Українське письменство - Микола Зеров

І мовив Христос наостанку: «Хто піде за мною, той помилуваний буде. Я-бо є Правда і Справедливість».

А коли научав так Христос, перелякалися судді, що судили іменем імператора римського, і сказали: «Прогнали ми з землі Справедливість, і от вона повертається: убиймо її і в землі поховаймо».

І замучили найсвятішого і найнеповиннішого з людей, зложили во гробі і вигукнули: «Нема вже Справедливості і Правди на землі — хто ж повстане тепер проти імператора римського?»

Але вигукнули нерозумно, бо не знали, що довершили злочин найбільший, виповнили вже міру неправди своєї, і скінчилася потуга їх тої години, коли найбільше тішилися.

Бо Христос воскрес із мертвих і, вигнавши імператорів, поставив хрест на столиці їх; тоді ж і пани визволили невольників своїх і пізнали в них братів, а королі, помазані в ім’я Боже, визнали над собою закон Господній, і вернулася на землю Справедливість.

І всі народи, що увірували, — німці, французи, італійці і поляки — вважали себе за один народ, і названо той народ християнством.

І владики всіх народів уважали себе за братів і йшли під одним знаменням хреста.

А хто був лицарського стану, той їхав воювати поганих в Азії, щоби християн азіатських оборонити і Гріб Спасителя одвоювати.

І названо ту війну в Азії — війною хрестовою.

І хоча воювали християни не для слави і не для здобуття земель, а тільки для визволення Землі Святої, але ж уділив їм Господь за ту війну слави, земель, і багатств, і мудрості. І Європа просвіщалася, упорядковувалась і багатіла. І нагородив її Бог за те, що вчинила саможертву для добра інших.

І вольність в Європі ширилась, поволі, але постійно і належно: від королів ішла вольність до панів вельможних, а ці, ставши вольними, розпросторювали вольність на шляхту, а од шляхти переходила вольність на міста, і незабаром мала зійти на люд, і все християнство мало стати вольним, і всі християни, як брати, рівними між собою.

Але королі зіпсували все.

Бо королі стали злими, і вступив до них диявол, і мовили в серці своїм: «Погляньмо, он народи доходять розуму і достатків і живуть поштиво, так що карати їх ми не можемо, і меч іржею береться в руках наших, а народи досягають вольності, і влада наша слабшає. А як тільки вони дозріють і будуть вольними цілком, влада наша кінчиться».

Але, мислячи так, мислили нерозумно, бо коли королі — батьки народів, то і народи, як діти, виходять, підростаючи, з-під їх різок та опіки.

А може, коли батьки добрі, то й діти їх, ставши дорослими і вольними цілковито, не зрікаються батьків своїх, навпаки, шанують старих і люблять ще більше.

Але королі хотіли бути як батьки-дикуни, що живуть у лісі і дітей своїх впрягають до возів, як худобу, і спродують купцям у неволю.

І мовили королі: «Пильнуймо, щоб народи наші завсігди були нерозумні, бо тоді не пізнають сили своєї; хай воюють вони між собою, бо тоді не поєднаються один з одним проти нас».

І гукнули вони до стану лицарського: «Пощо маєте ходити до Землі Святої: далеко до неї, бийтеся краще один з одним». А філософи доводили тут же, що то великий нерозум — воювати за віру.

Тоді королі, позрікавшись Христа, поробили нових богів-ідолів і поставили їх перед лицем народів, і казали кланятися їм і битися за них.

Так зробили королі ідола для французів і назвали його Честь, а був то ідол той самий, що за поганських часів узивався золотим тельцем.

І для іспанців зробив король ідола, якого найменував «Перевагою політичною» або «Політичним впливом», тобто Міццю і Владою, а був то ідол той самий, якого ассирійці почитували під найменням Ваала, а филистимці — під найменням Даґона, а римляни — під найменням Юпітера.

І англійцям поставив король ідола, якого назвав «Пануванням на морі» і «Торгом», а був то ідол той самий, що давніше називався Мамоною.

І німцям зроблено було ідола, який називався «Практичність» та «Добробут», а то був той самий ідол, що давніше звався Молохом і Комом.

І поклонялися народи ідолам своїм.

І сказав король французам: «Вставайте і бийтесь за Честь».

І встали, і билися п’ятсот років.

А король англійський сказав: «Вставайте і бийтеся за Мамону».

І вставали, і билися п’ятсот років. І інші народи билися, кожний за свого ідола.

І забули народи, що походять всі од одного батька. І сказав англієць: «Батько мій — Корабель, і мати моя — Пара». Француз мовив: «Мій батько — Суходіл, і мати — Біржа». А німець мовив: «Мій батько —