Комедії - Арістофан
Есхіл
Я і знати про неї не хочу!
От тебе і твоїх завітанням своїм
надто часто вона частувала.
То й, мабуть, неабияк прибила тебе.
Діоніс
Щира правда це, Зевсом клянуся!
Що вигадував сам про чужих ти жінок,
те й тебе, наче кара, спіткало.
Евріпід
1050 д яка ж бо то шкода, зухвальче, скажи,
від моїх Сфенебей для держави?
Есхіл
Ти поважним дружинам поважних людей
дав отруйний болиголов пити, —
Тож ганьбою вважали вони на твоїх
навіть глянути Беллерофонтів.
Евріпід
Та хіба ж неправдиво, не те, що було,
розповів я про Федру нещасну?
Есхіл
Свідок Зевс, це було все, та мусить поет
приховати негарне й ганебне.
Не виводить на сцену й не вчити цього.
Як учитель дітей нерозумних
На добро наставляє, так само поет
і дорослих людей научає.
Нам лише про корисне і слід говорить.
Евріпід
А коли ти слова з Лікабет
Чи з Парнас висотою будуєш, невже
на корисне ти цим наставляєш?
Чи не слід би по-людськи з людьми говорить?
Есхіл
Ах, нещасний, сама неминучість
1060 Для думок і для вчинків великих велить
відповідне знаходити слово.
А ясним півбогам взагалі до лиця
лиш велична, піднесена мова,
Адже й їхні одіння за наші земні
незрівнянно пишніші й багатші.
І прекрасно це все показав я, а ти
зіпсував.
Евріпід
Що ж такого зробив я?
Есхіл
Перш за все ти в лахміття царів одягнув,
щоб і з вигляду вбогі й нещасні
Тільки жаль викликали вони у людей.
Евріпід
Ну, що ж бо зробив я лихого?
Есхіл
А тепер через це в триєрархи ніхто
із багатих іти не бажає!
У лахміття закутавшись, плачуть вони
і нестатки свої проклинають.
Діоніс
А під сподом, клянуся Деметрою, в них
із найтоншої шерсті сорочка!
І як тільки їм вдасться в оману ввести,
глянь, у рибнім ряду виринають.
Есхіл
1070 Без пуття просторікати всіх ти навчив,
в марнослів'ї пустому вправлятись,
Через те спорожніли й палестри у нас,
а юнацтво лиш знає сідниці
В балачках протирати; підбив ти усіх,
що в примор'ї, не слухать начальства
І в усьому перечить йому. А колись,
як ще жив я на білому світі,
Тільки й знали вони, що жувати книші
та гукати своє: «Гей, на весла!»
Діоніс
Так, клянусь Аполлоном, і вітри пустить
прямо в рот весляреві-сусіду,
За столом обкалять його, й одіж здирать
з перехожих, на берег зійшовши!
А тепер все горлають, не хочуть гребти
і пливуть, де лиш їм заманеться.
Есхіл
І якого-бо зла не накоїв він нам?
Чи не вивів на сцену він звідниць гидких
1080 і дівчат, що у храмі родили дітей,
І сестер, що з братами у блуді жили,
І жінок, що й життя вже для них — не життя?
Через це-бо у місті багато у нас
Розвелося тепер писарів-скоробрех,
Блюдолизів поганих, облесливих мавп,
Що оманюють вічно і дурять народ!
Вже немає кому й смолоскипа нести, —
Всі незграбні тепер і невправні!
Діоніс
Свідчусь Зевсом, нема! Мало зо сміху я
1090 це умер у святкові дні Панафіней!
Взявся бігти один чоловічок гладкий,
Білотілий; увесь він нагнувся вперед,
Важко дихав, та все відставав. Край воріт
Керамікських його частувать почали —
У живіт, і по спині, під ребра і в зад!
Бідолаха під градом рясним стусанів
Тільки вітри пускав
Та згасив смолоскип, утікавши.
ОДА II
Перша половина хору
В справі цій великі спори і війна завзята йде!
1100 Важко в ній нам розібратись: цей бурхливо нападає,
Той — уміє обернутись, відсіч ворогові дать.
Лиш на місці не товчіться, —
Є-бо доводів багато й влучних засобів борні.
Раз ви вийшли на змагання —
Говоріть, питайте, спортесь
Про старе й нове мистецтво;
Постарайтеся розумно
І дотепно говорить!
АНТОДА II
Друга половина хору
А якщо ви боїтеся, що невчені глядачі
1110 Кращих тонкощів розмови не здолають оцінити,
То даремно не тривожтесь, — не такі тепер часи!
Тут сидить народ бувалий,
І книжки читає кожен, кожен правду розбере.
Від природи є в них розум,
Ще й розвинений він добре.
Тож не бійтеся нічого,
Все докладно розбирайте, —
Глядачі в нас не дурні!
Евріпід
Звернусь раніше до твоїх прологів я,
1120 Щоб першими критично дослідити нам
Частину першу тих трагедій вславлених —
Хід дії невиразно в них показано.
Діoніс
Що ж візьмеш ти на розгляд?
Евріпід
Та багато що!
(До Есхіла).
Спочатку з «Орестеї» прочитай мені.
Діoніс
Усі замовкніть! Ну, читай, Есхіле, нам.
Есхіл
«Гермес підземний, владу взяв ти батькову, —
Рятуй мене, благаю, будь союзником!
Прийшов у рідну землю, повернувся я».
Діоніс
Ну, де ти бачиш хиби?
Евріпід
Кільканадцять хиб!
Діоніс
1130 уа тут всього лиш три короткі віршики!
Евріпід
А в кожному по двадцять хиб та помилок.
Есхіл робить жест заперечення.
Діоніс
Помовч, Есхіле, стережися, знайде-бо
І в трьох він ямбах кільканадцять помилок!
Есхіл
Щоб перед ним мовчав я?
Діоніс
Краще слухайся.
Евріпід
У нього зразу ж мало не до неба хиб!
Есхіл
І що ти мелеш?
Евріпід
Це вже — що доводиться.
Есхіл
Та де ж ті хиби?
Евріпід
Прокажи спочатку вірш.
Есхіл
«Гермес підземний, владу взяв ти батькову…»
Евріпід
То це Орест говорить над могилою
1140 отця померлого?
Есхіл
Не заперечую.
Евріпід
Це ж, як він каже, ніби владу батькову
Прийняв Гермес, коли ганебним підступом
Загинув батько від руки жіночої!
Есхіл
Не те! До благодійника звертаючись,
Підземного Гермеса, зазначає він,
Що той від батька владою наділений.
Евріпід
Ти гірше, ніж я думав, помиляєшся!
Якщо підземна влада в нього — батьківська…
Діоніс
То гробарем був той Орест по батькові!
Есхіл
1150 Не ароматне, Діоніс, вино твоє!
Діоніс
(до Есхіла)
Читай-но далі!
(До Евріпіда).
Ти ж дивись, де хиби є.
Есхіл
«…Рятуй мене, благаю, будь союзником!
Прийшов у рідну землю, повернувся я».
Евріпід
У мудрого Есхіла тут повторення.
Діоніс
Де саме?
Евріпід
От дивись, я поясню тобі:
«Прийшов» додому, каже, «повернувся» він.
Адже «прийти» — те саме, що й «вернутися».
Діоніс
