Українська література 17 століття - Автор невідомий
По тім козаками нареклися. І по тім війно-любивий наш народ, засмакувавши собі із добичі, наставив собі старійшину з-посеред себе, на ймення Козака; од нього ж
бо і самі по тім козаками нареклися; і почали самі часто в Татарську землю ходити і звідти багаті добитки приносити. День же одо дня примножалося їх, так що з часом намножилося. І навіть досі не перестають вони пакості творити татарам і туркам. А старійшину собі обирають з-посеред себе, мужа хороброго і смисленного, за своїм давнім обичаєм; живуть же повсігди на Запорожжі. Рибу ловлять, її без солі на сонці сушать. А на зиму розходяться кождий у свій город. Тільки кілька сот зоставляють на курені стерегти стрільби і човнів. А на літо знову збираються.
Отак то початок свій прийняли [...]
АНОНІМ
СИНОПСІС
ИЛИ КРАТКОЕ СОБРАНІЕ ОТ РАЗЛИЧНЬІХ ЛЬТОПИСЦЕВ О НАЧАЛЬ СЛАВЕНОРОССІЙ-СКАГО НАРОДА И ПЕРВОНАЧАЛЬНЬІХ КНЯЗЕХ БОГОСПАСАЕМОГО ГРАДА КІЕВА, О ЖИТІИ СВЯТАГО БЛАГОВЬРНАГО ВЕЛИКАГО КНЯЗЯ КІЕВСКАГО И ВСЕЯ РОССІИ ПЕРВІІЙШАГО САМОДЕРЖЦА ВЛАДИМІРА И О НАСЛЬДНИКАХ БЛАГОЧЕСТИ-ВЬІЯ ДЕРЖАВЬІ ЕГО РОССІЙСКІЯ, ДАЖЕ ДО ПРЕСВІТЛАГО И БЛАГОЧЕСТИВАГО ГОСУДАРЯ НАШЕГО ЦАРЯ И ВЕЛИКАГО КНЯЗЯ ФЕОДОРА АЛЕКСЬЕВИЧА2, ВСЕЯ ВЕЛИКІ А, И МАЛЬІЯ, И Б-ЬЛЬІЯ РОССІИ САМОДЕРЖЦА
Фрагменти
О НАЧАЛІ ДРЕВНЯГО СЛАВЯНСКАГО НАРОДА
Безначална родителя и творца всея твари угодник, корень же и прародитель человіческаго рода по плоти, велик ий вь патріарсех Ное по потопі трем сьіном своим яко житіє вт> мірі сем на три чиньї разділши, комуждо особ назнаменова и опреділи: Симу сан священства, Хаму иго работьі, Афету достояніе царско, храбрость воинственну и разширеніе пле-мене по имени его; «А ф е т» — то толкуется «Разшире-н і е», или «Разширителен». Такожде им и землю в-ь три части разділи, от них же первая нарицается Азія, вто-рая — Африка, третяя — Европа. Симу яшася страньї кг> во-стоку зрящія, в-ь Великой Азіи, идеже ньіні персидьі и ассірія-не. Хаму паде жребій на полуднє, в-ь Африці, идеже нині Египет, мурин-ьскія землі3. Афету же осташася страньї на за-пад и полунощ в-ь Европі лежащія. А сей Афет ест прародитель и отец всіх, найпаче в-ь Европі обитающих христіян. Ибо по благословеніи отца своего Ноя, сице от благополуч-наго имени своего вт> веліе размноженіи племенем своим воз-расте, яко не точію по странам полунощньїм, и западньїм, но и по восточньїм разширися. І тако оттуду відати извістно подобает, яко славенороскій христианскій народ имат начало свойственнаго родства своего от Афета, Ноева сьіна, и честію благонарочитьія породьі своя от него же, яко от отца на своя чада изшедшею, от рода и в-ь род, аки ніким вінцем при-споцвітущія славьі украшаем, величається.
