Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства - Тарас Лютій
У ренесансну добу меланхолію називали безумством без лихоманки. Меланхолія — це стан, у якому мислять, говорять і вчиняють абсурдно. У Новий час з цим поняттям порівнювали психічну неврівноваженість. У такій іпостасі меланхолію можна зустріти в класичних і модерних описах художньої літератури (Петрарка, Мільтон, К’єркеґор, Сартр, Чоран)[130].
У 1514 році, працюючи над «Меланхолією», Альбрехт Дюрер стежив за кометою, і це відбилося на ідеї роботи. Замість ледачкуватої, недбайливої господині, на гравюрі — жінка, що поринула в глибокі роздуми. Магічний квадрат посилює вплив на людину Юпітера та, ймовірно, охороняє від згубної дії Сатурна. Тому на голові у жінки вінок із жовтців і водяного латаття — ще один засіб вберегтися від чар затятого божества. Поруч зі сходами, на стіні, зображено терези. У часи створення гравюри Сатурн знаходився саме в сузір'ї Терезів, за рік до того поєднавшись з Венерою і Марсом. Ще з часів античності існувало переконання, що такі сходження планет є причиною появи комет. Тому комета, яку бачив і зобразив Дюрер, рухалася до того місця Терезів, де перебував Сатурн, й була продовженням символізації меланхолії. Прив’язані ключі є ознакою влади, а гаманець — багатства. Цей звичний атрибут меланхоліків означав також і скупість. Кажан втілює самотність і смуток світу, а пес уособлює тварину, що з-поміж інших найбільш обдарована інтелектом, але й більше за інших схильна до захворювання на сказ. Як іноді вважають, ключ до розшифрування напису на гравюрі потрібно шукати в творі Корнеліуса Агрипи Нетесгеймського «Про окультну філософію». Адже саме там розвивається думка про існування трьох рівнів людського генія. Перший — люди з багатою уявою: митці, поети, майстри ремісничої справи. Другий — люди, в яких розум переважає над почуттям: учені, державні діячі. Третій рівень — люди, у яких переважає інтуїція: богослови, філософи, пророки. «Меланхолія» Дюрера з атрибутами геометрії повинна належати до першого рівня, який характеризує представників ремесел і мистецтв. Ніби на доказ того, що Дюрер уважав себе меланхоліком, він зробив чарівний напис[131].
Уявлення про формування чотирьох темпераментів людини, що виникали під час розподілу всіх фізичних і психічних якостей, приписувало меланхолікам найгіршу долю. Отож, ці люди вважалися підступними, лінивими, а головне — їм нібито загрожувала найстрашніша із хвороб — безум. Але варто зауважити, що меланхолія в тодішньому мистецтві асоціювалася з мінливим характером. Схильні до депресії або ж до нестримної експресії, меланхоліки ніби балансують між двома безоднями.
Меланхолія Дюрера близька до його власного світу як до втілення прагнення знань, сумнівів, незадоволень і розчарувань. Але в німецького митця було й власне уявлення про меланхолію. В одному з трактатів про живопис він писав, що від постійних вправ розуму витрачається тонка і чиста частина крові й народжується меланхолійний дух. Можливо, на це твердження вплинули італійські гуманісти, які були переконані, що саме меланхоліки створили найвищі цінності, породжені людським розумом.
Подібне тлумачення меланхолійного темпераменту Дюрер міг зустріти у працях флорентійця Марсиліо Фічино, де, посилаючись на Аристотеля, той писав, що збудження, властиве меланхоліку, у випадку виходу за межі норми може спричинити психічне захворювання. Але, залишаючись у нормі або трохи перевищуючи її, може загострити розум і почуття[132]. Алегорія Дюрера виявляє не лише певний тип психічної конституції, а ще й якусь здатність людського розуму до самовідтворення, яка прагне на науковому рівні й у царині філософії мистецтва розкрити медіальну особливість творення.
Найбільш відомий трактат на цю тему був написаний Робертом Бертоном і називався він «Анатомія Меланхолії» (1621). Автор присвятив розвідці близько 30 років свого життя й твір налічував понад 1000 сторінок, де читач знайомиться зі всілякими видами меланхолії. Після виходу книжки Бертона меланхолія стала доволі модною хворобою в Європі. Ренесансні інтелектуали вважали, що творчість пов’язана з меланхолійним шаленством.
Історія меланхолії містить відомості про дивні уявлення меланхоліків: наприклад, що людина цілковито чи частково зроблена зі скла. «Скляні люди» уявляли себе крихкими, відмовлялися сісти, бо боялися розбитися. Вони не хотіли піддавати себе дії променів сонця, бо вважали себе олійними лампами, зробленими зі скла. Один із перших таких випадків зареєстрований у Шарля VI, короля Франції, який носив багато одягу, щоб не «розбитися». Існують зображення скляного серця, голови, руки тощо.
Меланхоліки були приречені на душевні страждання, але їм не властиві божевілля чи лихоманка маніяка. Тут шаленство межує з геніальністю. Як уже неодноразово зазначалося, ідея безтямного поета була витворена ще давньогрецькими трагіками, проте питання про зв’язок між божевіллям і геніальністю, починаючи з XIX століття, знову набуло актуальності. Шаленці поволі ставали невід’ємною частиною західного культурного ландшафту — лорд Байрон, Едґар Алан По, Ніцше, Ван Ґоґ і багато інших.
ПіслямоваЗавершуючи нашу подорож на «кораблі шаленців», ми помітили, що будь-якій культурі властиво встановлювати цілу низку табу, за допомогою яких її владні представники стараються так або інак регламентувати суспільство. Проте антропологи, вивчаючи цивілізації різного типу, знаходять альтернативні приклади ритуального регулювання психіки
