Пшениченьку позабирають люди, Останеться суха стерня. А восени підкрадуться морози, На серце томлене накинеться зима, І не роса паде — поллються тихі сльози[546], Що є мов каяття, та вороття нема. («Зозуля й Горлиця»)
«Говорний» байковий вірш тут явно тяжіє до пісенного. Не маючи місця порівнювати ритми Крилова та фразове членування його байок з глібовським стремлінням від внутрішньої паузи та переступів (enjambements) до заокругленої фрази, скажемо тільки, що ці тенденції до пісенного вірша та строфи намітилися вже в перший період творчості; знати їх на таких байках, як «Горлиця й Горобець», з її напівхореїчним-напівпеонічним складом[547], або «Хмара» з її тристоповими ямбами та шестирядковою строфою:
Над селами, над нивами, Над тихими долинами Велика хмара йшла; Ні жита, ні пшениченьки, Ніякої травиченьки Дощем не полила.
В другий період творчості ця тенденція значно підсилилась: на 57 байок ми маємо відхід від канонічного різностопового ямба в 6 речах: «Коник-стрибунець» (так само як і в Крилова чотиристоповий хорей, тільки видержаніший, з поділом на чотирирядкові строфи і з перехресним римуванням), «Старець» (чотиристоповий хорей з попарним римуванням), «Вередлива дівчина», написана своєрідними п’ятирядковими, попарно з’єднаними куплетами:
Була собі Галя, (а) Дівчинонька-краля, (а) І багата і вродлива, (б) Тільки дуже вередлива, (б) Усякому зась! (в) Вона теє знала (г) І скрізь щебетала, (г) Як та пташка на просторі: (д) «На те, каже, щука в морі, (д) Щоб трусивсь карась! (в)
«Снігур та Синичка», «Дідок та вітряки» (шестистоповий ямб, розбитий на чотирирядкові строфи перехресного римування), «Перекотиполе» (з чергуванням 4-стопових та 3-стопових хореїв, при попарному римуванні). Цікаво, однак, що в останніх 25 байках, найпізніших хронологічно, ця тенденція знов не виявлена: байкар немов повертається до канонічної структури.
Ідеологія Глібова далеко не дорівнює художній вартості його апологічної поезії. Людина великої наївності, і то не художньо розрахованої, як вимагала сформульована XVIII віком теорія байки (naïveté — один із її приписів), а, так би мовити, натуральної, він був ідеологічно пристановищем всякої архаїки
