Мистецтво і життя. Збірник - Андре Моруа
Правду кажучи, ті, хто у наші дні має великий вплив на молодь, також не здаються.
Три заповіді
Три приклади — Сент-Екзюпері, Мальро, Камю[148] — дають деяке уявлення про роль письменника у сучасному світі. Передусім ця роль та сама, що й за всіх часів. Мистецтво дає життю взірці, уяві — стимул, розуму — порядок. Велика книга сьогодні, як і вчора, лишається для читача книгою примирення з самим собою і зі світом. «Шаноблива імітація піднесених миттєвостей» може піднести найслабшу людину над самою собою. Підтвердити вам прикладами з текстів? Єпископ Мірієль на перших сторінках «Знедолених», П’єр Безухов, який повертає до життя Наташу, лікар-атеїст Деплен, який замовляє заупокійну месу по бідному овернцю, котрому він стільки зобов’язаний. Це благотворна література. Звідси зовсім не випливає, що письменник повинен малювати лише піднесені моменти. Такі моменти завдячують своєю красою тільки контрасту з жахами, які панують навколо. Твори Достоєвського, Моріака, Грема Гріна[149] протиставляють безцінність світу духовного недосконалості світу реального. Світлі плями особливо виділяються на чорнильно-чорному тлі. Крізь надмірність страждань пробивається благодать.
Письменник — як митець — повинен дотримувати трьох заповідей: він зобов’язаний говорити правду, він зобов’язаний прагнути прекрасного, він зобов’язаний захищати свободу, бо без свободи немає правди. Вплив літератури на мораль очевидний і тепер, коли мистецтво так поширюється в масах, цей вплив сильніший, ніж будь-коли. Але здійснюється він з допомогою глибокого втілення суперечностей, завдяки очищенню пристрастей і незмінній справедливості митця по відношенню до персонажів. Письменник не повинен говорити: «Полюбіть американців, англійців, росіян». Його обов’язок — намалювати справжніх американців, справжніх англійців, справжніх росіян, з їхніми доброчесностями і вадами. І намалювати їх так, щоб вони стали зрозумілими якнайширшому колу читачів.
Прекрасні твори минулого писалися не для того, щоб вразити еліту, а для того, щоб схвилювати читача на всіх рівнях суспільства. Гамлет, Дон-Кіхот, батько Горіо, Анна Кареніна залишаються персонажами, добре зрозумілими. Література, що прагне здійснити технічні фокуси, втрачає багато із своєї колишньої життєвості, вона втрачає також владу над сучасним суспільством і суспільством майбутнім. Ця дегуманізація літератури відкинула чимало людей, які жадають емоцій, до візуальних форм мистецтва. Діккенсом двадцятих років нашої епохи став Чарлі Чаплін. Важливо, як говорить англієць Прістлі[150], побачити не сховану від нас частину Місяця, не зв’язану з нашим життям, важливо побачити сховану частину нашої власної свідомості, повернувши нам тим самим прості і насущні цінності, проголошувані першими великими майстрами Заходу — Шекспіром і Рабле, Сервантесом і Монтенем.
Я не вимагаю від сучасного письменника, щоб він обов’язково належав до якої-небудь партії або секти; я прошу його бути милосердним і допомагати людям розуміти одне одного. Віктор Гюго, виступаючи 1878 року на Міжнародному літературному конгресі, вигукнув: «Панове, один з римлян уславився тим, що у нього була нав’язлива ідея, він говорив: «А все ж таки Карфаген має бути зруйнований!»[151]. У мене теж є ідея, яка переслідує мене невідступно, ось вона: «А все ж таки ненависть повинна бути зруйнована». Коли у літератури, створеній людьми, є мета, то тільки ця».
Тепер це так само справедливо, як і за часів Віктора Гюго. Сучасний письменник, завдяки масштабам своєї аудиторії, стає більш ніж будь-коли послом розуму у цілому світі. Наші молоді побратими по перу щасливці! На їхню долю припала неповторна удача. Хай вони лише уявлять собі ці мільйони читачів, що схилилися над їхніми книжками в усьому світі, мільйони глядачів, старих і юних, які щовечора дивляться на екрани телевізорів. Тоді вони усвідомлять свою владу і свій обов’язок. Від них залежить, чи буде світ через двадцять років щасливим або зруйнованим. Хай вони збуджують почуття, які зближують людей. Щодо мене, то я, завершуючи мій довгий літературний шлях, буду з надією, з любов’ю стежити за їхньою боротьбою і перемогами.
Слову дано багато…
Чехов якось сказав: «Ви хочете, щоб я, зображаючи конокрадів, говорив би: крадіжка коней є зло. […] Хай їх судять присяжні засідателі, а моя справа — показати тільки, які вони є». Він мав рацію. Моральні оцінки автора можуть лише зіпсувати мистецький твір, роман або драму. Легко зрозуміти чому. Читач або глядач шукає у мистецькому творі свого роду притулок, де б він міг відчути себе вільним від обов’язку діяти і судити. Отже, жодної явної моралі.
Але це зовсім не означає, що мистецький твір не містить прихованої моралі. У автора є певна концепція світу, яка розкривається через події і героїв. Толстой не говорить у «Війні і мирі» або в «Анні Кареніній», що ось такий спосіб життя є аморальним, але П’єр Безухов, але Левін говорять це. У самого Чехова були моральні принципи, які нам добре відомі. Він виражав їх прямо у своїх листах і непрямо — у своїх п’єсах.
Це факт, що після читання великого роману або вистави прекрасної п’єси ми стаємо ніби кращими і почуваємо себе очищеними. Ми зазнали пристрасті: ми усвідомили, що час стирає все на світі, ми побачили, які нікчемні наші маленькі щоденні нещастя у зіставленні з безмежністю подій і трагізмом великих страждань. Ми навчилися визнавати в інших людях своїх братів. Не думаючи про мораль, ми стали моральнішими.
Але хіба можна це сказати про сьогоднішню літературу? Безумовно, і в наш час є автори, спроможні створити всебічну картину дійсності, які виховують читача і роблять його кращим, не звертаючись до уроків моралі. Але існує надто багато письменників, які, здається, знаходять особливого роду похмуру радість у тому, щоб принижувати людину і показувати сцени насильства і ганьби. Вони малюють фізичне кохання, у чому я не вбачаю нічого поганого, але при цьому замовчують почуття, які становлять його кращу частину, а це вже брехня.
Головне ж, вони прагнуть прищепити абсолютно песимістичну філософію. «Світ абсурдний», — говорять вони. Що це значить? Світ такий, який він є. Сам по собі він позбавлений волі. Роль людини у тому й полягає, щоб розібратися у фактах, пропонованих їй життям, організувати їх і побудувати справедливіший світ. Безумовно, природа позбавлена «моральності», безумовно, у лісах водяться дикі звірі, а у містах зустрічаються жорстокі люди; безумовно, природа створює безладдя, а не порядок. Залишіть їй ділянку землі — природа перетворить її на джунглі. Тільки людина
