Ворохтаріум: літературний тріалог з діалогом і монологами - Юрій Ігорович Андрухович

— А як аудіо-книжки? Ти сам начитав якісь?

А: — Фактично всі, крім «Перверзії». Спочатку вийшли три аудіобуки: «Рекреації», «Московіада» і «Дванадцять обручів». Я їх начитував протягом тижня у Франківську. Потім повністю начитав «Лексикон інтимних міст». Щодо «Перверзії» я відмовлявся, бо не знаю, як її начитувати: вона в дуже багатьох моментах візуальна. Треба це бачити, читати очима, щоб зрозуміти, в чому фішка. До того ж вона передбачає багато всяких фокусів, інших голосів… Натомість «Таємницю» хтось, виявляється, й без мене записав. Я навіть не знав про це. Навіть моєї згоди не спитали.

— Твій досвід з «Karbido» має якийсь стосунок до літератури?

А: — Ми називаємо це літературно-музичним проектом або поетично-музичним проектом. Тобто поезія передусім. Але, скажімо, в «Абсенті» (наш третій альбом) ми базуємося на прозі. Це фактично саунд-трек до фільму, який мав би бути знятий за мотивами «Перверзії». Але цей фільм загублений, десь там втрачено плівку. Той фільм начебто ще знімали на плівку, але її загубили. А от саундтрек дивом зберігся. Ця ідея дала можливість у відповідний спосіб пофрагментувати матеріал.

— Це реальна історія?

А: — Ні, це легенда, в яку ми загорнули той проект.

— Питаю, бо може, дійсно, хтось любительські фільми знімав…

А: — Хто його знає. Але тут мав би ще заради справедливості сказати, що кожен наш проект починався з того, що я передавав карбідам тексти, з якими будемо працювати, і вони їх дуже уважно студіювали. Такого уважного ставлення до моїх текстів я від наших музикантів не пам’ятаю. Поки сам ще в роботу не ввійшов, вони вже збиралися, обговорювали, як це можна зробити, які будуть музичні рішення. Так виникали перші музичні рисунки. Тобто мої тексти мали бути їм завжди доступними польською. За винятком нашого останнього альбому «Літографії». Там звучать вірші з мого давнього циклу «Літографії старого Станіслава». І їх спеціально для цього проекту переклав польською наш басист, Марек Отвіновський. Дуже непогано, до речі, переклав. Не нахрапом, не з першого разу в нього вийшло, але так десь після третьої-четвертої редакції. Тепер ми можемо рівноцінно працювати і з українським текстом, і з польським. У попередніх альбомах використовували вже готові переклади. В «Самогоні» це були переклади Богдана Задури. В «Цинамоні» Яцека Подсядла.

— Згадалося про перверзії, про ці любительські 8-міліметрові фільми. Ніби зовсім недавно, а вже два десятки років. Юрко, ти колись думав про безсмертя, про те, що людство вже відкриває практичні перспективи?

А: — Я колись про щось таке навіть написав. У колонці для «Збруча», до речі. Тільки буде, на мій погляд, іти таким чином, що багатші зможуть собі це купити, а бідніші… Тобто ось де нарешті соціальне розшарування стане екзистенційним! Тому що дотепер увесь людський етос базувався на ідеї, що перед смертю всі рівні, і що на той світ багатства свого не забереш. Етос більшості релігій саме на цьому базується. Але безсмертя, по-перше, знецінить релігії. А по-друге, страшно навіть і думати, які від цього можуть виникнути соціальні катаклізми. Уявляєш — багаті роблять, що хочуть, і живуть вічно, а мільярди бідних помирають, бо не мають чим заплатити за безсмертя.

— А вихід буде той самий, як от у соціал-демократії на Заході, коли багатші почали через вищі податки ділитися своїм багатством з біднішими, тобто нове багатство поступово ставатиме доступним для бідніших…

А: — Поступове продовження їхнього життя, якісь вакцини чи щось таке, наприклад.

— Інакше смертні будуть масово вбивати безсмертних, прирівнювати таким чином їх до себе. Я не уявляю, щоб такий поділ людства міг довший час існувати. Але може стати, що вже наші діти будуть безсмертними?..

А: — Ми з приводу тієї колонки обмінялися з тобою листами, й ти мені ще написав, що тобі здається, ніби ми взагалі останні. Останні смертні. Не ми з тобою вдвох, а наше покоління.

— Останнє смертне покоління. Чи ти уявляєш, як усвідомлення цього вплине на людське життя?

А: — Не знаю. Мабуть, це щось таке фундаментальне — бути смертним. А безсмертя перетворить людину на щось інше. Як мені здається.

— Тобто людськість як така зникне?..

А: — Я не можу так суто теоретично уявити, як то буде в майбутньому. Тут же мусять бути враховані ще якісь параметри, так? Гадаю, що ще довший час буде неможливо запобігти вмиранню від насильницької смерті. Ми беремо лише той варіант, про який кажуть «помер своєю смертю». Оцієї «своєї смерті» мало б невдовзі точно не стати, так? Натомість усе інше, всі форми насильницької смерті зі суїцидом включно, мабуть, залишаться ще надовго актуальними.

— Як і навпаки: був же вирок, щоб забути Герострата. А ми його пам’ятаєм і постійно згадуєм, тобто в людській пам'яті він пережив тих, хто засуджував його на забуття… О, а ти чого не спиш?

Б: — Я там, за стіною, чув третє через десяте, що ви тут про безсмертя кажете. І в гарячці подумав: це ж нарешті