Той же народ (или племя Афетово), разширившися на странах полунощньїх, восточньїх, полуденньїх и западньїх, прочіих всіх силою, мужеством и храбростію презьійде, стра-шен и славен всему світу бьість: (яко всі ветхіи и достовір-ньш літописцьі свідителствуют) ни вь чесом бо ином, точію вь ділі воинственном упражняшеся и оттуду пропитаніе и всякія нуждьі своя исполняше. И от славньїх ділес своих, найпаче воинских, славянами, или славними зватися начаша. Такожде и язьік славенскій един от седьми-десят и двох, от столпотворенія по размішаніи язьїков изшедшій, им же даде бог племени Афетову глаголати, от с л а в ьі имени с л а в я нов, славенск наречеся. Сего ради вь память с л а в ьі народа славенска и древній россійскіи князіе сьіном своим имена припрязающе кь славі даяху: яко же Святослав, или Світослав, Ярослав, Мстислав, сиречь «Мстайся о славі», Мечислав, яко «Славен бі от меча», и прочіи сим подобная.
О СВОБОДІ, ИЛИ ВОЛЬНОСТИ СЛАВЯНСКОЙ
Славяне вь храбрости и мужестве своєм день от дне кріпко подвизающеся воеваша еще и противу древньїх гре-ческих и римских кесаров и всегда славную воспріемлюще побіду, вь всяческой свободі живяху.
Пособствоваху же и великому цару Александру Македон-скому, и отцу его Филиппу, подбивати под власть світа сего державу. Тім же, славньїх ради діл и трудов воинских, даде Александер-царь славяном привилей, или грамоту, на пергаміни златом написаную вь Александріи, вольности и землю им утверждающи, пред рождеством Христовьім року 305-го.
И Август-кесар 4 (в его же царство цар слави Христос-господь родися) не дерзаше зь. свободньїми и сильньїми славянами брани свести. Ніціи совітовали ему воевати сь ними, но он на совіт их тако отвіщаваше:
— Не подобает мні златою удицею риби ловити.
Аки бьі рекл:
•— Не хощу я большей згубити, нежели обрісти.
И писаше Август-кесар кь єдиному от гетманов своих, Лентуліеві5, заповідуя, да отнюд славянов раздражати войною не дерзает.
Обрітает же ся вь літописех полских, яко власть славено-росская и Риму досязаше. И князь нікій славеноросскій Одонацер 6, войною доставши Рима, держаше его под властію своєю літ тринадесят.
Славяне же, россіявшеся и осідше различньш страньї, разньїми именьї прозвашася: о них же будет особно нижей [...]
О НАРОДІ РУСКОМ,
ИЛИ СВОЙСТВЕНІЕ РОССІЙСКОМ, И О НАРІЧІИ,
ИЛИ НАЗВИСЬКУ ЕГО
Рускіи, или паче россійскіи, народьі тьіижде суть славяне: единаго бо естества, отца своего Афета, тогожде язика. Ибо яко славяне от славньїх ділес своих искони славянское имя себі приобрітоша, тако по времени от россЬянія по многьім странам племене своего р о с с і я н ьі, а потом р о с с ьі прозвашася.
Ніціи близ мимошедших Бремен сказоваху руссов от городка Роси, недалече Великого Новгорода лежаща; иньїи —
ОТ рІКИ РОСИ; ДруЗІИ — ОТ руСЬІХ ВОЛОСОВ, СЬ ЯКОВЬІМИ И НЬІНІ
везде много суть руси.
Но паче всіх тіх подобій достовірніе и приличніе от россіянія своего россьі имя то от древних Бремен себі СТЯ-жаша. Ибо на широкой части світа, по многим различньш странам, иньїи над морем Чорньїм, Понтским Евксином, иньїи над Танаис, или Доном, и Волгою ріками, иньїи над Дунай-скими, Дністровими, Дніпровими берегами широко и раз-лично селенми своими рассіяшася.
Тако всі древній літописци — греческіи, россійскіи, рим-скіи и польскіи — свідителствуют.
Найпаче и божественное писание от пророчества Іезекіи-лева7, В"ь главі 38 и 39 имя тоє россов
