Мистецтво і життя. Збірник - Андре Моруа
Коротше, я вважаю, що письменник, як у минулі часи, так і сьогодні, може бути єдиним у двох іпостасях. З одного боку, це — письменник-політик, який полемізує: Гюго у «Наполеоні Малому», Шатобріан у «Буонапарте і Бурбонах», Золя у «Я звинувачую!», — і твори цього роду по-своєму прекрасні, оскільки пристрасть надає тут стилеві жару. Письменник впливає на суспільство, і на його совісті зробити цей вплив облагороджуючим і плідним. Але, з другого боку, він митець, який очищає і вгамовує загальні, у тому числі і власні, пристрасті, підіймаючись над сутичкою. Марсель Пруст, пристрасний дрейфусар, неупереджений, коли описує «справу» у своєму романі. Гюго на перших сторінках «Знедолених» підноситься до великодушності єпископа Мірієля. Шатобріан у «Замогильних записках» прощає і Наполеона, і себе самого, і свій час. Ось найбільше мистецтво, ось справжнє естетичне переживання, ось очищення пристрастей, і так було за всіх епох. Саме в цьому неминуща цінність мистецтва, це — мета, яку повинен ставити перед собою письменник «сучасний», як ставили її письменники минулого. Але вона вимагає від митця рідкісної величі.
* * *
Політик проводить свою боротьбу, і коли він веде її, не вдаючись до негідних вчинків, талановито, я йому аплодую. Завдання митця — створювати цінності. І у наші дні письменник тут нерідко опиняється у скрутному стані, а то й навіть у безвиході. Багато сучасних авторів змальовують абсурдність людської долі. Велике відкриття! Його зробили вже Паскаль і Монтень. Але Паскаль пропонував свій засіб порятунку — віру. Монтень свій — мудрість. Сьогодні серед письменників чимало таких, які ніби зареклися змальовувати вічні позитивні цінності, сталість людських почуттів. Вони описують тільки порожнечу існування і марні силкування жалюгідних людських істот знайти забуття в еротиці і пияцтві. Читачі майбутніх століть будуть здивовані. «Чи можливо, — скажуть вони, — щоб люди настільки впали у відчай?» Коли наші нащадки підуть у своїх дослідженнях глибше, вони, безумовно, знайдуть у нашій історії цинізм і жорстокість, але відзначать також, що поборники цього песимістичного мистецтва, цього чорного театру рекрутувалися здебільшого серед багатих нероб, у країнах, де суспільство досягло високого ступеня добробуту і було відносно щасливим.
Багаті нероби, а також молодь, яка ще не почуває відповідальності, можуть насолоджуватись естетичними емоціями, котрі збуджують у них чорний театр, неясні фільми і безсюжетні романи, тому що цих людей, досить байдужих, цікавить чиста форма. «Ну, а широка публіка?» — запитають себе наші правнуки. «Що читала широка публіка? Чого вона жадала?» Правду кажучи, широка публіка бажала того ж, як і завжди, — вона поглинала зовсім іншу їжу. Разючою особливістю сучасного світу є співіснування у ньому двох культур: культури масової і тієї, яку прийнято називати «елітарною». Розвиткові масової культури сприяли нові технічні засоби інформації і розповсюдження: дешеві кишенькові видання, радіо, телебачення, кіно. Ця культура потребує величезної аудиторії і прагне бути універсальною. Найдивніше, що це їй вдається. Прекрасний фільм користується успіхом у Римі, як і в Нью-Йорку, у Токіо, як і у Дакарі. Книжка у той самий день видається тридцятьма мовами. Видавці працюють у масштабах планети. Ніколи ще художні шедеври не мали такої величезної аудиторії.
Однак ця гігантська культурна індустрія спочатку вжахнула сучасного письменника. «Мої ідеї, — говорив він, — буде профільтровано продюсерами, по них пройдуться своїм котком техніки. Що від них залишиться?» Диво у тому, що дещо все ж таки залишається. Масова культура, безумовно, несе чимало сміття, але вона поширює при цьому також і прекрасне. Інакше і бути не може. Заповітні потреби людей лишилися старими. Щоб зацікавити глядачів, щоб втримати аудиторію, давши їй потрібну порцію поезії і величі, без яких люди почувають себе нещасливими, масові засоби інформації не можуть довго обходитись без творчої вигадки. Вульгарними видовищами можна привернути увагу на якийсь час декого, але не завжди і не всіх. І тут елемент шоку відіграє корисну роль. Фільм, зроблений у новій манері («Дорога», «Хіросіма, любов моя», «Марієнбад»), матиме більший успіх, ніж фільм банальний. І у дешевих кишенькових виданнях на визначних письменників попит більший, ніж на авторів посередніх.
Масова культура надає сучасному письменникові небувалих можливостей формувати людину. Технічний прогрес збільшив і надалі все збільшуватиме години дозвілля. Цей вільний час заповнюватиметься читанням і видовищами. «Масова культура, — пише Едгар Морен, — захоплює зону, звільнену від праці, свят, домашніх турбот. Скасування великих цінностей породило цінності великої порожнечі…» Не маючи потреби заробляти свій хліб у поті чола, усе більша частина людства вдається до розваг. Свідомість величезної кількості людей на всій планеті зміниться під впливом книжок, театру, кіно. Уже тепер відчутний вплив наших західних цивілізацій на народи, які раніше були йому непідвладні. Культурна індустрія адресується усім класам, усім країнам. Подібно до того як універсальні магазини пропонують покупцеві готовий одяг, позначений маркою найвідоміших майстрів кравецького мистецтва, масова культура залучає до своєї орбіти талановитих митців. Які можливості відкриваються для наших письменників! Так, які можливості, коли тільки у нас за душею є щось велике, яке ми можемо принести людям.
У цьому ж і вся проблема для сучасного письменника. Коли він не має що запропонувати, крім відчаю або системи гедоністичних цінностей, пожадливі уми метнуться шукати поживу в іншому місці. Але треба сподіватись, що в літературі, яка стала світовою, проб’ється, подолавши відразу до життя і тоскний страх перед ним, джерело розуміння, жалю і любові. Це неправда, що молодь цікавиться лише бездумними розвагами. Подивіться, який успіх у всьому світі має драматургія Чехова — «Дядя Ваня», «Три сестри», «Чайка». Хто знає, чи не здійснюється зараз завдяки чудесам науки «якась мутація — чи не створюється нова людина»[147]. Допомогти цій новій людині народитися — наш письменницький обов’язок.
Наш обов’язок — допомогти читачеві бачити у кожній людині людину. Те, що дістало назву концентраційного табору, це земне пекло, де було узаконено жорстокість, тортури, вбивство, — усе це стало можливим тільки тому, що звірячі доктрини не визнавали однакової цінності людської особистості, рівності людей усіх країн, усіх рас. Роль романіста, драматурга, кінематографіста — дати відчути цю єдність людства. Наші кращі читачі — це скромні люди, які працюють, кохають, страждають і намагаються зрозуміти. Вони звертаються до книжок не для того, щоб захоплюватись тією або іншою технікою письма, — вони шукають там
