Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

що з matri є чимало санскритських термінів, які перейшли в сучасні індійські мови. Матрі-кула — материнський рід; матрі-ґріх — пологовий будинок; матрі-чакра — божества, які втілюють у собі жіноче начало; матрімата — бабуся (материна мати), матрі-пуджа — обряд поклоніння предкам напередодні весілля; матрі-пакша — рід матері, <147> родичі по матері; матрітва — материнство; матрі-бгумі — батьківщина; матрі-бгаша — рідна мова; матрі-сатта — матріархат; матрі-снех, матрі-прем — материнська любов, материнська ласка (санскр. sneh споріднене з укр. ніжність; ХРС, ІІ 361–362).

Цікаве вже згадуване чоловіче ім’я — Матрівішну, тотожне чоловічому імені Лакшмівішну. Воно допомагає пролити світло на українське прізвище Колодій і на свято колодій, відзначуване навесні. Одне з імен Вішну — Чакрадева, його складають елементи чакра+дева. Де чакра — божественний диск, атрибут і зброя Вішну й Крішни. Індійське прізвище Чакравартин, або Чакраварті, утворене від терміну на означення могутнього правителя, має слов’янський еквівалент — Коловрат (захисник Рязані від татаро-монголів — Євпатій Коловрат). Тож можна припустити, що ім’я Вішну й Крішни — Чакрадева тотожне українському прізвищу Колодій, де дій відповідає боспорському дей, хінді dev та санскритському deva — «бог». Тобто виходить, що індійські Чакрадева, Чакрадев відповідають українським Колобог, Колодей, Колодій.

Санскр. chakra — «коло», «колесо», «кружало», «круг», «диск» може означати й «сонце». Тож Чакрадева, отже, й Колодій, може ще означати Сонцебог. Грецький Аполлон — сонячне божество, як і Вішну-Крішна, він теж озброєний диском, що уособлює Сонце. А боспорські царі, особливо з династії Перісадів, шанували Аполлона. Це недвозначно засвідчують тогочасні написи. Скажімо, 180 р. до н.е. цар Перісад IV (ім’я має індійські паралелі), підніс святилищу Аполлона в Дельфах золоту таріль, яка вочевидь символізувала Сонце. Деякі з нащадків Перісадів мали ім’я Аполлон. А грецький Аполлон, індійський Ґопалан-Ґопала й український Купала тотожні не лише функціонально, їх об’єднує спільне походження й однакове значення їхніх імен — «Пастух, Цар, Охоронець землі» (детальніше див.: ТРС, 93–99). <148>

Розділ III. МІФ І КОМЕНТАР
Місяць-Чандра й Зірка-Тара

Чандру-Місяця творець світу Брахма настановив володарем над планетами й зірками, тваринами й рослинами. Чандра посвятився на престол і став царем. Та потім запишався своєю вродою, славою і владою. Дійшло до того, що навіть у наставника богів Брихаспаті він викрав його дружину, прекрасну Тару. Як не просили Чандру боги й сам Брахма повернути жінку чоловікові — той не відпускав її. Шукра, наставник асурів і вічний суперник Брихаспаті, став на бік Чандри. Боги на чолі з Індрою заступилися за Брихаспаті.

І почалася між богами й асурами війна за красуню Тару. Божественну рать очолив Рудра, асурську — Шукра. Битва між могутніми супротивниками була така люта, що Земля стрясалася до самісіньких глибин. І Земля, не на жарт налякана, почала благати Брахму припинити страхітливу січу. Тоді Брахма звелів Рудрі й Шукрі замиритися, а Індра звільнив Тару й повернув чоловікові.

Жінка повернулася додому вже вагітною, тож невдовзі народила сина. Кожен, Чандра й Брихаспаті, вражені його вродою, хотіли мати його своїм сином. Щоб залагодити їхню суперечку, боги звернулися до молодої матері:

— Таро, скажи нам, хто насправді батько цього чудового сина?

Але жінка мовчала, ніяково потупивши погляд. Ніхто не міг добитися від неї бодай слова. Тоді до неї підійшов сам Брахма:

— Скажи ж, доню моя, чий це син — Чандри чи Брихаспаті?

— Чандри! — ледь чутно прошепотіла Тара.

Чандра невимовно зрадів, почувши це. Він назав сина Будга, тобто Мудрий, Брахма ж зробив його владикою однойменної планети. Тара лишилася з чоловіком, а Чандра взяв у дружини 27 прекрасних доньок бога-отця Дакші — 27 сузір’їв місячного неба. Найчарівнішою з них була Рохіні, і вона стала улюбленицею Чандри. Він знав тільки її, а інших дружин наче й не помічав. Ображені його неувагою, ті прийшли до батька:

— Таточку, зроби так, щоб він усіх нас однаково любив.

Дакша закликав до себе зятя й дорікнув йому:

— Не годиться виділяти котрусь із дружин, треба з усіма ладнати й усіх шанувати. Тоді не буде ніяких нарікань. <151>

— Гаразд, я всіх шануватиму, — пообіцяв Чандра.

Але чинив і далі, як раніше. І невдоволені доньки знову прийшли до всесильного батька:

— Таточку, він не відходить від Рохіні, знає тільки її! Як же нам терпіти таку зневагу! Ми лишимося тут, не повернемося до нього.

Дакша ще раз закликав зятя, і той знову пообіцяв любити всіх дружин. Ті повірили йому й повернулися додому. Але нічого не змінилося. Утретє мусили йти доньки зі своїми жалями до батька:

— Він і далі нехтує нами! Зарадь же чимось, таточку любий!

І розгніваний Дакша наслав на Чандру недугу — той почав марніти. Слабшало його світло, темнішали ночі, в’янули трави й спадали з тіла живі істоти. Небожителі кинулися до Чандри:

— Що з тобою діється, Чандро? Раніше ти висявав своєю красою — де ж тепер вона поділася? Чому ти все хирієш?

Чандра розповів їм про покару тестя, і боги подалися до Дакші:

— Змилуйся над Чандрою, зніми з нього свій прокльон! Від нього майже нічого не лишилося! Все живе марніє разом із ним, і ми теж. А якщо ми переведемося на ніщо, то що ж тоді буде зі світом?

Зласкавившись, Дакша мовив:

— Я зніму з нього прокльон, але не весь — віднині він то повнітиме, то худнутиме. Тож нехай Чандра піде на берег Сарасваті й там, де вона впадає в море, зануриться в її води і змиє свій гріх.

Чандра так і зробив: пішов до моря, омився в священних водах Сарасваті і очистився від гріха. І