Українське письменство - Микола Зеров
[Квітень 1935]
Дорогая Тамара Григорьевна,
Известие о Кулике уже дошло до меня. И правду сказать, немножко неприятно меня поразило. Возможно, он и в самом деле виноват, что не делал определенного упора на писательское производство. Но при всех своих недостатках он все-таки писатель и человек, разбирающийся в литературной специфике, в литературном мастерстве, не чета Щупаку и не ровня Коваленко.
Для меня лично он сделал немного, но за то, что он сделал — вспомнил в двух фразах на некоторых издательских собраниях, — я ему благодарен. Другие не сделали и этого немногого.
Относительно Вашего письма по существу не буду писать.
Возможно, увидимся скоро, тогда и взвесим все pro и contra.
Последние дни я довольно хорошо работаю над переводом горациевского письма к Пизонам (о поэтическом мастерстве). Скоро кончу — из 476 строк готовы 340. Говорили мне (Асмус, которому я читал несколько отрывков), что выходит неплохо. За русский свой язык я уже не боюсь. Как только окончу, сделаю себе праздник — пойду в Третьяковку на выставку Серова: выставлено до 800 вещей художника. Вы чувствуете, что это такое.
В приложении посылаю два сонета, написанных в самое последнее время. Один для цикла о Днепре — и должен связать первое звено («Святослав», «Розмова на пароплаві», «Anno 1787») со вторым, херсонским. Задуман он как ответ на сонет 4-й «Голос». Голос принадлежит Коряку, который некогда в одной из статей упрекал поэтов, что, говоря о Запорожье, они смотрят все в прошлое и мало вспоминают о будущем и перспективах. Не удивляйтесь поэтому задорности тона. Теперь еще бы одно стихотворение — патетическое, и цикл можно было бы закончить.
На этом пока что простите. Пишите, дорогая. А письмо йосипчуковское я уже обдумываю и пишу.
Ваш М.
Говорят, в Москве где-то открыта (для немногих) выставка Нестерова, работы последних 13 лет — но как попасть туда? — никто мне не сообщает. Увы!
До Миколи Чернявського{239}Київ, 7 березня 1935 р.
Дорогий Миколо Федоровичу!
Не писав я Вам так довго тому, що просто не міг за перо взятись од болю і туги. Був уже відповідь зложив на Вашого докладного листа про мої сонети, скілька довідок і моїх читацьких вражень з приводу Ваших поезій, ранніх і пізніших, і не відіслав. Не було сили докінчити листа.
Про дружину можу розповісти Вам тільки те, що вона одужала цілком. Ні на серці, ні в нирках жодних слідів хвороби. Але настрої у неї ще важкі, як у мене. Ждемо весни, щоб опорядити могилу, — то, може, навіть виїдемо кудись, як уже й виїжджали, — до родичів у Полтаву.
Проте самі ще не знаємо, що робитимем далі. Тяжко лишитись у такому віці без надії на прийдуще.
Даруйте, що пишу так коротко. Дасть Бог, одійду якось — тоді напишу докладніше.
До Василя Чапленка{240}1
Київ, Леніна, 82/7
4. XII. 1928
Вельмишановний товаришу!
Збирання українських сонетів — праця, як на мій погляд, і вдячна, і потрібна. А надто як Ви маєте на оці, хоч би в далекій перспективі, написати спеціальну про український сонет розвідку, подібну до праць Гроссмана про російських сонетистів або Євг. Боричевського про білоруських. Без спеціальної довідки, на жаль, не можу сказати, хто саме з «Молодої музи» писав сонети; але, навівши справки, дуже радий буду повідомляти Вас про окремі свої спостереження. Оскільки пригадую собі взагалі, молодомузці не були сонетарями; навіть найталановитіший із них, Карманський,