Давній порядок і Революція - Алексіс де Токвіль

З протоколів чатової команди видно, що в таких випадках уночі оточували підозрілі села, на світанку заходили до осель і затримували там визначених заздалегідь селян, причому не було й мови про якісь особливі повноваження. Людина, заарештована в такий спосіб, часто-густо довго залишалася у в'язниці, перш ніж постати перед своїм суддею, хоча едикти вимагали, аби звинувачуваний був допитаний протягом двадцяти чотирьох годин. Ця постанова була така сама формальна й дотримувалися її так само мало, як і в наші дні.

Ось яким чином лагідний уряд, який міцно тримався, день у день підносив народові кодекс злочинності, найпридатніший для часів Революції та найзручніший для тиранії. Це відбувалося безперервно, й давній порядок до кінця своїх днів давав нижчим класам це небезпечне виховання. У цьому плані навіть Тюрґо ретельно дотримувався прикладу своїх попередників. Коли 1775 року його нові хлібні закони викликали опір у Парламенті та повстання в селах, він попросив у короля розпорядження, яке, усуваючи суди, віддавало бунтарів юрисдикції польового трибуналу, «який,— оголошував ордонанс,— переважно призначався для придушення народних повстань, коли корисно є швидко показати приклад». Але цього замало: всі селяни, які йшли кудись із своєї парафії, не запасшись посвідкою, підписаною священиком та синдиком, мали переслідуватися, затримуватись і віддаватися до польового трибуналу, як волоцюги.

Щоправда, якщо в монархії XVIII століття форми правління викликали жах, то насправді покарання майже завше було помірковане. Тоді воліли вселяти страх, а не завдавати страждань; або, достоту кажучи, свавілля та насильства дотримувалися за звичкою, а за темпераментом схилялися до м'якості. Але від цього тільки зміцнювалася прихильність до такого спрощеного судочинства. Що м'якішим було покарання, то легше забувався той спосіб, у який воно робилося. М'якість вироку заступала собою весь жах процедури.

Спираючись на факти, я наважуюсь твердити, що багато з прийомів, що їх застосовував революційний уряд, мали своїми прецедентами та взірцями ті заходи, яких уживалося стосовно простих людей в останні два століття монархії. Старий порядок надав Революції багато із своїх форм, а вона додала до них тільки суворість свого духу.

Розділ VII. Про те, що політичній революції передував великий адміністративний переворот і про наслідки цього факту

Форма правління залишалася ще незаторкнутою в той час, коли більшість другорядних законів, що визначають становище окремих осіб та адміністративну діяльність, уже були скасовані або видозмінені.

Усунення цехів і їхнє часткове та неповне відновлення глибоко сколихнули всі колишні взаємовідносини між господарем і робітником. Ці взаємовідносини не тільки змінилися, а й водночас стали неміцними та примусовими. Поліційна влада господарів була знищена, а урядове опікунство — ще не влаштоване, і майстеровий потрапив у незручне й невизначене становище між урядом та господарем, не знав добре, хто з них може заступитися за нього й зобов'язаний його дисциплінувати. Цей гнітючий і анархічний стан, у якому враз опинився нижчий клас міського населення, призвів до важливих наслідків, коли народ знову почав з'являтися на політичній арені.

За рік до Революції королівський едикт потряс усі організації правосуддя; багато юрисдикцій було створено наново, безліч інших скасовано, й усі правила про розмежування різних відомств зазнали змін.

Але, як я вже сказав у іншому місці, у Франції кількість осіб, які займалися практикою правосуддя чи втіленням судових вироків, була величезною. Власне, вся буржуазія мала більш чи менш близьке відношення до судових установ. Отже, едикт ураз похитнув суспільне й майнове становище кількох тисяч родин, замінивши його чимось новим і тимчасовим. Не менше незручностей створив він і позивачам, які внаслідок цього судового перевороту навряд чи могли розшукати потрібний для них закон і компетентний суд.

Особливо ж те докорінне перетворення, якого 1787 року зазнала адміністрація в повному сенсі, не тільки внесло безлад у державні справи, а схвилювало всіх громадян навіть у їхньому приватному житті.

Я вже вів мову про те, що у фінансово-податкових округах, цебто на просторі майже трьох чвертей Франції, всі адміністративні справи кожної губернії були доручені одній особі — інтендантові, який діяв не тільки безконтрольно, а навіть без участі будь-якого дорадчого органу.

1787 року поруч із цим інтендантом було поставлено провінційні збори, які й зробилися дійсним заправилом провінції. Так само в кожному селі виборне управління посіло місце колишніх парафіяльних зборів, а в більшості випадків — і синдиків.

Законодавство, яке так дуже розходилося з тим, що передувало йому, й так різко змінювало не тільки порядок справ, а й відносне становище окремих осіб, мусило бути застосоване скрізь водночас і майже в однаковий спосіб, без будь-якої уваги до колишніх звичаїв та особливого становища провінцій: ось якою мірою об'єднавчий дух Революції вже оволодів тим старим урядом, що його Революція мала повалити.

Тоді стало зрозуміло, яку важливу роль у долі політичних інституцій відіграє звичка, й наскільки легше люди обходяться за допомогою темних і заплутаних законів, практика яких їм давно відома, ніж за допомогою простішого законодавства, яке для них нове.

За давнього порядку у Франції існували всілякі види влади, що видозмінювалися до безмежності по окремих провінціях, і жоден з яких не мав точних і добре відомих меж, тож коло дій кожного з них завше поділялося ним з багатьма іншими. Врешті-решт, однак, у справах налагодився постійний і досить зручний порядок; тимчасом як нові види влади, бувши порівняно нечисленними, ретельно розмежованими й схожими один на одного, проте, одразу ж зіштовхнулися й перемішалися між собою, утворюючи величезну плутанину й часто знесилюючи один одного.

Втім, новий закон мав велику ваду, якої самої було достатньо, принаймні попервах, щоб обтяжити його втілення: всі створені ним види влади мали колегіальний характер.

Стара монархія за всіх часів знала тільки два способи управління: в тих місцях, де адміністрація перебувала в руках однієї людини, ця остання діяла без допомоги будь-яких зборів; навпаки, там, де існували збори, як у фінансово-податкових округах або в містах, виконавча влада не доручалася нікому окремо: збори не тільки керували й спостерігали за адміністрацією, а й виконували адміністративні функції безпосередньо або за посередництвом тимчасових комісій, що призначалися ними.

А що відомими були тільки ці два способи дії, то, тільки-но відкинутий був один з них, прийняли інший. Досить дивно, що в середовищі такого освіченого суспільства, де, до речі, державна адміністрація вже з давніх-давен відігравала таку велику роль, ніколи не замислювалися над тим, щоб поєднати обидві системи й встановити, хоча й не роз'єднання, але відмінність між виконавчою владою, з одного