Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

Чандрабгаґа тотожна Аsikni «Ріґведи», Аkesines Арріана, Santabaga або Sandabal Птолемея. Утворена злиттям річок Чандра й Бгаґа «Маркандея-пурана» знає дві річки з такою назвою (72–73). Інша назва — Чандріка.

Чандраваллі — за 45 миль на південний захід від Брахмаґірі — «Гори Брахми» в Південній Індії (146).

Чандраваса — «Чандроосельна», «Чиє житло — Місяць». Ріка.

Чандраваті — «Чандровиця» (санскритський суфікс vati тотожний українському суфіксу виця, особливо в назвах). 1) Давнє місто, яке дехто ототожнює з Sandrabatis Птолемея. Руїни міста можна бачити миль за чотири на південний захід від дороги на Абу (Раджастхан, Центральна Індія); 2) місто на лівому березі Ґанґи неподалік Бенареса (Північна Індія; 312, 73).

Чандраґірі — «Чандрогора», «Місячна гора». Пагорб у відомому джайнському місті Шравана-Белгола біля міста Майсор (Південня Індія). У давні часи був відомий як Deya Durga — «Богиня Дурґа» (146). <160>

Чандрадвіпа — «Острів Чандри», «Місячний острів».

Чандракута — «Чандровершинна», «Місяцесяйна вершина». Священна гора в Ассамі (Східна Індія).

Чандрамала — «Місяцевінкова», «Вінок Місяця». Ріка.

Чандранатха — «Чандроцар». Улюблена гірська вершина Шіви в Бенґалії (Східна Індія). За переказами, саме тут упала права рука Саті, дружини Шіви, відрубана диском-чакрою Вішну. На вершині стоїть храм Шіви (215).

Чандрапура — «Чандропіль». Ідентифікується з нинішнім Чандпуром (Чанд — сучасна форма санскр. Чандра, Чандр) на південь від Сівані й на захід від р. Вен-Ґанґа (Центральна Індія; 312).

Чандрапурі, або Чандрікапурі — 1) джайнська назва міста Шравасті, важливого торговельного, культурного й релігійного центру Північної Індії. Тут народилися два джайнські тіртханкари-спасителі (125); 2) ототожнюється з Чандрачі-Мет (Західна Індія). <161>

Посеред землі на горі Сумеру, яка вершиною сягає неба й довкола якої обертаються зірки й планети, зібралися колись боги на раду: як позбутися дошкульних навіть для богів недуг і старості. Довго думали вони, аж урешті бог Вішну мовив:

– Ідіть зі своїми старшими братами асурами до великого океану, гуртом сколотіть його й добудьте амріту — трунок безсмертя.

Боги замирилися з асурами — своїми вічними супротивниками, пообіцявши чесно поділитися амрітою. За мотуз слугував змій Васукі, за колотівку — гора Мандара, що здіймалася в небо й входила в землю на однакову висоту й глибину. Черепаха, що тримає на собі світ, спустилася на дно, їй на панцир поставили низ гори, а гору обкрутили змієм. Асури взялися за змія від голови, а боги — від хвоста, й почали розкручувати гору, сколочуючи океан. Спершу океанські води, змішані з соками трав і дерев, стали молоком, потім сметаною і наостанок — маслом. Коли боги й асури вже добряче стомилися, на поверхні виринув Місяць, а за ним у білих ша<161>тах постала Лакшмі, богиня щастя й краси — вона одразу пригорнулася до грудей Вішну. Потім з’явилися прекрасна діва Рамбга, ватажкиня апсар-русалок і Сура, богиня хмільних напоїв, яку боги прийняли, асури ж — ні. Тому богів-девів відтоді ще зовуть сури, а їхніх суперників — асури, не-боги.

За ними постали з океану білі кінь Уччхайшравас і слон Айравата, чарівна корова Сурабгі — сповнювачка бажань, чарівне дерево паріджата, коштовний камінь каустубга, мушля й булава. Останнім вийшов із Молочного океану Дганвантара, бог лікування і зцілення — він тримав у руках чашу з амрітою, напоєм безсмертя. Боги й асури кинулися до неї, щоб запопасти собі. Тоді Вішну обернувся неземною красунею і рушив до асурів. Ті, вражені, забули про все, а коли схаменулися, було вже пізно. Вони кинулися за богами навздогін, щоб відібрати амріту силою, але марно. З розпуки й скрухи асури забилися під землю й на дно океану.

А 14 коштовностей (чатурдаса-ратнам), добуті з Молочного океану, боги розподілили між собою. Півмісяць прикрасив зачіску Шіви. Чарівне дерево, білі кінь Уччхайшравас і слон Айравата дісталися Індрі, чарівна корова — семи мудрецям-ріші, що уособлюють на небі Велику Ведмедицю. Русалка-апсара Рамбга піднеслася до небесних музик — ґандгарвів. Лакшмі, морська мушля, булава й коштовний камінь каустубга дісталися Вішну, на пораду якого й добули амріту (МДИ, 68–72).

У давньоіндійській міфології Сура — персоніфікація хмільного напою, інше ім’я її — Сурадеві, «Сура-богиня». Або Варуні, «Варунина» — дочка або дружина Варуни, бога світоладу й моря, покровителя воїнського стану й царської влади, тотожного слов’янському Дажбогу, грецькому Посейдону, скіфському Тагимасаду й іранському Ахурамазді (детальніше див.: ТРС, 68–81). Сура також — «бог» (пор. протиставлення сура: а-сура — бог: не-бог).

Асури — нащадки мудреця Каш’япи та його дружин Діті й Дану, через що, за матерями, вони — дайтьї і данави. Данави ж — інша назва ядавів, племені Крішни та його старшого брата Баладеви, імена яких рясно відбиті на українському терені. Баладева, як і його плем’я, неабияк полюбляв спиртне, через що й звався Мадгупрія — «Медолюб». Саме надуживання спиртним, за «Махабгаратою», і призвело ядавів до загибелі — вони перепились і перебили один одного. Ядави ж тотожні літописним ятвягам, які й собі мають назву дайнови. У «Ріґведі» терміном асура означали всемогутніх Індру й Варуну, <162> а в іранській «Авесті» — Ахурамазду, верховне зороастрійське божество, ім’я якого означає «Асура Мудрий» (інд. asura = іран. ahura, інд. soma = іран. haoma, інд. sura = іран. hura). Одним з імен Індри є Сурапрія, яке воліють тлумачити як «Улюбленець богів», «Боголюб». Проте Індра був неперевершеним любителем соми, а сома й сура часто ототожнюються. Тож імовірніше буде тлумачити його ім’я Сурапрія як «Суролюб», у руслі ще одного його імені — Сомапрія, «Сомолюб» й імені Баладеви — Мадгупрія, «Медолюб».

Сура вважалася асурським напоєм, а сома — девівським, божественним. Жрецька традиція визнає вживання сури тільки при воїнських обрядах. Одноденний воїнський обряд ваджапея (санскр. peya = укр. пій у словах водопій, напій) передбачає колісничні перегони й пиття