Українська література 17 століття - Автор невідомий
Разві тіх бісовских кумир, еще и иньїи идольї мнози бяху — по имени Усляд, или Ослед; Корша, или Хоре35; Да-шуба, или Дажбог36; Стриба, или Стрибог37; Симаергля, или Семаргл и Макош, или Мокош38. Им же бісом помраченньїи людіи, аки богу, жертвьі и хваленія воздаваху. Сія же мер-зость вь всем государстві Владиміровом по повеленію его содівашеся.
Посла же великій князь россійскій Владимір на своє місто вь Великій Новгород племенника своего именем Добрьіню39. И той, достигши Велика Новгорода, яко вь Кіеві виді Владиміра творяща, тако, подражая ему, соділоваша тамо, идольї ставляше, богами их нарицая, и людєм кланятися и требьі им приносити, нужДею повеліваше [...)
О КРЕЩЕНІИ ВЛАДИМІРА И О БРАЦІ ЕГО
И тако великій самодержец россійскій Владимір Світо-славич православно христіанскую греческую віру пріемше, повелі себе окрестити вь Херсоні, літа от созданія міра 6496, а от рождества Христова 988, а по Кромерову свіди-телству, року от сотвореній світа 6497, а от рождества Христова 989 [...]
О КРЕЩЕНІИ ВСЕГО НАРОДА КІЕВСКАГО И ВСЕЯ РОССІИ
Назнаменова же великій самодержец россійскій Владимір день всему народу кь святому креіценію и повелі по всем граді Кіеві огласити сице:
— Аще кто не будет уставленна времені на ріці Почай-ной40, или богат или убог, стар или млад, раб или свобод, той будет господу Ісусу Христу и мні противен.
Усльїшавши же о сем, людіе абіе на урочное время без числа, мужеска и женска полу, на ріку ГІочайну сотекашася. И сам царь Владимір сь всім синклитом и освященпьім собором прійде. Тогда свящепници и діаконьї, облекшеся вь свя-щенньїя одеждьі, стояху при брезі на досках, на ріці По-чайні устроенньїх, идеже при брезі ньіні церков святих мученик Бориса и Гліба41. Людіе же идоша вь ріку, болшато возраста глубочее, меншаго — мілше, ніціи — до вьія, ніціи — до пояса, а священници коемуждо имена давающе и молитвьі над ними крещенію прочитовающе вь воді по-гружаху и крещаху вь имя отца, и сьіна, и святаго духа [...]
О УТВЕРЖДЕНІИ СОВЕРШЕННОМ ВІРЬІ ПРАВОСЛАВНЬІЯ В"Ь РОССІИ И И СКОРЕ НЕ ній кумиров
Великій убо самодержец россійскій Владимір, окрестив-шися сам и кіевскій и всея Россійскія землі народ святьім крещеніем просвітивши, абіе повелі бісовскія кумірьі и ку-мірници разоряти, крушити и до основанія искореняти, а на містах их божественньїя церкви созидати.
Первійшаго бога или идола Перуна повелі до конска хвоста увязати и влеіци вь Дніпрь, приставивши дванаде-сять паличников, да біють его гіалицами, не яко чувственное древо, но да поругаються бісови, иже чрез него народ че-ловіческій прелщаше. Привлекше же его кь брегу, вьверго-ша вь Дніпрь. И заповіла Владимір, да нйгді же припустят его кь брегу, дондеже минет Пороги. Нижае же Порогов изверже его вітр под єдину гору велику, яже и до ньіні Пе-рун-гора нарицается.
Носит же ся и сія повість, еще от старьіх людей, яко нікоего идола егда влекоша вірньш сь горьі утопити вь Дніпрь, біюще его нещадно, біс вь том ідолі восклицающе, рьідая зіло. И оттуду дорогу ту сь горьі, нижае монастьіра иіатоверхаго Міхаила, нарекоша древле «Чортово береми-iiu'»42, си єсть «Тяжко чорту», ибо славенски «бремя» зна-менует «тяжесть». Воверженньїй же он болван вь Дніпрь попльїнул вниз. А невірний людіе, идуще брегом, плакаху и :шаху, глаголюще:
— Вьідьібай, наш господару-боже, вьідьібай!
Си єсть: «вьіпльїви».
Ідол же той вьідьібал, или вьіпльїл, тамо на брег, идеже пьіні монастьір Вьідубицкій. И нарекоша місто оно урочищем, от вьідьібаня ідола, Вьідьібичи43, а потом Вьідубичи. Но и тамо, егда невірній людіє хотяху взяти того ідола, вір-ньш же, притекше, камень кь нему привязаху и утопиша ідола.
Того ради повідают, яко первьш при Владимірі митрополит Михаиль44, посадивши іноков на горі недалече от того Чортова Беремища, на своє имя и церковь святого архистра-тига Міхаила45 созда, сея ради виньї, зане, яко святьш архи-стратиг Михаил46 чорта от небес низверже, тако и зде он же помогл от горьі чорта, вь болвані бьівшаго, низврещи. Вь Видубичах же церковь чудеси того ж святого архистратига Міхаила 47 создани того ради, зане, яко в Хонех святьш архи-стратиг Міхаил чудо сотвори, погрузивши ріки невірньїх, тако и ту вьідьібалого, или вьіпльївшаго, вь болвані чорта помогл вь водах погрузити.
Повелі же Владимір поставити каменную церковь вь Кіеві святаго Спаса великую, на том місті, идеже кумір Пе-рун бяше; церковь святаго Василіа48 вь имя на крещеніи святом себі данное созда.
И прочія вся богомерзкія ідольї овьія повелі вь огнь вьмітати, овьія вь воду; и капища бісовскія искореняти — не токмо вь Кіеві, но и везде по всем Россійском своем госу-дарстві, а церкви божественньїя от каменія и древес созидати.
И тако благочестивая віра умножашеся и совершенно утверждашеся.
Такожде и градьі окрест Кіева над ріками Десною, Тру-бешем49, Острем50, Сулою51, Сеймом сожидаше. Вь то же время и град над рікою Стугиою52 основа, и нарече его от своего имени Василев, а ньіні зовуть его Василков 53 [...]
О ПЕРВОМ БІСУРМАНСКОМ ПРИХОДІ ПОД ЧИГИРИН
Вь літо от созданія міра 7186, а от рождества же Христова 1677, поущеніем ненавистника роду христианскаго, лжи отца внук, турскій солтан устремився на православнороссій-скій край, найпаче на богоспасаемьій царственньїй град Кіев, хотя его под свою бисурманскую власть подьбити, посла мно-гіи свой сильї турецкіи и татарскіи зь Имбраим Башею54 и зь ханом кримским прежде под славньїй старинньїй город козац-кій началнійшій Чигирин, приказавши Чигирина добьівати, а добьівши, абіе ити под Кіев. Но господь, разоряяй совітьі язьік и противляяй ся гордьім, расточи гордія мьісли сердца их. Аще бо и много седмиц Чигирина всіми силами, всякими воинскими промьісльї, безпрестанньїми приступами, подкопа-мн, кгранатами, безьчисленною стрелбою день и нощ доста-ваху, и время от времени, конца злому наміренію своєму чая-ху, но не возмогоша совершенно успіти. З града бо Чигирина кріпко ратньш царского пресвітлого величества и козаки борони шася и поганих многіи
