних муках. Так були задушені В. Лещишин в селі Мурованому, Ю. Тиха в селі Школовичах Пустомитівського району на Львівщині, В. Гладкий із села Стронятина і А. Муць із села Ситихова Жовківського району тієї ж області та багато-багато інших.
«Дитина кричала, — уточнював деталі свого методу катувань бандерівець В. Головачук на судовому процесі, — але я заткнув їй рукавицею рота і потім закрутив цуркою петлю, накинуту на шию. Вона й замовкла…» Цей вовкулака не міг жити без крові, без стогону замученої жертви. А керівник боївкй СБ, що чинила злочинства в Здолбунівському районі Рівненської області, «Вороний» (Андрійчук), колишній начальник так званої «української» поліції в місті Мізочі на Рівненщині, спеціалізувався на власному «винаході» катувань — виривав у своїх жертв колінні чашечки.
Високий на зріст, кремезний, з тупим поглядом кат Олійник із банди Куп'яка — «Клея», що творила жахливі злочинства в Кам'янка-Бузькому, Буському та інших районах на Львівщині, не тільки власноруч вбивав дітей, жінок і стариків, але й виконував у банді ще й обов'язки ходячої шибениці. Крім автомата і пістолета, він завжди носив при собі ремінний зашморг, який зненацька ззаду накидав на шию жертві, а потім, підтягнувши її догори через плече, відривав від землі і тримав доти, поки та не затихала у нього на спині.
У своїх найжорстокіших злочинах бандити були невгамонні. Восени 1944 року в селі Біличах Любомльського району Волинської області вони спалили хату селянина Лаврещука, замордували трьох його дітей; в селі Боголюбах (нині Першотравневе) Рожищенського району бандерівці вдерлися в хату П. Ковальчука і сокирою відрубали голівки чотирьом дітям.
7 лютого 1945 р. бандерівці схопили в селі Сташевичі Старосамбірського району на Львівщині вчительку-активістку Катерину Шевченко. Вони витягли її на подві'я, прострілили обидві ноги, щоб не втекла, а потім почали катувати. Бандити викололи їй очі, по шматочку різали руки, вуха, губи, вирвали з грудей серце, пробили прикладом голову, а потім відрізали її.
А ось фрагменти бандерівського розбою протягом кількох місяців у Жовківському районі Львівської області: 23 грудня 1944 р. в селі Крехові бандити з боївкй «Грізного» напали на сім'ю Упбанських, схопили братів Володимира і Михайла і жорстоко побили, потім розрізали животи, виламали руки і добили кілками; в ніч з 23. та 24 грудня того ж року бандерівці вдерлися в село Воля-Висоцька, по-звірячому замордували тут 18 жителів, з них трьох дітей і сім стариків, а на трупах прикріпили написи: «За зраду української нації»; в березні 1945 року в селі Крехові бандити схопили вчительку М. Полуситок і довго катували, а через кілька днів селяни знайшли в лісі її труп, розрізаний пилкою на три частини; в червні 1945 р. у в селі Кунині боївка СБ вдерлася в хату голови сільського споживчого товариства І. Самуляка, бандити вивели господаря за село і після довгих катувань убили; через кілька днів та ж боївка СБ закатувала селянку П. Мурмило, труп якої було знайдено за селом з вивернутими руками і ногами, вирваним волоссям та виколеними очима.
«Це нелюди, а
