Українське письменство - Микола Зеров

І ті ж самі люди, що нерозумом узивали бої за віру проти поганих, билися тепер за шматок паперу, що зветься трактатом, за пристань, за місто, як кріпаки б’ються кілками за межу землі, котрою не вони володіють, а пани їх.

І ті ж самі люди, що глупством узивали походи в краї далекі на оборону ближніх, плавали тепер за море з наказу королівського і билися за факторію, за тюк бавовни і мішок перцю. І королі продавали їх за гроші в країни заморські.

І вироджувалися народи до того, що з-поміж німців, італійців, французів та іспанців один тільки й знайшовся чоловік — християнин, мудрець і лицар. Був він родом з Ґенуї.

Він намовляв, щоб перестали воювати вдома та одвоювали краще Гріб Господній і Азію, яка стала пустинею, а могла б бути країною людною і прекрасною в руках християнських. Але всі глузували з ґенуезця того і говорили: «Сни йому увижаються, він — нерозумний».

Отже ж, той чоловік побожний поїхав на війну сам; а що був самотній і вбогий, то хтів наперед знайти країну, де золото родить, і, звідти набравшись багатств, найняти військо і здобути Землю Святу. Але всі, зачувши те, вигукнули: «Він — божевільний».

Але ж Бог бачив добрі помисли його і благословив його; і відкрив чоловік той Америку, яка стала землею вольності, Землею Святою. Звався той чоловік Христофором Колумбом і був останнім лицарем хрестоносним в Європі і останнім, хто взяв на себе похід для слави Божої, а не для себе.

А в Європі тим часом множилося ідолославство. І як у поганих поклонялись спочатку різним чеснотам в образі ідольському, а далі всяким злочинствам, а потім — людям та звірам, а наостанку — камінню та різним накресленим образам, — так само було і в Європі.

Італійці-бо вимислили собі ідола-богиню, яку назвали «Рівновагою політичною». Ідола того поганці раніш не знали, і пошану для нього найперше встановили італійці, і, б’ючися за неї, ослабли, втратили розум і впали в руки тиранів.

А королі Європи, завваживши, що почитування тієї богині рівноваги виснажило люд італійський, запровадили її незабаром до держав своїх, поширили почитування її і наказали битися за неї.

А там король пруський — накреслив коло і мовив: «От новий Бог». І поклонялися пилу тому, і називали той культ «Округленням політичним».

Народи, сотворені на образ Божий, наказано було уважати за брили каміння і обтесувати їх, щоб один важив стільки ж, як другий. І державу, отчизну, народ наказано було уважати монетами, які обтинаються для округлості.

І знайшлися філософи, які вихваляли все, що вимислили королі.

І з тих мудреців фальшивих, жерців Ваала, Молоха і Рівноваги, найславніших було двоє.

Перший звався Макіавеллі, що по-грецьки значить: «чоловік, захланний на війну». І наука його вела до війн ненастанних, які були між поганими греками.

Другий ще живий і зветься Ансильйон, що значить по-латині: «син невольниці». І наука його провадить до неволі, яка була у латинників.

Вкінці настали в ідолославній Європі три королі: ім’я першого Фридрих Другий пруський, ім’я другого — Катерина Друга російська, ім’я третього — Марія-Тереза австрійська.

І була то тройця диявольська, ворожа Тройці Божій, і була вона глумом і пересміюванням всього, що є святого.

Фридрих, якого наймення значить «друг спокою», все своє життя вимислював війни й розбої і був яко диявол, що повсякчас дише війною, диявол, який глузуючи назвав себе Христом, богом спокою.

І Фридрих той, на глум давніх законів лицарських, установив орден безбожний, якому ради знущання дав гасло: Suum enique, тобто «оддай кожному, що йому належить»; але знак того ордена носили слуги його, котрі чужу власність забирали й грабували.

І Фридрих той на глум Мудрості написав книгу, яку назвав «Анти-макіавеллі», тобто «Супротивник Макіавеллі», а сам чинив згідно з наукою Макіавеллієвою.

Катерина ж по-грецьки значить «чиста», а була то найрозпутніша з жінок і нібито Венера безсоромна, що узиває себе чистою дівою.

І Катерина та зібрала Раду для встановлення законів, щоб висміять законодавство: права-бо ближніх своїх вона повалила і знищила.

І та Катерина оповістила, що боронить волю сумління або толеранцію, щоб висміяти волю сумління: примусила-бо кілька мільйонів ближніх своїх одмінити віру.

А Марія-Тереза носила наймення найпокірнішої і непорочної Матері Спасителя — щоби на глум зняти покору і святість.

Була-бо вона дияволицею гордою і провадила війну для здобуття земель чужих,

І була безбожна, бо, молячись і сповідаючись, забрала в неволю кілька мільйонів ближніх.

І був у неї син Іосиф, який мав наймення патріарха, що не дався на спокусу жінки Пентефрієвої, і братів своїх, що в неволю його запродали, визволив з неволі.

Але цей