Українське письменство - Микола Зеров
Висновкам Чечуліна не можна одмовити певної рішучості та простолінійності, але навряд чи можна признати за ними обґрунтованість методологічну. Перш ніж говорити про перекладний характер глібовської творчості, годилося б поставити загальне питання про те, що вважати за переклад у галузі байки. В якій мірі перекладачеві вільно відступати від ритмо-синтаксичних особливостей ориґіналу, в якій йому дозволено вносити зміни в деталі оповідання, в характеристики, в побутове його тло; коротко сказати, де кінчиться переклад і починається переробка. Поки це питання не поставлено, для висновків жодного ґрунту немає. Тому, коли Грінченко, порівнявши опрацювання теми «Троєженця» у Глібова і в Гребінки, приходить до висновку, що перше з них скоріше підходить під поняття перекладу (оскільки в ньому краще збережено деталі фабульні, ритмічні й синтаксичні), ми з його висновком рахуємось; рахуємось ми і з В. Горленком, коли він, порівнявши байки Глібова з байками Старицького[541], віддає перевагу Глібову, як з погляду більшої ориґінальності, так і з погляду більшої невимушеності та «народності» мови. Порівняння дає якийсь матеріал для висновку; на остаточність же свого присуду вони не претендують. На той час Чечулін намагається розв’язати справу засобами науки, поважно й надовго. Тому відсутність ясно визначеного критерію в його оцінках особливо дає себе знати.
В якій мірі можна розійтися у визначенні перекладеного й переробленого у віршовому набутку Глібова, ми бачимо, зіставляючи висновки Чечуліна з висновками М. А. Плевака[542]. Плевако погоджується пізнати безперечний переклад з Крилова тільки в 16 випадках (у Чечуліна — 54). Переробки (залічуючи сюди і такі означення, як наслідування) — в 65 випадках (у Чечуліна — 28). Ориґінальних байок у Глібова, за Чечуліним, — 25, за Плеваком, — 26; коли ж додати 6 байок, де Плевако стоїть на порозі признання байки ориґінальною, добачаючи лиш «використання сюжету», без збереження характеристик та деталей дії, то цифри трохи зміняться: переробок 59, ориґінальних — 32[543]. Нам в наших цілях — з’ясувати відношення Глібова до Крилова в першому і другому навороті його байкарської роботи — важно відзначити, що величезна більшість байок-перекладів припадають на період 1853—1872 рр. Із загальної кількості 50 байок, на цю пору зложених, за підрахунком Н. Д. Чечуліна, перекладних — 42, перероблених — 7, ориґінальних — 1; за підрахунком проф. М. А. Плевака, сприятливішим для Глібова, перекладних — 16, перероблених — 31, ориґінальних — 3.
Отже, не вважаючи на розбіжність обох підрахунків, висновки говорять приблизно одне: майже всі ориґінальні байки Глібова припадають на другий період його роботи; перші двадцять літ від свого виступу в «Черниговских губернских ведомостях» р. 1853-го він був великою мірою (за Чечуліним, майже виключно) байкар-перекладач. Так само, не перевіряючи цифр, можна прийняти розподіл раннього глібовського доробку на дві групи: перекладів і переробок. Для перших характерні такі речі, як «Лебідь, Рак і Щука», «Дві бочки», «Жаба і Віл», «Прохожі й Собаки». Всі деталі характеристики, весь хід оповідання, навіть фразеологія в них відповідає первотворові — напр., «Та тільки хура й досі там» («Да только воз и ныне там»), «Набрешуться та й перестануть» («Полают и отстанут»). Для других характерне вигадування нових деталей, введення нових рис у характеристику. Зразком для цієї групи може служити «Охрімова свита», що відповідає «Тришкину кафтану» Крилова. У Глібова оповідна частина цієї байки значно ширша й докладніша, як у Крилова. Знаменитий «кафтан» у Крилова зовсім не описаний, у Глібова — колоритний опис: «Свита Охрімова» сама сіра, але «іззаду вусики з червоного сукна. / На комірі мережечка така, що на! / Хоч голові носити!» У Крилова зовсім не з’ясована причина Тришчиного нещастя. Глібов уважніше розробляє експозицію: дурний Охрім сам спричинився до свого лиха, носивши свиту, коли треба, коли й не треба. Веселіше розроблена і розв’язка у Глібова: цілий ряд виразів, що їх джерело у народних приповідках і яких немає в Крилова («У них, видно, жуки у голові», «Хіба мудрація велика»).
Про ідеологічне спрямування ранньої глібовської байки говорити не доводиться: воно здебільшого належить тим зразкам, які Глібов обробляє. Живих сатиричних натяків, як у Гребінки, майже немає. Характерні риси пізнішого Глібова — сентиментальний ліризм, народницька закраска, нахил до пісні і т. д. пробиваються тільки в поодиноких п’єсах, як «Горлиця й Горобець» та «Хмари». Вони вже виходять поза межі переповідницької роботи провінціального аматора, що
