Варвар у саду - Збігнєв Херберт
Чудово усвідомлюючи суть вчинених політичних помилок, у яких не було їхньої вини, тамплієри ведуть переговори з Дамаском. Довідавшись про це, Людовік IX вдається до жорстких дисциплінарних заходів, у тому числі відставки гросмейстера ордену та вигнання тих, хто намагався укласти угоду без відома короля.
Високий Трибунале, ці три окремі, але істотні епізоди, мабуть, виразно ілюструють стан постійної загрози тамплієрам, накопичення непорозумінь, численних принижень і щоразу наново плетеної павутини інтриг, де вони заплутувалися щоразу безнадійніше.
Єдина втіха, що храмовники завжди користувалися прихильністю пап, які в низці суперечок рішуче ставали на їхній бік. Проте врешті вони втрачають і цю опору.
Маршал тамплієрів Етьєн де Сісей 1263 року був викликаний до Рима і позбавлений своїх функцій. Якщо вірити хроністові Жерару де Монреалю, цього разу йшлося про якусь амурну справу, голосне і компрометуюче суперництво за кохання певної прекрасної дами з Акри.
Останній акт драми розпочався 5 квітня 1291 року саме у цьому місті. Порт Акра борониться два з половиною місяці. Ситуація хрестоносців безнадійна. Хоча вони могли легко покинути фортецю, проте частина монахів-лицарів на чолі з гросмейстером ордену Ґійомом де Буажо залишаються захищати безнадійні позиції до кінця. Акра потопає під навалою штурмуючих. Королівство хрестоносців припиняє існування.
Високий Трибунале! Після цього надто довгого, втім необхідного вступу оборона переходить до суті справи, а саме до процесу над тамплієрами (на чолі яких стояв у ті часи гросмейстер Жак де Моле), розпочатого онуком Людовіка IX, французьким королем Філіпом Красивим. Його влада твердої руки вирізнялася майже модерним етатизмом, і слушно історіографи вважають його прототипом європейського самодержця. Численні війни, які він веде, вичерпують державну скарбницю. Знаменною рисою володарювання Філіпа Красивого є серія глибоких економічних криз. Мало не від миті свого вступу на престол Філіп опиняється у гострій суперечці з папським престолом, що скінчилася, як відомо, авіньйонським полоном папи. Ці елементи політики короля відіграли вирішальну роль у процесі тамплієрів.
Він був улаштований, Високий Трибунале, щоб вилучити з держави незалежну від неї автономну силу. Він був улаштований, аби — не завагаймося вжити цього слова — загарбати майно ордену. Він був улаштований, по-третє, задля того, щоб тамплієри, третя, до того ж міжнародна, сила, не виступили у боротьбі короля проти папи у ролі союзника Ватикану. Ми спробуємо довести, що релігійні, моральні та ідеологічні закиди були тільки димовою завісою, за якою крилися політичні мотиви цієї операції.
Попри втрату маєтків у Єрусалимському Королівстві, орден був потугою, з якою мусив рахуватися кожен тверезо мислячий суверен. Двадцять тисяч озброєних тамплієрів становили силу, котра могла вирішити результат не те, що битви, — війни. Їхні маєтності та замки розташовувалися не лише у Франції, а й в Італії, на Сицилії, у Португалії, Кастилії, Араґоні, Англії, Німеччині, Чехії, Угорщині, навіть у Польщі, де вони утримували два командорства та стали бойовими спільниками Генріха Побожного під Леґніцею. Проте особливо важливими були два осередки: Кіпр — стратегічний центр і плацдарм на Сході, та Париж — політичний центр.
У столиці Франції оточена муром дільниця тамплієрів була справжнім містом у місті, з окремою юрисдикцією, адміністрацією і правом притулку для біженців. Ставлення Філіпа Красивого до папства зрозуміле й позбавлене і тіні вагань. На булли, які пролітають над головою «нашого дорогого сина», всі ті сповнені умовлянь Ausculta fili[71], він дивиться як на дивних птахів із іншої епохи. Ультиматум Римського Собору 1302 року має лише той наслідок, що король скликає Генеральні Штати, які «іменем народу» схвалюватимуть його політику. Що значить теорія двох мечів для того, хто довіряє одному, а саме тому, котрий тримає у власних руках? У відповідь на церковне відлучення Філіпа, до якого вдався Боніфацій VIII, король відправляє до Італії свого посіпаку Ґійома де Ноґаре з наказом силоміць притягнути папу до Франції.
Як ставилися тамплієри до Філіпа? Прокурор сказав, що відомі численні приклади того, як люблять влаштовувати змови відставні офіцери (саме так можна окреслити ситуацію ордену після падіння Єрусалимського Королівства). Тим часом факти свідчать про їхню далекосяжну лояльність до французького монарха і про те, що принаймні фінансово, проте дуже щедро, вони підтримували його починання. Нічого не віщувало конфлікту, немає жодних застережних сигналів, але в гроні найближчих королівських радників визріває план нападу. Того ж року, коли король декларує «нашу щиру і повну прихильність» до ордену, трапляється оказія, щоб знайти необхідний привід для початку афери. Високий Трибунал, мабуть, здогадується, що йдеться про донос.
Отож, на початку 1305 року флорентієць, якийсь Нофо Деї, додаймо — кримінальний злочинець, складає у в’язниці свідчення. Він звинувачує тамплієрів у віровідступництві й лихих звичаях. Окрім того, король гарячково збирає інформацію від вигнаних із ордену братів. На замки й оселі тамплієрів вирушає армія шпигунів.
Тоді ж, утім, без зв’язку з будь-якими доносами, новий папа Климент V пропонує об’єднати орден тамплієрів із орденом госпітальєрів. Ішлося про те, щоб згуртувати сили перед новим хрестовим походом, який усе ніяк не міг відбутися і так ніколи й не відбувся. Гросмейстер Жак де Моле відкидає цю намову. Можна припустити, що вирішальним мотивом була не стільки гордість, як труднощі погодження різних статутів. Цей крок мав трагічні наслідки.
Коли ми замислимося, Високий Трибунале, над процесом, початим проти тамплієрів, то побачимо, що Філіп Красивий не керувався винятково холодним розрахунком, одначе, в його ставленні до ордену був елемент автентичної пристрасті. Це, щоправда, психологічний момент, але неабиякий. Спробуймо його пояснити.
Зрештою, на початку 1306 року, після третьої девальвації, паризький le petit peuple[72] повстає. Маніфестації сягають таких розмірів, що заскочений небезпекою король утікає разом із
