«Путь просвещения», 1922, № 6. На думку Айзенштока, більшість ранніх українських творів XIX в. — «Енеїда» Котляревського, «Оди» Гулака-Артемовського, а надто так звана «котляревщина» (Порфир Кореницький, П. П. Білецький-Носенко, Думитрашко, Олександрів) — якнайкраще з’ясовується психологією читача. Всі наступники Котляревського характеризуються у нього як «читатели, взявшиеся за перо». На доказ своєї думки І. Айзеншток цитує початок «Вовкулаки» Олександрова, але чи не яскравіше цей «читательський» приступ до сюжету виступає з перших строф «Горпиниди» Білецького-Носенка? Гей, музо! ке мені бандуру. Горпину хочу величать, Дівчину гарну, білокуру, Як вчив її Плутон кохать!.. Смієшся, жвава Пієридо, Дмухни в мене той самий жар, З яким співалась «Енеїда»…
Білецький-Носенко признається, щиро й одверто, що, власне, читання «Енеїди» спровадило його на письменницький шлях.
(обратно) 6
Після того, як ці рядки було написано, до Києва дійшов лист Котляревського до Гнідича з дня 27 грудня 1821 р., опублікований в Петербурзі і раніше відомий з короткого переказу П. І. Зайцева (в статті «Свідомість чи стихія», з приводу 150-х роковин народження Котляревського. — Книгар. — 1919. — Ч. 25—26. — С. 1657—1662). Лист цікавий тим, що в ньому сам Котляревський подає початкову дату своєї праці над «Енеїдою»: «Я над малороссийскою Энеидою 26 лет баюшки баю», — пише він. Відрахувавши від 1821 р. двадцять шість літ, маємо рік 1795-й.
(обратно) 7
В дев’яностих роках Котляревський мав викінченими лише три частини. Ці три частини і з’явилися друком в першому — Парпуриному — в 1798 і в другому — передрукованому з Парпуриного — виданні 1808 р. Четверта частина з’явилася тільки в третьому виданні, авторовому (1809 р.). Цілковито ж уся «Енеїда» вийшла в світ уже по смерті автора, в харківському виданні Волохинова (1842). Волохиновський текст нещодавно передруковано під редакцією В. Щурата: І. Котляревський. Вірґіліева Енеїда. Передрук першого повного видання з 1842 р., накладом книгарні Наукового товариства ім. Шевченка. Львів, 1918. З новіших видань найкраще — видання «Віку»: Твори Івана Котляревського, під редакцією, з переднім словом та примітками Сергія Єфремова. — Київ, 1909 (1 вид.), 1917 (2 вид.). Спеціально для школи текст «Енеїди» (скорочений) випустило в-во «Криниця»: Іван Котляревський. «Енеїда» з примітками та критичними статтями. Шкільна бібліотека під редакцією Олександра Дорошкевича, № 1. — Київ, 1919.
(обратно) 8
Книга проф. М. І. Петрова: Очерки украинской литературы XIX столетия, Киев, 1884, була першим більшого розміру оглядом нового українського письменства (стор. 457 + XII). М. П. Дашкевич, на загад Російської Академії Наук, написав на книжку Петрова докладну і ґрунтовну рецензію. Видрукувано її в «Отчете о 29 присуждении наград гр. Уварова», Прилож. к LIX т. Записок Акад. Наук. — СПб., 1888. — С. 37—301.
(обратно) 9
Для прикладу порівняймо характеристику Лавінії. У Котляревського:
Дочка була зальотна птиця, Іззаду, спереду й кругом; Червона, свіжа, як кислиця, І все ходила павичом; Дородна, росла і красива, Приступна, добра, не спесива, Гнучка, юрлива, молода.
В Осипова:
Но дочь сия была и девка, Отменная от прочих всех, Резвиться с нею не издевка, Отведает всяк с горем смех. Она была как холь и нега: Лицо ее белее снега, А щечки точно маков цвет, Росла, стройна, свежа, красива, Приступна всем и не спесива, И было уж осьмнадцать лет. (Ч. IV, п. VII, 30). (обратно) 10
