Метаморфози - Публій Овідій Назон
669 Не вгомонились, однак, і беруть те на глум Ематіди,
670 Знову, меткі на язик, намагаються галас підняти,
671 Руки витягують знов, та нараз почало пробиватись
672 Пір'я з-під нігтів у них, за хвилину — оперились плечі,
673 А через мить одна в одної бачать, як рот костеніє,
674 Дзьобом стає, і новітні птахи появляються в лісі.
675 Хочуть ударити в груди себе, та, змахнувши руками,
676 Висять в повітрі уже, лісові балакухи — сороки.
677 Не покидає цю птицю й тепер балакливість колишня:
678 До хрипоти без кінця все скрекоче вона та скрекоче.
Книга шоста
1 Слухала пильно Трітонія оповідь цю й похвалила
2 Вміння сестриць Аонід, а також їх гнів справедливий.
3 Далі подумала: «Мало хвалити — хай нас тепер хвалять!
4 Тож не дозволимо й ми божеством легковажити нашим».
5 Тут і згадалась їй доля й діла меонійки Арахни.
6 Чула, що та не поступиться їй у мистецтві прядіння.
7 Славу не місцем вона здобула і не родом високим,
8 Тільки мистецтвом своїм; а батько її, колофонець
9 Ідмон, фокейським забарвлював пурпуром вовну пухнасту.
10 Мати ж у неї померла, що теж була з простого люду,
11 Мужу своєму до пари. Дочка, проте, їхня старанням
12 Славу собі здобула по лідійських оселях, дарма що
13 В домі родилась малім і в малих оселилась Гіпепах.
14 Щоб до чудової праці приглянутись, часто до неї
15 З Тмолу свого, виноградом порослого, німфи спускались.
16 Часто вони покидали Пактол свій, на хвилі багатий.
17 Любо дивитись було не лише на готову тканину,
18 А й на ткання — насолоду чималу й мистецтво давало:
19 Бо вона вправно звивала в клубки ще непрядену вовну,
20 То, пробігаючи пальцями, часом її розпушила
21 Так, що ставала вона, мовби піна, мов хмарка на небі;
22 То веретеном, мов дзиґою, фуркне, а то вже й узори
23 Голкою тонко кладе: як-не-як — вихованка Паллади.
24 Не до вподоби це їй: не Палладі, мовляв, мене вчити,
25 Хай до змагання стає — що завгодно даю під заставу!»
26 Образ бабусі приймає Паллада, вибілює скроні,
27 Палицю в руку бере, слабосилого тіла опору,
28 Й так починає: «Не все, що приносить нам старість повільна,
29 Йде лиш на шкоду, є й корисне: більшає досвіду з віком.
30 Раду мою пошануй. Серед смертних найвищої слави
31 Прагнеш зажити мистецтвом своїм — обробленням вовни.
32 Та до богині рівнятись не смій і за слово зухвале
33 Слізно прощення благай — і благальниці вибачить радо».
34 Скоса поглянула та на бабусю, й, роботу відклавши,
35 Руку, було, підняла, й, на лиці не ховаючи гніву,
36 Слово таке, спохмурніла, Палладі прихованій мовить:
37 «Розуму брак тобі, видно, ще й старість його притупила.
38 Йде лиш на шкоду життя надто довге. Свої настанови
39 Прибережи для дочки, якщо маєш її, чи невістки.
40 В мене своя голова на плечах; не гадай, що навчанням
41 Ти домоглася чогось — при своїй залишаюся думці.
42 Чом не приходить сама? Чи боїться зі мною змагатись?»
43 Їй же богиня: «Прийшла!» — відмовляє,— і вже не бабуся —
44 Знову Паллада ясна. Молодиці мігдонські та німфи
45 Ревно шанують її. Лиш Арахна бундючиться далі,
46 Тільки рум'янцем взялась: по лиці мимоволі розлившись,
47 Він непомітно погас. Так повітря погожого ранку
48 Вмить спалахне багрецем, як лише заясніє зірниця,
49 Й стане блідавим нараз, коли сонце з-за обрію зрине.
50 Все ще гордиться вона і в безглуздому прагненні слави
51 Занапащає себе. А дочка Громовержця, намарно
52 Не витрачаючи слів, — розпочати змагання готова.
53 Врешті, одна проти одної дві розмістились майстрині.
54 Вже на верстати легкі вони швидко основу напнули.
55 Держить основу навій, гребінець — поділив її навпіл.
56 Ось між зубцями й утік просилили; вже пальці грайливо
57 Перебирають його, а коли між нитками основи
58 Він промайне — пробивають його тоді бердом зубчатим.
59 Ткалі обидві спішать. Під грудьми підіп'яли свій одяг,
60 Діло горить у руках; захопившись, не чують утоми.
61 Тканка з-під рук їм пливе — пурпурова, котра побувала
62 В тірськім котлі, пробігають по ній миготливії тіні.
63 Іноді так при дощі, коли промінь крізь нього прорветься,
64 Райдуга весь небосхил велетенським охоплює луком.
65 І, хоч вилискують барви на ній тисячами відтінків,
66 Оком між ними не вловиш межі. Так і тут: усе іншим
67 Кольором грає узір, хоч лягають нитки однобарвні.
68 Щирого золота нитка слухняно вплітається в тканку.
69 Нитка по нитці — й повість стара постає на тканині.
70 Ось на твердині Кекроповій виткала пагорб Маворта
71 Діва ясна й щодо назви його суперечку прадавню.
72 Ось і дванадцять богів обабіч Юпітера-батька
73 Зводяться гордо на кріслах високих, і кожного легко
74 Можна з обличчя пізнати. В Юпітера — владарний вигляд.
75 Бога морів зобразила вона, як об скелю сувору
76 Довгим тризубцем розмашисто вдарив, і з тріщини скелі
77 Море струмить. Він цим доводом місто береться